56.Протиріччя і конфлікти в структурі Християнської церкви у зх.Європі в період середньовіччя.

Видимість єдності церков ще зберігалася, хоча західна та східна церкви (остання повільно заліковувала рани нанесені іконоборством) йшли своїм шляхом. Крім того папи, відчуваючи захист франкських імператорів, вже мало рахувалися з постановами східних церков та її верхівкою.

Один з найбільш яскравих константинопольських патріархів Фотій (858-867, 878-886), автор знаменитої „Бібліотеки”, у процесі боротьби з своїм суперником Ігнатієм звернувся до папи Миколая І (858-867) як до арбітра. Але замісь допомоги, на яку він розраховув, папські легати поставили вимогу присутності на соборі низложеного Ігнатія і відмовилися визнати законність поставлення Фотія за імператорською волею. Крім того папа зажадав повернення конфіскованого майна римської церкви у Калабрії та на Сицилії і передачі під його зверхність солунського та сіракузького діоцезів. Намагаючись дійти згоди, в Константинополі у травні 861 р. скликали собор, де у присутності 318 єпископів та папських легатів Ігнатій відмовився від патріархату і визнав поставлення Фотія законним. Але папа, вислухавши реляції своїх легатів, заявив візантійським послам, про невизнання Фотія (березень 862). У 863 р. папа навіть відлучив від церкви Фотія та сіракузького архієпископа Григорія Асвесту, який його висвятив.

Фотій, підтриманий імператором, повів боротьбу з Римом. Він піддав критиці всі відступи латинської церкви, які не відповідали постановам соборів, в т. ч. вчення про целібат, самовільну зміну символу віри.

На Константинопольському соборі 867 р. папу Миколая І змістили. Імператор Людовик Благочестивий вагався, маючи підстави бути невдоволеним надто самостійним папою, але смерть останнього та переміна династії у Візантії, що привело до усунення Фотія, вирішили суперечку.

Наступний папа Адріан II так само різко і самостійно тримався відносно Візантії, що посли Ігнатія та імператора Василя, які прибули до Риму, стали свідками анафеми константинопольському собору і спалення його актів та повторення анафеми Фотію і Григорію Асвесті. Три папські легати виїхали в Константинополь, щоби там спалити акти собору і проголосити анафему. Ці легати головували на соборі, який засідав у св. Софії з 5 жовтня. 869 р. до 28 лютого 870 р. і вважається римською церквою VIII Вселенським собором. Його рішення підписали 102 єпископи.

За Болгарію, яку римська церква хотіла долучити до себе, відновила протистояння. Фотій, який був засланий у Скепський монастир; отримав підтримку не тільки тих, хто відмовився підписати постанови собору, але й більшості рядового духовенства. По смерті Ігнатія, імператор повернув Фотія на престол. Було скликано новий собор з метою примирення церков, який відбувався у Константинополі з листопада 879 до березня 880 р. На ньому були присутні 383 єпископи та легати папи Івана VIII (872-882). Фотій був визнаний патріархом, рішення собору 869 р. були скасовані, відкинено главенство римського престолу і зміну у символі віри. Через останнє папські легати покинули собор, а кардинал Марін оголосив, що Рим припиняє зносини з Фотієм. Папа Іоан ІІІ знову відлучив патріарха від церкви. Ще сподіваючись на примирення церков, імператор Лев VI Мудрий (886-911) змусив Фотія знову покинути патріарший престол. Остаточний розрив між обома церквами наступив на Константинопольському соборі 1054 р., де розгорілися теологічні суперечки між легатами папи і візантійським богословом Микитою Стіфатом. Легати, обурені критикою їх вчення про опрісноки (святі дари з хліба, вірніше спосіб їх приготування), відлучили від церкви патріарха Константинополя і весь східний клір. Тоді патріарх Михайло Керулларій з присутніми на соборі ієрархами осудив дії легатів і відлучив їх від церкви.