57. Схизма 1054р.Її причини та наслідки.

«Велика схизма» 1054 р.— остаточний розкол християнської церкви на католицьку та православну. Причини: розкол у християнстві був породжений різним становищем церкви у Західній та Східній Римських імперіях. Відсутність централізованої влади у Західній імперії сприяла посиленню ролі римських пап. У Східній імперії патріарх підпорядковувався імператору, який був і главою церкви. Західна церква була політично незалежнішою та централізованішою. Особливості історичного розвитку і функціонування Західної та Східної церков зумовили відмінності в церковній догматиці, церковній організації, богослужінні. Тому розкол 1054 р. лише організаційно оформив розбіжності, які століттями існували між християнськими церквами.

Між церквами виникли й богословські суперечки: східна дотримувалася Нікейського символу віри, згідно з яким Святий Дух походить тільки від Бога-Отця. Західна стверджувала, що походить він і від Бога-Сина. Східна церква не визнавала причащання прісним хлібом, посту в суботу, заперечувала целібат священослужителів. Були суперечності й щодо територіальної сфери впливу обох церков. У середині XI ст. ця боротьба переросла в гострий конфлікт, який завершився тим, що посланець Папи Льва IX кардинал Гумберт 16 липня 1054 р. піддав анафемі візантійського патріарха Михаїла Керуларія. У відповідь собор візантійських єпископів оголосив анафему папським посланцям, звинуватив Рим у тому, що він перекрутив Символ віри, коли прийняв постанову Вахенського собору (809 р.) про філіокве. Так стався поділ християнства на Західну (Римську) церкву, яка пізніше стала зватися католицькою і Східну (Константинопольську), що стала іменуватися згодом православною.

Наслідки: 3 другої половини XI ст. Александрійський, Антіохійський та Єрусалимський патріархи розривають відносини з Римом, тому що єднання з Римською Церквою означало повну втрату автокефалії, перетворення на єпархію Римської Церкви. Пісдя смерті Михаїла Керулларія Константинопольські ієрархи повертаються до розуміння устрою Церкви, яке склалося в період Вселенських Соборів. У результаті сформувалися два головних напрями в Християнстві:

• католицизм, представлений Римською церквою;

• православ'я, представлене рядом Східних церков.

58. Ієрархічна структура христ. Церкви

Церква утворила свою ієрархічну структуру. Нижчою її ланкою стали - приходські священики (кюре) та настоятелі соборів (пробсти), утримання яких покладалося на приходи, які вони обслуговували. Поряд з цим королі та герцоги підтримували і закладали монастирі, очолені абатами, надаючи їм певне земельне забезпечення. Такого ж забезпечення добивалися єпископи та архієпископи. Прикордонні єпископства та архієпископства з огляду на місійну діяльність крім значних земельних володінь отримали право утримувати своїх міністеріалів та власне військо з лицарів-васалів. Так поступово стали складуватися справжні церковні князівства-лени (Майнц, Трір, Кельн, Страсбург). Королівський уряд, рано відчувши тягу феодалів до суверенізації, також сприяв утворенню церковних ленів. Вони не були спадковими, а відповідний сан завжди можна було надати своєму молодшому родичеві або прихильнику. Саме з цієї причини королі та інші володарі намагалися не упустити церкву з-під свого контролю, особливо тримаючись за право інвеститури (призначення) ієрархів церкви від єпископа до абата. Сильніші з правителів брали участь у церковних соборах, втручаючись у теологічні суперечки і намагаючись долучити до церковних установ вигідні для них постулати. Церква починала брати під свій нагляд не лише духовне, але й особисте життя суспільства, перш за все сімейні стосунки. У цих питаннях відбувся стрімкий поворот у Х-ХІ ст., який привів пізніше до значних змін.

Папа - архієпископи – єпископи - парафіяльні вірники та диякони.