12. Міжнародна економіка та її роль у зростанні добробуту людської спільноти світу.

12.1 У сучасному світовому господарстві посилюються не лише взаємозв’язок і взаємозалежність локальних і загальних, національних і глобальних інтересів. Одночасно діалектика розвитку нашої цивілізації загострює цілий ряд загальносвітових проблем. Виникнення таких глобальних питань тісно пов’язане як з безпосередньою сферою життєдіяльності суспільства, так і з конкретним соціально-економічним середовищем, де реалізується відповідна сфера діяльності людства. На аналіз глобальних проблем західні науковці звернули особливу увагу ще у 60-х роках XX ст. В цілому цим займається глобалістика як специфічна галузь знань про планетарні проблеми сучасного і майбутнього розвитку людської цивілізації на Землі. Проте багато питань можна з’ясувати, застосовуючи політекономічні знання.

Виокремлюють близько 20 глобальних проблем, які класифікують за трьома сферами дії. Вони стосуються інтересів усіх верств і класів населення, усіх країн і народів планети. Так, до першої сфери належать проблеми, що виникають у галузі взаємодії природи і суспільства. До другої сфери включають проблеми суспільно-економічних взаємовідносин між державами різних економічних устроїв, подолання економічної відсталості багатьох країн світу, регіональні та міжнародні кризи тощо. Третя сфера охоплює розвиток людства та забезпечення його майбутнього.

Слід враховувати, що така класифікація глобальних проблем не означає, що вони та сфери їх прояву абсолютно відокремлені одна від одної. На передній план перед людством висувається така загальна проблема, як збереження миру на землі, включаючи відвернення різного роду війн, особливо термоядерних, призупинення гонки озброєння. Одночасно — це й неодмінна умова розв’язання інших глобальних економічних проблем.Про пріоритетність у свідомості людей проблеми збереження миру на землі свідчать і результати соціологічного опитування в середині 90-х років у чотирьох провідних країнах Великої сімки (Великобританії, Німеччині, США та Японії). Зокрема, 2/5 респондентів Німеччини і майже 1/4 опитаних у Великобританії поставили необхідність збереження миру на перше місце серед нагальних проблем сучасності.Актуальність даної проблеми безперечна, але шляхи її розв’язання досить складні і неоднозначні. Проте людство дедалі більше усвідомлює згубну небезпеку не лише подальшої гонки озброєння, а й можливості використання однією з країн термоядерної, бактеріологічної, хімічної та інших видів зброї масового ураження. Тому концепція багатостороннього «мінімального стримування» нині є плідною альтернативою, яка спроможна забезпечити мир і спокій на Землі.Зміни, що привнесені людством у фізичні, хімічні, метеорологічні умови і біологічне різноманіття планети, висувають екологічну проблему в ряд глобальних з точки зору подальшого виживання людини. Тобто велику небезпеку для людства представляє катастрофічне погіршення стану довкілля. Тому так назріла необхідність спільного мирного засвоєння космосу, запасів Світового океану.Загальною турботою є паливно-енергетичне та сировинне забезпечення країн.Потребує оперативнішого розв’язання і продовольча проблема. За даними ООН, нині у світі близько 1,5 млрд людей живуть за умов постійного недоїдання. До цього ще додаються проблеми боротьби з епідеміями та страшними хворобами віку: раком, ішемією, СНІДом.Суттєві проблеми існують і на ринку праці: питання зайнятості, масового безробіття хвилюють абсолютну більшість як розвинутих, так і решти країн.Сукупність згаданих проблем стосується різних сфер діяльності людства, а тому потребує комплексного міждержавного підходу до їх розв’язання. Це вимагає від світового співтовариства об’єднання своїх зусиль і ресурсів. Звідси — необхідність глобальної перебудови всієї системи економічних та політичних відносин.

Поняття "глобальні проблеми" походить від французького слова global, що означає "всезагальний", "той, що охоплює всю земну кулю".

Глобальні проблеми — комплекс економічних та надбудовних зв'язків і відносин між державами І соціальними системами, суспільством і природою в загальнопланетарному масштабі, які зачіпають життєві інтереси народів усіх країн і повинні вирішуватись ними спільно.

12.2 Світове господарство... Воно, наче мозаїчна картина, викладена багатьма десятками господарств окремих регіонів і країн. Кожне з них має свій "колір", тобто свої особливості. І кожний такий "колір", визначений певними умовами та наявністю ресурсів, є важливим. Вилучення будь-якого з них збіднює загальну картину світового господарства. Але разом з тим жодне господарство окремої території або держави є неповноцінним, а подекуди й просто неможливим. Причин виникнення цього феномену - господарства, хазяїном якого є все Людство, - щонайменше дві. Одна з них - неоднорідність розподілу по планеті необхідних природних ресурсів і умов господарювання. Інша випливає з першої і визначається як міжнародний географічний поділ праці - спеціалізація окремих країн і територій на виробництві та експорті певних товарів і послуг.

Етапи формування світового господарства

Уся історія світового господарства нагадує історію життя людини, що має свою "юність", "молодість" і "зрілість". Передумови зародження світового господарства склалися приблизно 10 тис. років тому, коли людина з простого споживача перетворилася на виробника. Головну роль тоді, в "юності" світового господарства, відігравало сільське господарство. Саме тому цей етап і одержав назву аграрного. Під час аграрного етапу виникли перші осередки землеробства і почало розвиватися тваринництво. Упродовж кількох тисяч років усе нові й нові види тварин і рослин "приручалися", тобто одомашнювалися людиною. Водночас неухильно зростали площі сільськогосподарських земель.Поступово сільське господарство ставало багатогалузевим і потребувало нових знарядь праці. Тому одночасно з розвитком сільського господарства відбувалося становлення ремесел, що супроводжувалося вилученням з природи ресурсів у мінімальній кількості. Розвиток сільського господарства і ремесел сприяв виникненню торгівлі. На території України археологи знаходять вироби, виготовлені задовго до нашої ери за тисячі кілометрів від неї. Виникли постійно діючі торговельні шляхи, наприклад "шовковий шлях", відродити який роблять спробу в наші дні. По Дніпру пролягав шлях "з варяг у греки", тобто зі Скандинавії до Візантії. Сильний поштовх розвитку світового господарства дала епоха великих географічних відкриттів; Тисячі вітрильних суден почали тоді плавати всіма океанами світу, перевозячи товари й сировину. Однак попри це національні господарства аграрного періоду були дуже слабо пов'язані одне з іншим. Отже, справжнього цілісного світового господарства не існувало.Наступний, "молодіжний", етап розвитку світового господарства одержав назву індустріального. Адже він був ознаменований появою потужної промисловості (з лат. - індустрія, тобто діяльність) - передусім електроенергетики, машинобудування і хімічного виробництва. Це, зокрема, вимагало інтенсивного використання різноманітних природних ресурсів, а також значних інвестицій капіталу з більш розвинутих країн. Бурхливий розвиток обробної промисловості, транспорту і водночас подальше удосконалення сільськогосподарського виробництва дало змогу збільшити обсяги виробництва. Це, у свою чергу, сприяло поширенню збуту продукції й укріпленню міжнародних економічних зв'язків. З другої половини XX ст. відбулося різке зростання масштабів і поглиблення зв'язків між державами, що й сформували по-справжньому світове господарство. У результаті географічного поділу праці в країнах світу формуються галузі міжнародної спеціалізації. Такі галузі значною мірою орієнтовані на експорт своєї продукції. Саме вони визначають обличчя країни в міжнародному географічному поділі праці. Якщо в уяві спливає Канада, то одночасно спадає на думку, що саме канадські фермери (у тому числі й українського походження) є відомими у світі експортерами зерна. Куба для багатьох людей світу асоціюється з поняттями "цукор", "цукрова тростина", "гаванський ром" і "кубинські сигари".Нині ми є свідками "зрілого" етапу світового господарства, який одержав назву постіндустріального. Адже дедалі більшу роль тепер починає відігравати не промислове виробництво, а сфера послуг, наука і освіта. Як наслідок, корпорації починають поступатися головним місцем університетам, а бізнесмени - ученим і професійним фахівцям. У 1980-х роках концепція "постіндустріального суспільства" отримує подальший розвиток у теорії "інформаційного суспільства", у якій відбито зростання значення в житті суспільства інформації. В основі усіх змін, що відбувалися і відбуваються у світовому господарстві, лежить міжнародний поділ праці.

Сучасний стан світового господарства За визнанням ООН, світове господарство нині зазнає найважчої з часів Другої світової війни фінансово-економічної кризи. До кризи, в період 2004-2007 рр., темпи зростання світового валового продукту (СВП) становили майже 4 % щорічно. У 2008 р. СВП зріс лише приблизно на 2 %, а за результатами 2009 р. уперше за останні майже 65 років скоротився на 2,2 %. Нині світова економіка знаходиться в процесі відновлення. Після різкого глобального спаду в кінці 2008 - на початку 2009 р. дедалі більше країн відзначають зростання ВВП. Але відновлення світової економіки відбувається повільними темпами, має нерівномірний характер, а умови для її стійкого зростання усе ще нестабільні. У розвинутих країнах економічний спад особливо різкий. Серед причин - падіння попиту на дорогу продукцію, перш за все на автомобілі, інформаційні технології і устаткування. Крім того, спостерігається зниження попиту на різні види товарів, що спричинило різке скорочення обсягу експорту. Звідси сильно впали прибутки компаній, погіршало фінансове положення, почав зростати рівень безробіття, знизився рівень добробуту домашніх господарств і скоротився внутрішній попит. Серйозно постраждала від кризи економіка країн Західної Європи. За прогнозами, максимум, на що слід розраховувати країнам Європейського Союзу, - це поступова стабілізація економіки і вихід на практично нульові темпи зростання ВВП в 2010 р. Відновлення економіки відбувається нерівномірно серед країн, що розвиваються, і країн з перехідною економікою. У країнах, що розвиваються, очікується швидший підйом виробництва, з прогнозованими темпами зростання в 5,3 % у 2010 р. Щоправда, це нижче за докризовий рівень у 7 % за рік. Перехідні економіки, як очікується, зазнаватимуть слабкого зростання в 1,6 % в 2010 р. після глибокого спаду в 6,5 % у 2009 р. Через фінансово-економічну кризу в усьому світі різко зменшився обсяг торгівлі. За 2009 р. він скоротився майже на 13 %. У 2010 р. за умови помірного відновлення світового виробництва прогнозується невелике зростання обсягу світової торгівлі на 5 %. Значно знизилися і ціни на сировину. Це посилило негативні наслідки для багатьох країн, що розвиваються. Адже чимало з них залежать від експорту сировини. Серед експортерів сировини від стрімкого падіння цін на світових ринках найбільше страждають країни з низьким рівнем доходу, оскільки сировина становить в середньому 70 % загального обсягу їх експорту, а відповідні доходи - значну частку державних надходжень. Через кризу в більшості країн зростає кількість безробітних. їхня чисельність більш ніж подвоїлася в США з грудня 2007 р. Рівень безробіття помітно підвищився також у країнах Єврозони і в Японії. Реальна ситуація навіть гірша, оскільки офіційний рівень безробіття не враховує осіб, які перестали шукати роботу, втративши надію її знайти. Рівень безробіття також підвищився в країнах, що розвиваються, та країнах з перехідною економікою, зокрема в Південно-Східній Європі і в країнах СНД. Різко погіршилася з кінця 2008 р. економічна ситуація в СНД. Серйозні економічні проблеми посилюють зростаюча соціальна напруженість і політичні безлади, що мають місце в деяких країнах Співдружності.

12.3 Світове господарство має певну структуру. Вона формувалась протягом багатьох століть. У сучасних умовах ця структура достатньо складна й характеризується наявністю цілої низки суперечностей, що притаманні міжнародним економічним відносинам. Як найважливіші структурні елементи світового господарства слід виділити національні економіки країн світової співдружності. Вони відрізняються одна від одної цілою низкою особливостей, але визначальною ознакою їх групування є рівень економічного розвитку. За цією ознакою виділяють три великі групи країн: високорозвинені країни; країни, що розвиваються, і, нарешті, країни з перехідною економікою.

До першої групи належать країни, які мають високий рівень розвитку економіки, а відтак, і значні досягнення в соціальному розвитку. їх характеризує потужний динамізм у розвитку продуктивних сил, інтенсивний тип відтворення, висока якість і стандарти життя населення. Найбільш узагальненим критерієм належності країн до цієї групи є значний обсяг (більше 12тис. дол. СІНА) виробництва ВВП на душу населення. До цієї групи належить відносно невелика (близько 30) кількість країн. Більшість з них входить в об'єднання країн, яке має назву "Організація економічного співробітництва й розвитку" (ОЕСР). Це надзвичайно потужний елемент світового господарства. Достатньо зазначити, що на початку XXI ст на них припадає більше половини усього ВВП і більша частина світового торговельного обороту.

Другу групу країн представляють країни, що розвиваються. їх часто ще називають слаборозвиненими, і це достатньо точне визначення рівня розвитку їх економіки. Але ця велика за кількістю група країн (їх більше 120) досить неоднорідна. Так, сюди входять країни, які характеризуються зовні сучасною структурою економіки, значним виробництвом ВВП у розрахунку на душу населення. До них належать країни Перської затоки та деякі країни Латинської Америки. Проте в цих країнах зберігається багатоукладність економіки, часто їх характеризує великий рівень безробіття і наявність гострих соціальних суперечностей.

До цієї групи входять і ті країни, які є малорозвиненими. їх ознакою є монокультурна економіка й високий рівень бідності та безробіття. Ці країни, як правило, не мають достатньої кількості ресурсів для забезпечення свого існування, часто їм притаманні: високий рівень захворюваності і смертності, незначний термін тривалості життя, зубожіння і голод. Сьогодні таких країн налічується до 50, і розташовані вони здебільшого (32 країни) у Тропічній Африці, а також в Океанії, Латинській Америці та Азії.

Суб'єктом світового господарства є і країни з перехідною економікою. Це країни, які здійснюють складний перехід від планової, адміністративно-командної економіки до ринкової. До них належать усі колишні республіки СРСР, а також країни, які раніше входили до соціалістичного табору (Угорщина, Чехія, Болгарія й інші країни

Центральної і Східної Європи), а також азіатські країни, як-то Китай, В'єтнам та Монголія. Це досить потужна група країн, частка яких у світовому ВВП наближається до 20 %, але вони ще мають не дуже розвинуту економіку, яку характеризують застарілі технології, низький рівень продуктивності праці, малосучасні способи організації виробництва тощо.

Загальну структуру світового господарства, як вона подана окремими групами країн, характеризує надзвичайно велика нерівномірність економічного розвитку. Достатньо сказати, що такі три країни, як СІНА, Японія та Німеччина, у яких проживає всього близько 10 % населення планети, акумулюють половину світового доходу. Така нерівномірність розвитку країн веде до виникнення гострих глобальних суперечностей, робить процес функціонування світового господарства дуже далеким від бажаного ідеалу. Унаслідок цього міжнародні економічні відносини характеризуються наявністю складної ієрархієї гострих суперечностей.

Світове господарство - це сукупність національних економік, які тісно пов'язані між собою. Характер цих зв'язків, як це вже відзначено, визначається, перш за все, рівнем розвитку економіки кожної конкретної країни. Але структурна побудова світового господарства подана не тільки цим. Вона визначається також від загальної функціональної спрямованості національної економіки конкретних країн. З цього погляду виділяють такі групи країн, як індустріальні, аграрно-індустріальні й аграрні. Належність країн до конкретної групи обумовлює і специфіку тих міжнародних відносин, які складаються між конкретною країною й іншими учасниками світового господарства. Так, становлення аграрних країн дуже суттєво залежить від зовнішніх чинників, як клімат, погодні умови тощо. Важливим чинником, який обумовлює їх становище на світовому ринку, є і той факт, що продукція таких країн, а вона подана переважно сільськогосподарськими товарами, має досить обмежені терміни зберігання й уразлива до хвороб та бактерій, що можуть її псувати під час зберігання.

12.4 Основні закономірності розвитку світового господарства такі:

• підвищення рівня усуспільнення виробництва в межах світового господарства. Це виявляється у створенні великих господарських одиниць, наприклад, транснаціональних компаній;

• залучення національних економік у світогосподарські зв'язки. Це передбачає насамперед розвиток господарських відносин між різними галузями виробництва країн світу;

• зближення національних господарств, що потребує адаптації, взаємопроникнення їх економічних потенціалів;

• вирівнювання рівнів економічного розвитку національних господарств. Ця закономірність виявляється у процесі зближення кількісних показників, які характеризують економічний розвиток країн світу, зокрема виробництво продукції на душу населення, обсяг експорту, імпорту тощо.

12.5 Господарство становить міжнародний поділ праці, який дає їм змогу спеціалізуватися на виробництві тих або інших видів продукції, наданні послуг та їх взаємному обміні. Участь цих країн у міжнародному поділі праці стає умовою формування сучасної народногосподарської структури, яка має забезпечити оптимальний розвиток національного виробництва з метою більш повного задоволення потреб суспільства та його громадян. Щодо зовнішньоекономічного комплексу України, то він має формуватися на ринкових засадах як органічна складова національної економіки, що пов'язана з економіками інших країн і орієнтована на вирішення проблем щодо задоволення різноманітних потреб суспільства та його членів.

Україна має необхідні передумови для входження у світове господарство та отримання певного місця в системі міжнародного поділу праці. Серед них – наявність сировинних ресурсів, родючих земель, дешевої та відносно освіченої робочої сили, рекреаційно-туристичних можливостей, значного науково-технічного та інтелектуального ринку товарів і послуг, вигідне геололітичне становище «моста» між Західною Європою та Азіатським континентом, спільного географічного та економічного простору з країнами східної Європи.

У процесі ринкової трансформації економіки України необхідно досягти двох цілей: здійснити реструктуризацію національної економічної системи на ринкових засадах з урахуванням внутрішніх можливостей і одночасно вийти на світові ринки на основі використання наших потенційних конкурентних переваг. Зовнішньоекономічний комплекс України є результатом впливу існуючої національної економічної системи, а також основних закономірностей розвитку, притаманних світовому господарству.

Інтеграція України у світовий економічний простір вимагає від неї чіткого визначення стратегічних і тактичних інтеграційних цілей. До стратегічних цілей слід віднести орієнтацію на інтеграційні структури, що розвиваються на основі ЄС. Тактичні цілі полягають у посиленні співробітництва України в межах Економічного союзу країн СНД при збереженні її статусу асоційованого члена, а також із країнами Східної Європи. Це створить умови, з одного боку, для зміцнення її становища на ринках колишнього постсоціалістичного простору, а з іншого — дасть змогу нарощувати експортний потенціал і отримувати ті види товарів, послуг, робочої сили та технологій, в яких Україна відчуває гостру потребу.

Отже, для прискорення н.ресс входження України у світове господарство слід н.ре до уваги такі обставини:

– основними орієнтирами українських товаровиробників мають бути технологічні н.ресс, світові стандарти, культура виробництва та динаміка ємності світового ринку. Природні н.ресс у таких випадках практично не відіграють суттєвої ролі, тому що визначальна роль належить суто технологічним можливостям. Під впливом дії технологічних факторів підприємство переходить на параметри світового виробничого н.ресс: якість продукції, її н.рессом, відповідність моді, рівень витрат. Уніфікується також його виробництво незалежно від розмірів країни;

– необхідною умовою сучасного ефективного виробництва стало наближення потужностей підприємств, технологій, технічного оснащення та серійності до таких світових критеріїв оптимальності, як орієнтація не на масове виробництво, а на конкретного споживача. На ці критерії повинні орієнтуватись експорто-орієнтовані підприємства, що дасть змогу інтегрувати національну економіку зі світовим господарством;

– внаслідок інтернаціоналізації продуктивних сил немає потреби створення в країнах світового господарства максимально галузево розгалужених виробничих систем, включаючно підприємствами з повним технологічним циклом, що на попередніх етапах розвитку країн світу випливало з концепції максимального самозабезпечення.

В нинішніх умовах економічно доцільною стала активна участь Щ

– країн у міжнародній спеціалізації; - характерними тенденціями розвитку світового товарного ринку стало розширення його меж, зростанням обсягу потреб та зміна їх § структури, що потребує динамічного оновлення товарної номенклатури. В нинішніх умовах жодна країна не може тривалий

– час залишатись монополістом навіть у виробництві, де застосовуються новітні технології;

– вплив таких традиційних факторів МПП, як природні ресурси, географічне положення, виробничий досвід значно зменшився порівняно з факторами, що визначаються науково-технічним н.рессом.

Крім врахування цих обставин інтеграція України у світове господарство у постсоціалістичний період залежить від ринкових трансформаційних процесів, які будуть сприяти посиленню конкурентоспроможності національних товаровиробників на зовнішніх ринках та позбавленню нашої економічної системи від державного монополізму, невизначеності напрямків структурної перебудови національної економіки, нерозвиненості ринкової інфраструктури, визначення шляхів подальшого розвитку військово-промислового комплексу.

Економіка України на початок XXI н.. вимагає докорінної технологічної і технічної модернізації промисловості, будівництва, сільського господарства, транспорту та переорієнтації на вищі світові стандарти з метою забезпечення конкурентоспроможності вітчизняної продукції. Для цього необхідне максимально ефективне використання можливостей передачі технологій. Це передбачає закупівлю нашими товаровиробниками ліцензій на різні види промислової власності, ноу-хау, надання іноземними фірмами інженерно-консультаційних послуг та н.. Використання прогресивних зарубіжних технологій — це найбільш раціональний спосіб у короткі строки здійснити оновлення основного капіталу, підняти його технічний рівень.

12.6 Основними формами міжнародних економічних відносин, через які здійснюється функціонування системи світового господарства, є:

• міжнародна торгівля товарами,

• міжнародна торгівля послугами,

• міжнародна міграція робочої сили,

• міжнародна міграція капіталу,

• міжнародні валютно-фінансові відносини,

• міжнародні кредитні відносини,

• міжнародні науково-технічні відносини,

• міжнародні інтеграційні процеси та інші.

Однак, чіткого, єдиного та точного розмежування форм міжнародних економічних відносин не існує, адже існує безліч змішаних форм (так званих «субформ»), які включають елементи двох і більше форм. Тому відношення такої «субформи» до якоїсь із «чистих» (основних) форм є дуже умовним, і відбувається за домінуванням ознак певної однієї з цих основних форми.