Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Опорный конспект 1.doc
Скачиваний:
1
Добавлен:
01.03.2025
Размер:
810.5 Кб
Скачать

Інформаційні джерела

  1. Дудник І.М. Соціально-економічна екологія. Курс лекцій. - Полтава: ПІБ МИТУ, 2003. - 226 с.

  2. Екологія для економічних вузів і факультетів. Підручник / Дорогунцов С.І., Хвесик М.А., Коценко К.Ф. та інш. - К., КНЕУ, 2005. - 320 с.

  3. Екологія. Навч.-метод. посіб. Дорогунцов С.І., Коценко К.Ф. та інш. - К., КНЕУ, 2005.

  4. Заблоцький В.Ф. Розміщення продуктивних сил України. Національна макроекономіка. - К.: Академвидав, 2003. - 353 с.

  5. Залеський І.І., Клименко М.О. Екологія людини: Підручник. - К.: Видавничий центр "Академія", 2005. - 288 с.

  6. Клименко М.О., Прищепа A.M., Вознюк Н.М. Моніторинг довкілля. - К.: Видавничий центр "Академія", 2006. - 306 с.

  7. Микитюк О.М., Злотін О.З., Бровдій В.М. Екологія людини. Підручник. - Харків: ХДПУ, "ОВС", 2000. - 208 с.

  8. Олійник Я.Б. Еколого-економічні проблеми територіальної організації виробництва і природокористування / За ред. П.П.Борщевського. - К.: Лібра, 1996. - 208 с.

  9. Соціально-економічні системи продуктивних сил регіонів України / С.І. Дорогунцов, Л.Г. Чернюк, П.П. Борщевський, Б.М. Данилишин та ін. - К.: Нічлава, 2002. - 690 с.

Тема 11. Фактори сталого розвитку продуктивних сил.

Виходячи з попередніх тем стає зрозуміло, що наприкінці XX ст. збереження середовища проживання людини стало однією з найважливіших проблем людства. Різке зростання екологічних проблем нині властиве більшості країн світу. Його обумовили нинішній рівень науково- технологічного прогресу та стрімке збільшення населення на земній кулі, особливо у другій половині XX ст. Так, за 19 останніх століть кількість населення зросла лише до 1,7 млрд. осіб, тоді як за 1900-2000 роки це число збільшилося до 6 млрд., тобто в середньому за рік воно зростало на 56-57

млн. осіб. Науковий прогноз передбачає подальше зростання чисельності населення до 7,27-7,92 млрд. чол. у 2015 році.

З цих причин для багатьох країн світу характерним був бурхливий розвиток промислового й сільськогосподарського виробництва, будівництва, транспорту, сфери послуг. Це в свою чергу супроводжувалося, по-перше, виникненням великих міст, міських агломерацій і технополісів з якостями, не властивими природному середовищу, а по-друге, вимагало залучення у виробництво додаткової кількості ресурсів. Наслідком цього стало скорочення окремих життєво важливих ресурсів - лісових, земельних і водних, а також надмірне забруднення довкілля в багатьох регіонах землі. До кінця XX ст. всі компоненти біосфери зазнали тією чи іншою мірою впливу людини. Сталися помітні зміни в рельєфі, спричинені гірничорудною промисловістю, містобудівництвом, інтенсифікацією сільськогосподарського виробництва. Геоморфологи нерідко вирізняють поряд із природними антропогенні форми рельєфу: кар'єри, відвали, затоки, канали тощо. У XX ст. значно посилився вплив людини на клімат. Він обумовлений зростанням міст, інтенсифікацією промислового виробництва. Вчені почали виокремлювати й досліджувати специфічний міський клімат. Після війни у багатьох країнах велося велике гідробудівництво, виникли штучні водосховища, які тепер значною мірою впливають на довкілля. Внаслідок людської діяльності скорочуються природні запаси родючих земель, прісної води, лісових масивів, рослинного і тваринного світу.

Відмітимо, що особливо загрозлива ситуація склалася в експлуатації мінерально-сировинних родовищ, у першу чергу у видобутку паливно- енергетичних ресурсів (кам'яного вугілля, нафти і газу). Вичерпність і невідновлювальність цих ресурсів все більшою мірою стає загрозою для людства. Запасів їх у надрах за нинішнього рівня споживання залишилось на 50-200 років. Яка можлива відповідь на цей глобальний виклик? Сучасні екологічні проблеми породжені в першу чергу науково-технологічним прогресом, особливо науково-технічною революцією XX століття, яка триває і досі. Природно, що у їх розв'язанні вирішальна роль належатиме науці та новим технологіям. Новітні досягнення у цій сфері породжують реальні надії на збереження здорового для людини життєвого середовища. По-друге, в останні роки спостерігається спад темпів та обсягів приросту населення, особливо в так званих розвинутих країнах. До них слід віднести й Україну, де в силу цілої низки негативних соціально-економічних трансформацій приріст населення не тільки припинився, але й за 10 попередніх років воно скоротилося на 4,5 млн. чоловік.

Проте поряд з цим цілком закономірно відбувається зростання потреб всього людства, посилюється прагнення до підвищення добробуту населення усіх країн світу. Ті країни, що досягли високого рівня життя,

продовжують нарощувати споживання товарів і послуг, інші - прагнуть подолати або ж скоротити прірву, яка відділяє їх від багатих. А це неминуче супроводжується збільшенням використання природних ресурсів, подальшим забрудненням навколишнього середовища. Останнє є однаково небезпечним для населення багатих і бідних країн світу, бо життєвий простір у них спільний - одна планета.

Який же вихід з цього, на перший погляд, безвихідного становища?

Відповідаючи на це запитання, треба сказати, що світова спільнота вже тривалий час переймається цією проблемою. В останній третині XX століття сформувалася і в 1992 році була офіційно проголошена Всесвітньою конференцією глав держав і урядів у Ріо-де-Жанейро ідея сталого розвитку, яка передбачає, з одного боку, вирівнювання рівня життя населення різних країн та його подальше зростання, а з другого боку, - скорочення споживання природних ресурсів та їх відтворення, особливо це стосується невідновлювальних природних речовин. Очевидно, тут потрібні неординарні рішення. Бідним країнам треба наздоганяти багатих, не крокуючи слід у слід, що неминуче пов'язано з хижацькою експлуатацією природних багатств, а діяти так би мовити «навперейми». Багатим країнам, спираючись на вже нові здобутки науки, належить скорочувати споживання природних ресурсів, в першу чергу невідновлювальних, переходити на інші види матеріалів та енергії, повсюдно на планеті поширювати прогресивні ресурсонемісткі безвідходні технології і зрештою усім світом припинити забруднення довкілля та забезпечити його якісне відтворення.

Реальність успішного вирішення цієї проблеми вже сьогодні підтверджується наведеними прикладами. Скажімо, перехід у сільському господарстві від плужного, по суті виснажливого обробітку ґрунту до ґрунтозахисного біологічного рільництва переконливо свідчить, що масове запровадження цієї технології гарантує високі врожаї, економію використовуваних ресурсів і, найважливіше, природне відтворення і підвищення родючості ґрунтів. Справа за масовим повсюдним використанням подібних технологій й у інших галузях господарства. Тут потрібна чітка політика і міжнародна координація зусиль усіх народів і держав.

Треба підкреслити, що альтернативи стратегії сталого розвитку людства немає.

Ця стратегія включає три складові:

  • екологічну (збереження і поліпшення природного середовища);

  • економічну (подальший гармонійний розвиток виробництва, продуктивних сил суспільства);

соціальну (неухильне підвищення добробуту народів, вирівнювання рівнів їх життя - внутрішніх і зовнішніх, неухильне поліпшення соціальних умов та стандартів). Тільки таке розуміння сталого розвитку прийнятне для всіх народів.

Всесвітня конференція глав держав і урядів усіх країн у Йоганнесбурзі в 2002 р. підвела підсумок розвитку людства за останнє десятиріччя і констатувала, що нічого у світі на краще не змінюється, що гострих глобальних екологічних і соціальних проблем розв'язати не вдалося і що надалі немає іншого шляху для вирішення цих проблем, як перехід до сталого розвитку. Не можна реалізувати жодну з трьох складових стратегії сталого розвитку ізольовано, одну за рахунок інших. Вони органічно взаємопов'язані та взаємообумовлені і тільки в цій єдності складають сталий розвиток. Спроби відірвати або ізолювати їх приречені на невдачу. Разом з тим треба зауважити, що в цій єдності ключовою ланкою є екологічна. Без збереження природи, середовища проживання людей всі інші втрачають сенс.

Саме з цього виходить стратегія сталого розвитку України. Вперше відповідна концепція була розроблена і схвалена Урядом України ще в 2001 році і тоді ж була передана на розгляд Верховній Раді України. У січні 2002 року вона обговорена на Пленарному засіданні і через порушення в проекті співвідношення між екологічними, соціальними і економічними завданнями не була прийнята як Закон України.