11. Розподіл національного доходу. Споживання, заощадження і добробут людини.
11.1 Споживання, заощадження та інвестиції — це ті процеси, що мають великий вплив на макроекономічну рівновагу та зростання національного доходу. Власне тому макроекономічний аналіз рівноваги передбачає детальний розгляд споживання, заощадження, інвестицій, їхньої взаємообумовленості та взаємодії.
Споживання і заощадження. Споживання Сп — це загальна кількість товарів і послуг, що придбані й спожиті протягом певного періоду. Йдеться про те, що споживання є відображенням споживчого, або платоспроможного попиту. Заощадження — це не що інше, як відкладений попит, або частина потреб людини, які не підкріплені купівельною спроможністю з певних причин.
Споживання — це частина доходу після виплати податків, що витрачається на придбання товарів і послуг, а заощадження — друга частина доходу після виплати податків, яка не споживається. Заощадження означає скорочення споживання. Його можна визначити як різницю між доходом і витратами на споживання:
3=Д-СП.
Споживання, заощадження і доход. Співвідношення споживання і доходу, заощадження і доходу залежить насамперед від обсягу споживання, заощадження і доходу. Обсяг споживання і обсяг заощадження, в свою чергу, залежать від суб'єктивного та об'єктивних чинників: «психологічної» схильності людей до споживання і «психологічної» схильності людей до заощадження; рівня доходу та його розподілу, запасу багатства, ліквідних активів, рівня цін, відсоткової ставки тощо.
Схильність людей до споживання — відображення їхнього бажання купувати споживчі товари і послуги. Розрізняють середню і граничну схильність до споживання.
Головним чинником, від якого залежить величина споживання і заощадження, є доход. Як правило, зі зростанням доходу населення зростає як споживання, так і заощадження.
При цьому за умов стабільного економічного зростання гранична схильність до споживання має тенденцію до зниження, а гранична схильність до заощадження — до зростання. Споживаючи і заощаджуючи, люди виходять не тільки і не стільки з ситуації сьогодення, скільки з довготермінових тенденцій розвитку (передбачуваної динаміки своїх доходів, змін в особистому житті, змін умов життя в країні тощо).
11.2 Як відомо, національний доход становить собою частину сукупного суспільного продукту, яка залишається після заміщення спожитих засобів виробництва. У своєму русі він проходить стадію виробництва, розподілу та використання. Розподіл національного доходу охоплює відносини між державою і членом суспільства, між державою і підприємством, між підприємством і його працівником, між власником засобів виробництва і найманим робітником. Прийнято розрізняти первинний розподіл національного доходу і його перерозподіл. Первинний розподіл національного доходу здійснюється між його безпосередніми виробниками і власниками засобів виробництва. В ролі останніх можуть бути держава, колектив, окрема особа. Доходи, які вони одержують, називаються первинними і в реальному економічному житті виступають як :
заробітна плата працівників сфери матеріального виробництва;
доходи від підсобного господарства;
доходи від кооперативної та індивідуальної трудової діяльності;
доходи власників засобів виробництва у формі промислового прибутку, торгового прибутку, проценту і земельної ренти. Первинний розподіл національного доходу здійснюється за такими
основними принципами: за вартістю робочої сили, за кількістю і якістю затраченої праці, за власністю.
Розподіл національного доходу за власністю здійснюється між власниками промислового, торгового, позичкового і земельного капіталу. При цьому слід мати на увазі, що у частини дрібних власників доходи від власності, можуть носити допоміжний характер, тобто головним Доходом у них залишається той, що вони одержують за продану робочу силу або за кількість і якість затраченої праці.
Сучасна економічна теорія вивчає багато форм національного продукту. Серед них першорядне значення мають сукупний суспільний продукт, національних дохід, валовий національний продукт, кінцевий продукт. Кожна з цих форм виконує певні функції
Сукупний суспільний продукт (ССП) — це сукупність створених матеріальних благ за відповідний період, наприклад, за рік. Його визначають як суму валової продукції галузей матеріального виробництва: промисловості, сільського господарства, лісового господарства, будівництва, вантажного транспорту, зв’язку.
Частина сукупного суспільного продукту, яка залишається за відрахуванням спожитих засобів виробництва, являє собою національний дохід.
Валовий національний продукт
У статистиці України ця форма національного продукту була визнана не так давно –з 1987 року. Валовий національний продукт обчислюють підсумуванням доходів підприємств, організацій і населення в матеріальному і нематеріальному виробництві. Величина національного продукту включає також величину амортизаційних відрахувань, що утворюється в результаті перенесення вартості засобів праці на готовий продукт.
Кінцевий продукт—це частина сукупного суспільного продукту, що остаточно виходить за межі поточного виробництва і використовується для споживання, нагромадження, експорту, а також для заміщення витрачених засобів виробництва, нагромадження у попередні роки.
Кінцевий продукт обчислюють так: з сукупного суспільного продукту треба вирахувати проміжний продукт. Це сировина, матеріали, паливо, електроенергія, вироблені в цьому році і витрачені у цьому ж році для виробництва іншої продукції.
Національне багатство. Зі зростанням національного доходу збільшується національне багатство. Воно включає всі матеріальні блага, створені працею у сфері виробництва, якими розпоряджається суспільство у кожний певний момент.
Розглянемо основні ознаки національного багатства.
По-перше, до національного багатства слід відносити лише нагромаджені матеріальні блага, створені продуктивною працею людини. Тому загальною мірою багатства є кількість праці, що необхідна для його відтворення у кожний певний момент.
По-друге, національне багатство є матеріальною передумовою процесу відтворення продукту.
По-третє, національне багатство, як правило, існує у певній матеріальній формі, але ця ознака не є абсолютною. Справа в тому, що є випадки, коли результати виробництва слід включати до матеріального багатства, хоча вони і не мають специфічної матеріальної форми. Наприклад, роботи з підготовки добування вугілля або руди відкритим способом аналогічні за своїм характером створенню виробничих будівель і споруд. І хоча у цьому випадку в речовому вигляді будівель і споруд немає, вартість робіт, які створили умови для експлуатації корисних копалин, повинна включатися до національного багатства поряд з основними фондами шахт і рудників з підземним видобутком. Теж саме слід сказати про витрати суспільної праці на поліпшення земельних угідь, лісів тощо.
11.3 Перерозподіл національного доходу за допомогою цін здебільшого здійснює держава шляхом встановлення верхніх та нижніх рівнів цін для споживачів та виробників певного товару. Проте і самі виробники, передусім монополістичні об'єднання, непозбавлені можливості впливати на рівень цін.
В результаті розподілу та перерозподілу національного доходу формуються кінцеві доходи різних груп населення, держави, підприємств виробничої і невиробничої сфери, які знаходять свій прояв у фонді споживання і фонді нагромадження. Після цього відбувається використання національного доходу на :
особисте споживання працівників матеріальної сфери;
особисте споживання працівників невиробничої сфери;
покриття чистих витрат обігу;
покриття витрат на оборону;
розширене відтворення у виробничій сфері та збільшення основних фондів у невиробничій сфері.
Важливим засобом перерозподілу національного доходу є соціальне страхування. Воно включає в себе пенсійне страхування на випадок безробіття, хвороби і нещасного випадку. В країнах з ринковою економікою пенсійне та медичне страхування, а також страхування від безробіття здійснюється головним чином за рахунок відрахувань із заробітної плати і прибутків підприємств. Скажімо, в США і Японії на Пенсійне та медичне страхування відраховується 7-7,5% середньої заробітної плати найманих робітників.
В соціалістичних країнах і деяких капіталістичних державах соціальне страхування здійснюється за рахунок суспільних фондів споживання. За допомогою суспільних фондів споживання забезпечується (повністю або частково) задоволення потреб населення в освіті і культурі, охороні здоров'я та житлі, утримання непрацездатних членів суспільства.
11.4 Кінцевим пунктом будь-якого виробництва є споживання. Споживання завершує виробництво, воно ж є й вихідним пунктом нового виробництва. При цьому слід розрізняти два види споживання: виробниче (споживання знарядь і предметів праці в процесі виробництва переважно з фонду заміщення), яке було розглянуто раніше, й особисте (споживання товарів народного споживання й послуг з національного доходу), про що мова піде тепер.
Споживання національного доходу утворює так званий фонд споживання. У вартісній формі фонд споживання - це сума всіх доходів населення, які використовуються на придбання товарів народного споживання, послуг, духовних та соціальних благ, а також надходження в заклади й організації сфери нематеріального виробництва, що обслуговують населення. В натурально-речовій формі фонд споживання - це маса матеріальних, духовних та соціальних благ, призначених для споживання та обслуговування процесу споживання.
Відповідно до такого змісту фонд споживання виконує певні функції: а)задоволення нормальних поточних потреб людей (без чого неможливе просте відтворення людства); б)задоволення зростаючих потреб людей у зв'язку з абсолютним приростом населення (інакше неможливе розширене відтворення людського суспільства); в)задоволення потреб додаткової робочої сили, що надходить у виробництво в зв'язку з його розширенням. Причому мова йде не лише про задоволення особистих потреб у споживанні, а й про обслуговування населення культурно-освітніми та учбово-науковими закладами, службами охорони здоров'я, управління і т.д.
Названі функції зумовлюють структуру фонду споживання.
Найбільшу питому вагу у фонді споживання займає особисте споживання населення. Зокрема, • в 1990р. в Україні воно складало 85,3%. У сучасних умовах, коли йде звуження соціальних функції держави (скорочуються видатки з державного бюджету на обслуговування населення й утримання закладів науки, культури, освіти, охорони здоров'я тощо), питома вага особистого споживання у фонді споживання зростає. Так, у 1996р. вона сягнула вже за 90%.
11.5 Під доходами населення розуміється сума грошових коштів і матеріальних благ, одержаних або вироблених домашніми господарствами за певний проміжок часу. Роль доходів визначається тим, що рівень споживання населення прямо залежить від рівня доходів.
Грошові доходи населення включають: 1.всі надходження грошей у вигляді оплати праці працюючих осіб; 2.доходів від підприємницької діяльності; 3.отримання пенсій, стипендій, різної допомоги; 4.доходів від власності у вигляді а)відсотків, б)дивідендів, в)ренти; 5.сум від продажу а)цінних паперів, б)нерухомості, в)продукції сільського господарства, г)різних виробів, 6.доходів від наданих на сторону різних послуг та від ефективної участі в економічному житті суспільства.
Рівень доходів членів суспільства є найважливішим показником їх добробуту, оскільки визначає можливості матеріального і духовного життя індивідуума: відпочинку, отримання освіти, підтримки здоров'я, задоволення першочергових потреб. Серед чинників, що роблять безпосередній вплив на величину доходів населення, окрім розмірів самої заробітної платні, виступає динаміка роздрібних цін, кредитно-грошова політика, ступінь насиченості споживчого ринку товарами.
Для оцінки рівня і динаміки доходів населення використовуються показники:
1.Номінальний доход; 2.Доход, що є в розпорядженні; 3. Реальний доход.
Номінальний дохід (NТ1) - кількість грошей, одержана окремими особами протягом певного періоду, він характеризує рівень грошових доходів незалежно від оподаткування. Дохід (DI), що є в розпорядженні, - дохід, який може бути використаний на особисте споживання і особисті заощадження. Цей дохід менше номінального доходу на суму податків і обов'язкових платежів, тобто це грошові кошти, які використовуються на споживання і заощадження. Для вимірювання динаміки «доходів, що є в розпорядженні», залучають показник «реальні доходи», який застосовується з урахуванням індексу цін. Реальний дохід (RI) - є кількістю товарів і послуг, яку можна купити «на дохід, що є в розпорядженні», протягом певного періоду, тобто з поправкою на зміну рівня цін.
11.6 Зарплата — це винагорода, розрахована, як правило, у грошовому еквіваленті, яку за трудовим договором власник (або уповноважений ним орган чи фізособа) виплачує працівнику за виконану ним роботу Індивідуальні умови оплати праці передбачено в трудовому договорі (трудовому контракті), укладеному між робітником та роботодавцем.
Форми і системи оплати праці – це перелік певних понять і правил, за допомогою яких установлюється залежність оплати праці від фактичних результатів (витрат) праці. Вимірники витрат праці – кількість виготовленої продукції або кількість відпрацьованого часу, термін виконання робіт.
Форми оплати праці:
- погодинна – це оплата праці за відпрацьований час (тобто кількість праці визначається відпрацьованим часом)
- відрядна – це оплата праці за кількість виготовленої продукції, виконаних робіт чи наданих послуг (тобто кількість праці обчислюють кількістю та якістю виготовленої продукції чи виконаної роботи).
Проста погодинна ОП — оплата праці залежить від кількості відпрацьованого часу й кваліфікації працівника
Погодинно-преміальна ОП застосовується, аби підвищити матеріальну зацікавленість працівників у результатах їхньої праці.
Відрядно-преміальна ОП — робітнику-відряднику, окрім заробітку за відрядними розцінками, виплачують премії за перевиконання кількісних та якісних показників.
Види зарплати:
Основна з/п — це винагорода за виконану роботу відповідно до норм праці.
Додаткова з/п — це винагорода за працю понад норми, за успіхи в роботі, винахідництво та особливі умови праці.
11.7 Суспі́льні фо́нди спожива́ння — частина фонду споживання суспільства, яка використовується для розвитку народної освіти, медичного обслуговування, виплати пенсій, стипендій та ряду інших послуг, що надаються населенню безкоштовно.
Суспільні фонди споживання — цільові фонди, які є особливими об'єктами права суспільної власності, що утворюються відповідно до закону на загальнодержавному та/або територіальному рівнях, формуються за рахунок джерел, передбачених законом і забезпечують солідарну підтримку визначених законом верств населення та/або фінансування визначених законом видатків
За цілями суспільні фонди споживання утворюються для:
реалізації ефективної природно-ресурсної політики, збереження, відновлення та розвитку суспільних ресурсів;
спільного задоволення потреб громадян України шляхом фінансування видатків за напрямами, визначеними законом;
спільного задоволення потреб членів окремої територіальної громади шляхом фінансування видатків за напрямами, визначеними законом та суспільним договором;
Суспільні фонди споживання є некомерційними самоврядними організаціями.
Суспільні фонди споживання не можуть займатися іншою діяльністю, крім тієї, для якої їх створено, та використовувати свої кошти на цілі, не пов'язані з цією діяльністю.
Кошти суспільних фондів споживання, утворених на загальнодержавному рівні, не включаються до складу державного бюджету.
Кошти суспільних фондів споживання, утворених на територіальному рівні, не включаються до складу місцевого бюджету.
Суспільні фонди споживання діють на підставі статутів, що затверджуються у порядку, визначеному законом.
Фонди загальнообов'язкового державного соціального страхування є суспільними фондами споживання, що утворюються і діють відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Суспільні фонди споживання утворюються за рахунок:
обов'язкових страхових внесків осіб;
плати за користування та/або відчуження об'єктів права суспільної власності;
коштів державного бюджету та/або місцевих бюджетів;
добровільних внесків;
11.8 Поєднання працівників із засобами виробництва. Основними факторами виробництва є особистісний та речовий, тобто безпосередній працівник і засоби виробництва. Спосіб їх поєднання і характер функціонування визначаються насамперед існуючою формою власності на засоби і результати виробництва. Таке поєднання на мікрорівні (тобто в межах окремих підприємств) здійснюється шляхом включення індивідуальної робочої сили до складу трудового колективу. У цьому процесі слід розрізняти техніко-економічну та соціально-економічну сторони.
Робоча сила — сукупність фізичних і духовних властивостей людини^; які вона застосовує в процесі виробництва споживчих вартостей. ,
Робоча сила — основний елемент продуктивних сил у будь-якому суспільстві, але товаром вона стає лише в умовах капіталізму. Це зумовлено тим, що робітник позбавлений власності на засоби виробництва і засоби існування, але сам він особисто вільний, тобто є власником своєї робочої сили і може розпоряджатися нею.
Як і будь-який інший товар, робоча сила має дві сторони: споживчу вартість і вартість, але робоча сила — товар специфічний. Капіталіст купує робочу силу, точніше тимчасове розпорядження нею, проте її виробниче споживання означає залучення до процесу праці не лише фізичних і духовних властивостей людини, а всієї людської особи з притаманними їй метою, волею, свідомістю, культурними навичками тощо. Це надає вартісним властивостям людської робочої сили особливого характеру і позначається на кожній із сторін товару робоча сила. З погляду споживчої вартості специфіка цього товару виявляється в тому, що у процесі його споживання він не зникає, а створює нову вартість, більшу від вартості самого товару робоча сила.
Отже, в основу визначення споживчої вартості товару покладено абстрактну працю (певну її кількість). Конкретна праця не є для капіталіста специфічною вартістю, оскільки вона не впливає на процес самозростання вартості. Тому специфічність вартості товару робоча сила полягає у здатності до такої кількості абстрактної праці, яка перевищує необхідні витрати праці на відтворення самої робочої сили.
Капіталізмом називається така форма організації суспільства, при якій земля, фабрики, заводи і т.п. належать капіталістам, а основна маса народу не має засобів виробництва і змушена тому найматися в працівники.
Процес наймання на роботу являє собою в той час продаж робочої сили.
Під робочою силою, чи, здатністю до праці, розуміється сукупність професійних якостей, якими володіє людина і затрачає при виробництві матеріальних благ.
Умови перетворення робочої сили в товар
1. Особиста юридична воля працівника.
2. Відсутність у працівника засобів виробництва і, унаслідок цього, засобів існування.
11.9 Робоча сила як товар має споживчу вартість і вартість. Водночас вона є специфічним товаром (відмінним від більшості інших). Його своєрідність зумовлена унікальністю самої людини. Це надає вартісним властивостям людської робочої сили особливого характеру і позначається на кожній з її сторін.
З погляду споживчої вартості специфіка цього товару полягає в тому, що в процесі споживання робочої сили вона не зникає, а створює нову вартість, більшу від вартості самого товару робоча сила. Саме споживча вартість цього специфічного товару є джерелом синергічного ефекту, додаткової вартості в тому числі.
Специфіка вартості товару робоча сила полягає в тому, що її величину визначають не лише суспільно необхідні затрати на її відтворення (це спільна ознака товару робоча сила з іншими товарами), а й необхідністю відтворення сім'ї робітника. Така своєрідність полягає ще і в тому, що до вартості робочої сили належить моральний, історичний, соціальний та інтернаціональний елементи.
З розвитком людини (як біологічної і соціальної істоти, людини економічної) вдосконалюється і робоча сила, еволюція якої в процесі трудової діяльності, набуття освіти тощо активно впливає на розвиток людини. Найповніше цей процес виявляється в розвитку творчих й організаторських здібностей, економічного мислення, психофізіологічних якостей сучасної людини. Усе це в поєднанні з моральним, соціальним, історичним та інтернаціональним елементами вартості робочої сили зумовлює зростання її вартості.
Підвищення вартості робочої сили відбувається внаслідок зростання інтенсивності праці (фізичної і розумової) та матеріальних, духовних і соціальних потреб, зумовленого насамперед дією об'єктивного економічного закону зростання потреб.
Найповніше структура вартості сучасної робочої сили розкрита в Міжнародній класифікації вартості праці, яку доцільно вважати класифікацією вартості робочої сили.
Підвищення вартості робочої сили відбувається внаслідок зростання інтенсивності праці (фізичної і розумової) та матеріальних, духовних і соціальних потреб, зумовленого насамперед дією об'єктивного економічного закону зростання потреб; ускладнення робочої сили, тобто підвищення її загальноосвітнього і кваліфікаційного рівнів, потреб у набутті кількох спеціальностей, значною мірою породженого дією закону переміни праці; погіршення стану навколишнього середовища, особливо у великих містах, що вимагає додаткових витрат на відтворення робочої сили нормальної якості; подорожчання послуг у сфері освіти, охорони здоров'я, комунальних послуг та ін.; поліпшення якості праці.