66. Європейська середньовічна культура 5-11 ст: освіта , наука, література

(сюди можна писати про каролінське та оттонівське відродження)

Культура цього періоду мала християнське забарвлення. Вона не могла позбутися античного спадку і активно користувалася ним. Переселення народів і хаос цього періоду не спинили її розвитку. Відбувається розвиток освіти, створюються школи. Інтелектуальне життя зосереджується по монастирях та дворах правителів. Там також з»являються школи. Запровадити шкільництво пробував Карл великий, але довший час освіти розвивалася переважно при монастирських осередках. Представниками освіти була церковна еліта. Колегія трьох мов: арамейська, грецька, латинська. В більшості – освіта латинською.

В Англії була поширена англійська мова( Альфред Великий – розвиток англійської, як книжної мови), в Італії та Іспанії – арабська.

Середньовіччня зробило перші культурні запозизичення в остготів. Теодоріх Северин Боецій – філософ, теолог, математик, астролог, перекладач. Його підручники з математики і музики користувалися в європейськи школах популярністю.

Новий культурний пійом визрів у країні Карла Великого – каролінзьке відродження.- перший плід взаємодії трьох традицій – античної, християнської та варварської.

Церква відіграла неоднозначну роль в становищі культури. В системі освіти 7 вільних мистецтв(тривіум :граматика, риторика,діалектика; квадриліум – арифметика, геометрія, астрономія, музика).

Монастирські школи готували не лише кліриків, але і чиновників. Вел розвиток – історіографія.

Нема відомості про варварську культуру.

В 11 ст почали формуватися перші зачатки вищої освіти. Болонська школа права, медична школа в Салерно, монастир в Клюні.

Література – 8-10 ст – найпоширеніша агіографічна література. Життя святих вселяло в людей віру у краще майбутнє. У середньовіччні зявились життєписи вже не римлян, а варварів. Королівські аннали при дворі Каролінгів, «історія лангобарлів» Павла Диякона, Григорій Турський «Історія франків», Ейнгард « Життєпис Карла Великого»

67. Мистецтво зх. Європи в період раннього середньовіччя

Середньовічне мистецтво поділялось на три великих періоди:

• Ранньосередньовічне мистецтво(4-поч 11 ст)

• Романське мистецтво (11-12 ст)

• Готичне мистецтво(2а пол. 12-15 ст)

Мистецтво середньовіччя було мистецтвом образів, а не митців і саме на ці образи був покладений обов’язок врятувати людство від гріхів і привести до спасіння. Змішання художніх традицій: античних, варварських та християнських. Зявлються впливи автохтонних культур кельтів та могутньої Візантійської імперії. Християнство середньовічне мистецтво вважало другорядним – мистецтвом «темних віків». Мал. Відразу до язичницьких храмів, але мистецтво ранньосередньовічної європи було наближене до античного. Тип християнських храмів – базиліки, Перші фрески , рельєфи, статуї зображували реальних святих мучеників, мозаїки, орнаменти та символи. Найяскравіши приклад – Візантія. Ранньосередньовічне мистецтво. Термін “ранньосередньовічне мистецтво” охоплює пам’ятки, створені впродовж тривалого періоду, який умовно окреслюють дві історичні події – смерть римського імператора Валента у битві з вестготами при Адріанополі (378), що ознаменувала початок загибелі західної частини Римської імперії, та смерть західного імператора Оттона ІІІ (1002), разом із яким вмерла ідея відновлення Римської імперії в її колишніх межах від Піріней до Персії. Мистецтво цього періоду не було позначене стилістичною однорідністю, навпаки його характеризує бурління й змішання розмаїтих інгредієнтів. Це був етап зародження і формування. На тогочасній художній карті Західної Європи найяскравіше виокремлюються три локальні за характером явища: Іберно-саксонське мистецтво, мистецтво епохи Каролінгів та мистецтво епохи Оттонів.

Період VІ – VІІІ ст. вважається Золотою добою розквіту іберно-саксонського мистецтва. Його провідний вид – це ілюмінація рукописів. Рукописи переписувались та оздоблювались в спеціальних майстернях при монастирях – т.зв. скрипторіях. Приклад, що дає уявлення про характер оздоблення іберно-саксонських рукописів – виконана бл. 700 р. мініатюра з Ліндісфарнського Євангелія Контраст статитики і динаміки, прагнення до декоративності, абстрактності, острах вільного простору, перевага символу над реальністю – ці основні стилістичні характрестики і надалі відігравали важливу роль в розвитку середньовічного мистецтва.

Для Західної Європи визначальним для V-VIII ст.. було меровінгське мистецтво. Базиліки (Сен-Дені VII-VIII ст.), баптистерії (Пуатьє V-VII ст.), крипти (Сен-Лоран, Гренобль VIII ст.), барельєфи з каменю та обпаленої глини, якими прикрашали саркофаги та церковні мури, високого рівня обробка дорогоцінних металів (оправи мечів, чаші і потири), перші орнаментальні мініатюри рукописних книг („Луксейльський лекціонарій” бл. 700; „Гомілій Григорія Великого” – VIII ст.). Мистецтво епохи Каролінгів - не імітація, а творче переосмислення давньоримської спадщини.

У мистецтві книжкової мініатюри період правління Оттонів позначений формуванням нового виразного стилю, в якому каролінгські традиції поєдналися з візантійськими впливами. Основні характеристики оттонських мініатюр це площинність у трактуванні форми, деформація та видовженість людських фігур, специфічна манера зображення очей з акцентованими чорними зрачками, експресія жестів та гіперболізації долонь, спрощення тла, в якому домінує золото.

Важливим центром мистецтва книжкової мініатюри в цей період було місто Рейгенау.

З ХІ ст. у Західній Європі поступово став панувати загальний романський стиль, який ввібрав у себе кращі досягнення попередніх епох.