51. Угорська експансія в Європі кін. Іх-х ст.

У кіпці IX ст. у Центральній Європі виникла раптово нова проблема - Угорщина. Угорська орда, яка мігрувала з Алтаю, під натиском печенігів розділилася на три частина. Перша з них відійшла на північ за Урал, давши сучасні народності хаптів і мансів. Інша частина, яка прийшла до Волги, потрапила на територію Булгару. Решта, була переведена своїми вождями у кінці IX ст. через Карпати, розгромила Велику Моравію та хорватські князівства у Паннонії та на довший час стала загрозою для Європи, подібно до гуннів, з якими поєднували ранніх угорців. Від часів Арпада (бл.890-907) угорці грабували Західну Європу. Селян та горожан брали в рабство, від знаті брали викупи. Ці напади були не менш жахливими від нападів вікінгів. З Руссю угорці знаходилися у союзі. Дочка їх вождя Такшоня була дружиною Святослава Ігоревича. Угорці здійснили ряд спустошливих нападів і на Візантію, похід на Константинополь (934-959), Фессалію (943-961) та взяли участь у болгарських війнах як союзники Святослава (969-970). Лише об'єднані сили Німецького королівства, очолені Генріхом І Птахоловом ( 933 р. біля Мерзербургу) та його сином Отгоном І ( 955 р. на Лехському полі біля Аугсбургу) зуміли розгромити угорців та зупинити їх просування на захід. Із середини IX ст. угорці, яких в Європі називами „турками", змішуючись із слов'янами та переймаючи їх осілу культуру, поступово також переходили на осілий спосіб життя. Син Такшоня - Гейза, прийнявши від Візантії хрещення, почав процес об'єднання угорських племен в одну державу.

52. Арабський халіфат періоду виборних халіфів

Після смерті Муххамеда державою правили його сподвижники і родичі, які отримали титул халіфіф (заступник пророка). Виборних Халіфів було 4:

• Абу Бекр (632-634)

• Омар (634-644)

• Осман (644-656)

• Алі (656-661)

За 100 років формування розміри їх імперії перевищили Римську.

Абу Бекр: придушення повстань оскільки в багатьох районах Аравії зявилися «лжепророки», ,що прагнули влади. Крім цього були соціальні протиріччя між племенами і знаттю, що феодалізувалася. Найкращим вирішенням цього питання - політика широких завоювань. Крім цього йшла тривала війна між Візантією та Іраном(602-628), яка ослабила ці дві держави.

Омара: найширша експансія припадає на його правління. Втілив ідею «священної війни». Зібравши велике військо, араби зуміли розпочати війну з Візантією та Іраном одночасно. 636р – розбили візантійців на р. Ярмук у Сирії. 638 – візантійці постраждали під Єрусалимом. До 640 р вони завоювали Палестину і Сирію, 640-642 – Єгипет.

Осман: Завойована східна Персія до Амудар’ї, о.Кіпр. Продовжуючи наступ далі на захід по ПН.Африці в 649 дійшли до Карфагену. В період 634 – 651 Сасанідська держава перестала існувати – Іран повістю захоплений.

Алі: Міжусобиці, викликані вбивством Османа. Політична нестабільність. Це призвело до Припинення завойовницьких походів.

В середині 7 ст в васальну залежність від арабів потрапила Вірменія і частина Грузії, а за кавказом арабські війська доходили до земель хозар.

До початку 8 ст на завойованих територіях араби залишали місцеві порядки, зберігалась широка віротерпимість по відношенню до християн, іудеїв, зороастрійців. Пригноблені маси в Сирії та єгипті і інших країнах вбачали в них визволителів від релігійного, фінансового гніту, вони захоплювали майно переважно багатіїїв, заохочували населення переходити в мусульманство. Йшла активна арабізація місцевого населення. В ході завоювання значна маса арабів поселилася на нові місця. В іслам була навернена майже всі Аравія. В Закавказзі, Ірані і середній Азії араби навпаки асимілювались з місцевим населенням.