59. Русько-скандинавські стосунки

У Швеції в середині XI ст. відбулася зміна династії. Королем став вікінг із Геталанда Стенкіль. Традиційними залишилися тільки тісні шведсько-руські контакти. З дочкою короля Інге Стенкільсена - Христиною одружився знаменитий князь Мстислав-Гаральд (1076-1132), син Володимира Мономаха.

Дві дочки від цього шлюбу зіграли поважну роль у скандинавській Історії. Інгеберг Мстиславна близько 1120 р. була видана за датського принца, сина короля Ейріка І, і герцога Шлезвігу Кнута II Лаварда. У 1131 р. Кнута ■ застрелили з засІдки на датсько-ободрицькому кордоні. Інгеборг, яка залишилася з маленьким Вольдемаром, не . зуміла утриматися ції ободрнцькому троні, однак пізніше її син став одним з найвидатніших королів Данії. Малфріда Мстиславна близько 1120 р. була видана за норвезького короля Сігурда І Хрестоносця. У 1128 р. король розвівся з малфрідою, Але вона залишилася у Норвегії. У 1132 р. малфріда вийшла за датського принца Ейріка, який жив у Норвегії у вигнанні. Цей шлюб і підтримка могутнього київського князя допомогли йому повернутися на датський престол (Ейрік II Достопам'ятний).

60. Держава норманів у Південній Італії в XI ст.

З 1016 р. Південна Італія стала предметом зацікавлення і вікінгів з Нормандії. У 1027 р. за згодою імператора Конрада II нормани заснували на острові перше поселення Аверса, яке невдовзі стало центром новоствореного графства. Норманів очолювали десять синів Танкреда Готвильського, під проводом яких норманські загони поступово стали опановувати не лише острів, але і прилегле побережжя материку. Старший син Вільгельм, у 1042 р. став графом Апулії, четвертий син - Роберт Гвіскар - взяттям Барі (1071) завершив завоювання візантійських володінь у Південній Італії. Роберт І Гвіскар (1059-1085) прийняв титул герцога Калабрії. Наймолодший Рожер у 1061 р. розпочав відвоювання Сицилії і через 30 років з арабським пануванням на острові було закінчено. Граф Рожер утримав у своїх руках Сицилію, формально визнавши зверхність старшого брата Роберта Гвіскара та його наступника Рожера (1085-1111), який прийняв титул герцога Апулії, Калабрії і Сицилії.

Так виникло королівство Обох Сицилій (після здобуття Неаполя), як лен папи і його опора у боротьбі з імператорами. Володіння норманів більше нагадували пізніші централізовані монархії ніж феодальні королівства. Міста, завдяки торгівлі, стрімко зростали. Але вони знаходилися під контролем королівських та герцогських чиновників. Місцеві барони, подібно до бояр на Русі, повністю залежали від своїх сюзеренів, жили за рахунок своїх бенефіцій та віськової здобичі. Скарбниця ж королів та герцогів наповнювалася за рахунок міст.

61. Епоха «лінивих королів» (639-751)

У другій половині VII в. склалася нова система політичного панування і управління "демократія знаті", яка припускала безпосередню участь великоземельної верхівки в управлінні державою. Королівська влада втрачала самостійність, яку вона мала раніше. Натомість зросла роль створеної ще раніше Королівської ради, що складалася з представників служилої знаті і вищого духовенства. Без згоди Ради король не міг ухвалити жодного серйозного рішення. Знать поступово перебрала ключові позиції в управлінні не тільки в центрі, але й на місцях.

Цей період став часом посилення влади майордомів. Майордом вже відігравав важливу політичну роль, командував королівською армією, стягував податки і очолював палацовий суд. Він став главою уряду і першою особою в державі. Роль короля стала ще менш значною, коли королівство розділилося на три частини: Нейстрію на північному заході, Бургундію та Австразію на північному сході. Кожен з майордомів цих територій став на чолі місцевої аристократії і виборював незалежність своєї країни.

За правління наступників Дагоберта саме майордоми вели постійну боротьбу за верховенство між Нейстрією та Австразією. Це були чвари між великими землевласниками, що виявили всю неміцність королівства Меровінгів. До кінця VII ст. франки втратили ряд земель: у 40-х роках відєдналися Тюрінгія, Аламанія і Баварія, близько 670 р. - стала самостійною Аквітанія, якою керували незалежні герцоги. Франки у цей час займали територію між Луарою і Рейном.

До ослаблення влади Меровінгів призвело, перш за все виснаження їхніх земельних ресурсів. Тільки на основі нових пожалувань, дарувань і надань нових прав землевласникам, встановлення нових сеньйоріально - васальних зв'язків могло відбутися в цей час посилення королівської влади і відновлення єдності Франкської держави.