Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Vidpovidi_na_politekonomiyu.docx
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.03.2025
Размер:
412.41 Кб
Скачать

3.3.Обгрунтуйте взаємозалежність виробництва та споживання.

Суперечлива взаємозалежність виробництва та споживання

Потреба в споживанні 

породжує

Виробництво

породжують

Нові потреби

[І35]Потреба - нужда в чомусь, що потребує задоволення.

У реальному житті взаємодія виробництва й споживання зав­жди виступає в певній суспільній формі - тобто вона проявляється лише через економічні відносини людей. Відбиваючись у виробни­чих відносинах, потреби людей набувають форми економічних інтересів і стимулів

Закон зростання потреб.

Закон зростання потреб.

Потреби людини безмежні, а їх різноманітність є ознакою могутності економічної системи. Постійне зростання потреб за час існування людської цивілізації свідчить про дію всезагальної о економічного закону зростання потреб. Внутрішніми суперечностями його є досягнутий рівень виробництва і споживання та зрослі на цій основі потреби людей. Ця суперечність є рушійною силою розвитку будь-якої економічної системи.

Закон зростання потреб — закон, що виражає внутрішньо необхідні, сталі й суттєві зв'язки між 4 виробництвом і досягнутим рівнем задоволення потреб людей (або особистим споживанням), 9 розвиток яких (зв'язків) спричиняє появу нових потреб та засобів їх задоволення. Дія цього закону зумовлена прогресом технологічного способу виробництва, вдосконаленням відносин власності, зростанням згуртованості працівників, їхньої самосвідомості, розвитком почуття людської гідності, культури та іншими чинниками.

У XIX ст. німецький економіст Е. Енгель довів, що із зростанням величини доходів частка витрат на придбання товарів першої необхідності скорочується, а частка витрат на інші товари і послуги зростає. Ця залежність отримала назву закону Енгеля.

В Україні у 90-х роках XX ст. вимоги закону зростання потреб значною мірою не реалізовувалися, про що свідчило значне звуження платоспроможного попиту населення. Внаслідок цього тривалість і глибина кризових явищ в економіці виявилися значно більшими, ніж найглибші кризи, яких зазнали окремі країни протягом останніх двох століть.

4.Економіка суспільства як сукупність видів економічної діяльності.

4.1.Розкрийте закон адекватності виробничих відносин характеру і рівню розвитку продуктивних сил.

 Закон адекватності виробничих відносин рівню і характеру продуктивних сил (далі — закон адекватності) — всезагальний економічний закон, який виражає внутрішньо необхідні, суттєві й сталі зв'язки між прогресом системи продуктивних сил та еволюцією відносин економічної власності, а також зворотну дію останніх на розвиток продуктивних сил.    Цей закон діє в усіх суспільно-економічних формаціях, найінтенсивніше — після першої промислової революції кінця ХУІП — початку XIX ст. Його дія в підсумку зумовила зміну суспільних способів виробництва, соціально-економічний прогрес суспільства.    У межах закону адекватності слід розрізняти низку економічних закономірностей, які є його конкретними формами вияву: внутрішньо необхідні, сталі й суттєві зв'язки між потребами розвитку людини та відносинами економічної власності; потребами розвитку засобів виробництва і відносинами економічної власності; потребами у розвитку науки і відносинами економічної власності та ін. Найважливішою закономірністю в межах закону адекватності є внутрішньо необхідні, сталі й суттєві зв'язки між потребами, інтересами й цілями розвитку головної продуктивної сили — людини, та еволюцією типів і форм власності. Саме ця закономірність (пронизана відповідними суперечностями) була найдинамічнішою рушійною силою зміни суспільно-економічних формацій. Так, розпад рабовласницького ладу був зумовлений насамперед відсутністю стимулів до праці у рабів, неспроможністю дешевої рабської праці конкурувати з працею вільних селян, ремісників тощо.    Сучасна система продуктивних сил формується у процесі взаємодії таких основних елементів, як робоча сила (у ширшому аспекті людини-працівника), засоби праці, предмети праці, використовувані людьми сили природи (сонячна, ядерна і термоядерна енергія тощо), наука, інформація та ін. Для забезпечення їх прогресу необхідний розвиток різних типів і форм власності (приватної, колективної, суспільної, інтернаціональної зокрема, та різноманітних форм їх поєднання), причому пріоритетним типом власності для розвитку певного елементу системи може бути як один із названих типів (або властивих йому форм), так і їх комбінація.    Оскільки змістом продуктивних сил є активне ставлення людини до природи у процесі праці, то для гармонійного поєднання людини і природи необхідні типи і форми власності, які забезпечуватимуть нормальне відтворення індивіда як біологічного виду, задовольнятимуть його екологічні потреби, сприятимуть подоланню екологічної кризи. Найбільш адекватним типом власності для забезпечення гармонійної взаємодії людини і природи може бути суспільна власність на засоби виробництва, природні ресурси, землю тощо.    Для розвитку людини як головної продуктивної сили необхідне раціональне поєднання суспільної, колективної та приватної власності, засноване передусім на власній, озброєній технікою праці. Для розвитку освіти в загальнонаціональному масштабі, тобто для отримання належного рівня освіти сукупним працівником, адекватною формою також є суспільна власність; здобуття високого рівня освіти окремим індивідом, соціальними прошарками можуть краще забезпечити приватні або колективні ВНЗ.    Розвиткові фундаментальних наукових досліджень найбільше сприяє державна власність (приватному і навіть великому монополістичному капіталу це не під силу), а взірцево-конструкторські розробки найефективніше здійснюють дрібні та середні фірми (особливо ризикові — венчурні — компанії) в межах індивідуальної (приватної) капіталістичної власності.    Загалом на нижчій стадії розвитку капіталізму (з початку XVI ст. до кінця XIX ст.) найадекватнішою формою прогресу продуктивних сил була індивідуальна (приватна) капіталістична власність. Але вже на початку XIX ст. вона почала гальмувати їх розвиток, оскільки індивідуальному капіталу не під силу було будувати залізниці, великі підприємства з довгим робочим періодом тощо. Загострення суперечності між двома сторонами суспільного виробництва спричинило першу економічну кризу 1825 р. З цього часу починають виникати акціонерні компанії, які є формою колективної власності та якісно новою суспільною формою розвитку продуктивних сил.    Однак уже у 20-ті роки XX ст. акціонерна власність (основна форма існування монополій) поступово перетворюється на гальмо розвитку продуктивних сил. Посилення цієї суперечності призвело до найглибшої за майже 500 років існування капіталізму економічної кризи 1929—1933 рр. Відтоді починає інтенсивно розвиватися якісно новий тип власності — державна власність (на засоби виробництва, значну і всезростаючу частку національного доходу, науку у формі патентів, ліцензій тощо), яка певною мірою розв'язала попередню суперечність і відкрила ширший простір для розвитку продуктивних сил. У середині 50-х років XX ст., тобто з розгортанням НТР, продуктивні сили інтенсивно переростають масштаби державної власності у багатьох країнах Західної Європи. Це зумовило появу інтегрованої власності, яка стає суспільною формою розвитку процесу інтернаціоналізації продуктивних сил. Найінтенсивніше ця форма власності розвивається у межах Європейського союзу.    Особливістю дії закону адекватності є діалектичний (а не цілковитий) характер заперечення кожним розвинутішим типом і формою власності попередніх менш розвинутих, що забезпечує збереження їх сильних, позитивних сторін, реальний плюралізм типів і форм власності, зростання ефективності й стабільності економічної системи. Загальною закономірністю такої еволюції є ускладнення кожного наступного типу і форми власності, а в сучасних умовах — формування й розвиток у межах акціонерної, державної, інтегрованої форм власності ознак, особливостей, якостей, протилежних соціально-економічній природі кожної з форм. Так, у межах акціонерної власності (колективної капіталістичної власності) частина дрібних акціонерів перетворюється на часткових співвласників акціонерних компаній. У межах державної власності виникають і розвиваються ознаки загальнонаціональної власності, вона виконує частину функцій соціальної справедливості (при справедливому перерозподілі національного доходу через державний бюджет та ін.). Поява таких особливостей розширює здатність акціонерної, державної власності бути суспільною формою розвитку продуктивних сил, сприяти їх прогресу.    Завдяки дії закону адекватності, властивих йому закономірностей прискорюється соціально-економічний прогрес людства, цивілізації загалом. Той факт, що у його надрах інтенсивно відбуваються процеси соціалізації, свідчить про історично перехідний характер капіталістичного ладу, зростаючу невідповідність між потребами розвитку продуктивних сил і капіталістичними типами та формами власності.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]