3.2.Розкрийте сутність людини економічної.

Перша економічна модель людини була створена класичною школою політичної економії, нині підтримується неокласиками. Зокрема, А. Сміт вважав природною рушійною силою господарського розвитку прагнення індивіда до досягнення своїх економічних, насамперед грошових, інтересів. Головними рисами людини, на його думку, є самолюбство, егоїзм, прагнення отримати максимальний результат за мінімальних витрат. При цьому за панування вільної конкуренції люди, як правило, змушені обирати альтернативні способи використання обмежених економічних благ, тобто поводяться раціонально. Для цього вони повинні мати свободу вибору, бути достатньо поінформовані.

Дбаючи про власні інтереси, така людина примножує свій добробут і багатство суспільства. Якщо окремі індивіди прагнуть безмежного збагачення і підвищуватимуть з цією метою ціни, їх інтереси певною мірою гармонізує конкуренція, яка є регулятором особистого егоїзму, а отже і досягненням економічної рівноваги. Це означає відсутність суперечностей між інтересами індивіда і суспільства.

Друга економічна модель людини розроблена представниками кейнсіанського та інституційної о напрямів економічної теорії. В ній людина прагне не лише до привласнення матеріальних благ, а й до збільшення вільного часу, престижної роботи тощо. Економічна модель поведінки людини доповнюється такими психологічними чинниками, як милосердя, альтруїзм (безкорисливе піклування про благо інших людей), служіння колективу, суспільству тощо. Водночас діям індивідів властива недостатня поінформованість, а отже й обмежена раціональність. Причиною цього є складніша економіко-соціологічна модель поведінки людини, в якій передбачається вплив на економічну поведінку звичаїв, традицій, культурних цінностей, релігійних переконань тощо.

Складнішою є й економічна система. В ній передбачається активний вплив на економічну діяльність держави, профспілок, корпорацій. Замість індивідуальних цінностей починають переважати колективні, між індивідуальними, колективними і суспільними інтересами існують суперечності. Водночас частково долається відчуженість праці від власності. Найбільшою мірою це властиво Японії, Швеції та ін. Така ситуація притаманна останнім етапам вищої стадії капіталізму. Навіть у СІІІА, де найбільшою мірою зберігся індивідуалізм, економіку попереднього періоду (XVI—XIX ст. ), в якому переважала перша економічна модель, називають ковбойською. Людина економічна за цих умов доповнюється істотними рисами людини соціальної.

Названі економічні моделі людини властиві різним стадіям капіталістичної економічної системи. Певні моделі можна створити і для попередніх економічних систем — первіснообщинного ладу, рабовласницького устрою і феодалізму. Для основної продуктивної сили в цих системах головною метою було задоволення мінімальних життєвих потреб і навіть просте виживання. Найскладнішими є моделі людини в пост капіталістичному суспільстві. Вони розроблені значною мірою К. Марксом, видатним українським ученим В. Вернадським і дедалі більше набувають практичного втілення у розвинутих країнах світу.

Так, в економічній моделі людини обґрунтованій К. Марксом, зникає економічний примус до праці, яка стає вільною і творчою. Основними економічними потребами людини є власне вдосконалення, всебічний розвиток своїх здібностей як само мета або абсолютне виявлення творчих обдаровань, максимальне подовження активного життя, всебічний розвиток всіх сутнісних сил людини. Особистість володітиме не лише «безмежністю своїх потреб» (К. Маркс), а й здатністю до їх розширення і задоволення. Важливою рисою економічної системи стане органічне поєднання праці та власності, самоуправління, переважання трудової колективної власності.

У моделі В. Вернадського діяльність людини на Землі пов'язана з космосом, сама людина розглядається як загально планетарне явище. Уперше таку ідею ще в XVII ст. висловив голландський учений X. Гюйгенс у праці «Космо-теорос». В. Вернадський розвинув її в концепції ноосфери. Вирішальним фактором перетворення біосфери Землі на ноосферу (якісно новий стан біосфери, зокрема її перебудови, в тому числі навколоземного простору) є перетворююча роль, науки і соціальне організованої праці людства. Найвищою цінністю стає праця, яка має бути розумною, вільною і добровільною, а людина продукує та реалізує у праці свою думку. Внаслідок взаємодії людської думки, людської природи і людської праці виникає нова могутня продуктивна сила — геологічна, яка акумулює і синтезує енергію цих складових. Домінуючою силою цих трьох складових є, за Вернадським, свідомість, наукова думка. Лише в ноосфері досягає найвищої о рівня розвиток особистості, її сутнісних сил (фізичної та розумової енергії, організаторських, творчих та інших здібностей), культури, моралі, психічних якостей тощо. Головним принципом ноосфери є звільнення людини від рутинних технологічних дій, розвиток її творчого наукового потенціалу, максимальне виявлення розуму, свобода наукового пошуку.

Сутність людини економічної

Основою більшості моделей людини, які існували протягом людської цивілізації (понад 3 млн. років), була людина економічна. Про деякі аспекти такої людини йшлося при характеристиці двох перших моделей. Проте найглибиннішу сутність економічних явищ і процесів, у тому числі людини економічної, можна розкрити через категорію суперечності. У цьому разі з'ясовується внутрішнє джерело її розвитку, його рушійна сила.

Два аспекти людини економічної необхідно, у свою чергу, пов'язувати з провідними елементами економічної системи, про які йшлося у попередній темі. Такими елементами є продуктивні сили і виробничі відносини (або відносини економічної власності). Тому двома сторонами людини економічної є її належність до продуктивних сил (людина — головна продуктивна сила як людина-працівник) та до відносин економічної власності (людина-власник).

Закон єдності праці та власності. Праця з фізіологічного погляду є здійсненням певних функцій людського організму, кожна з яких — це затрати мозку, нервів, м'язів, органів чуттів та ін Єдність таких функцій формує продуктивну силу праці. Юридичне вільна людина має виключне право розпоряджатися своєю продуктивною силою, володіти і користуватися нею. Внаслідок цього біо­логічній природі людини, її індивідуальній праці найбільшою мірою відповідає індивідуальна (в тому числі приватна трудова) власність. Це означає органічну єдність праці та власності й є першим фундаментальним законом господарської діяльності людини.

Закон єдності праці та власності — закон, який виражає внутрішньо необхідні, сталі й суттєві зв'язки між індивідуальною працею людини і приватною трудовою власністю на результати цієї праці. Першим основну рису цього закону сформулював англійський філософ Дж. Локк: «Праця, що була моєю, — зазначав він, — утверджує власність, яка мусить належати мені. Вона обмежує розміри моєї власності». Якщо людину повністю позбавити власності (наприклад, раб), вона втрачає стимули до праці, що зумовлює занепад економічної системи (перша риса закону). І навпаки, такі стимули зростають тією мірою, якою людина перетворюється на власника результатів своєї праці, що зумовлює стабільність і динамізм економічної системи (друга риса закону). Цей закон за простого товарного виробництва діє лише тоді, коли індивідуальна праця відповідає вимогам суспільне необхідної праці, тобто є працею середнього ступеня інтенсивності й продуктивності при виробництві переважної кількості продукції певного виду. Про особливості його дій за капіталістичного товарного виробництва або на трудових колективних підприємствах йтиметься далі.

Незважаючи на вимоги закону єдності праці та власності, в експлуататорських формаціях він у постійно порушувався, що прискорювало трансформацію однієї економічної системи з вищим ступенем невідповідності цих сторін у систему, в якій ця відмінність не була б такою значною. Важливу роль у посиленні такої невідповідності має суперечність людини-працівника і людини-власника.

Людина працівник і її потреби:

1.Високі професійні якості та творчі здібності.

2.Економічне мислення.

3.Рівень підготовки до організації і управління.

4.Високі психологічні якості.

Людина-власник і її потреби:

1.Власні засоби виробництва.

2.Власник виготовленого продукту.

3.Власник національного багатства.

4.Управління власністю.