39.Британія у 5 ст.Боротьба бритів проти германської експансії

Рим тримав у Британії всього три легіони війська. На півночі (від Шотландії) та на заході (від частини Уельсу) його волоніння були відділені оборонною лінією, яка захищала від нападів племен піктів та скоттів. Збудувавши сітку доріг, які з’єднали численні вілли, римляни вивозили з Британії зерно, худобу та шкіру, а також олово та срібло, яке добувалося у південно-східній частині краю. Романізація зачепила тільки укріплені міста, які своєю архітектурою та мозаїками не відрізнялися від римських міст. Сільське населення залишалося кельтським і зберігало свою архаїку.Вивід римських військ, який почався з часів проголошення коміта Магна Максима імператором (383-388), тривав до 407 р., коли новий узурпатор Костянтин ІІІ вивів з краю всі боєздатні частини, залишивши тільки місцеві допоміжні кельтські загони та міліцію в містах. На прохання допомоги проти піктів імператор Гонорій порадив бриттам оборонятися самим, наскільки це вдасться. Імперія мала проблеми в самому серці і оборона далеких окраїн її вже не цікавила.

Відходом римських легіонів скористалися не тільки постійні вороги імперії пікти і скотти. Германські племена англів (які у ІІІ-ІV ст. жили в Центральній Ютландії), саксів.(частина яких з нижньої течії Рейна та Ельби також переселилася у південно-західну Ютландію) та ютів (які жили на півдні Ютландії в пізнішому Гольштейні) мали в розпорядженні невеликі кораблі, які дозволяли їм робити наскоки на британські береги..Вторгнення саксів, англів та ютів у Британію почалося з середини V ст. і тривало до другої половини VI ст. Пришельці не допомагали кельто-римському населенню островів проти їх давніх ворогів, а намагалися заселети і колонізувати острови. Кельто-римське населення чинило активний опір пришельцям. Відгомін цього опору зберіг знаменитий епос про короля Артура, який був одним з кельтських вождів і прославився як один з героїв цієї боротьби. Напевно і Ланселот та інші “лицарі круглого столу” також були оборонцями Британії від англо-саксів. Цей епос в пізньому середньовіччі став базою для численних лицарських романів. Сили були нерівними і поступово англи, сакси та юти переселилися на Британські острови. В результаті на території сучасної Англії утворилося біля тридцяти невеликих королівств, які постійно ворогували з сусідами. Цей процес завершився у VII ст. розширенням територій і скороченням числа королівств до семи: Кент (юти), Уессекс, Суссекс, Ессекс (сакси), Нортумбрія, Східна Англія і Мерсія (англи). Спочатку найсильнішим було королівство ютів – Кент, у VII ст.. виросла могутність Нортумбії (складалася з двох королівств Берніції та Дери, які періодично об’єднувалися і розходилися), в першій половині VIII ст. гегемонія перейшла до Мерсії, а у ІХ – до Уессексу, король якого Егберт у 829 р. завершив об’єднання країни під своєю владою, назвавши її Англією. Деякі королівства, як васали Уессексу, проіснували до середини Х ст. Германці, які розселилися на британських землях, рано прийняли християнство в його ортодоксальній формі, що сприяло певному зближенню з кельто-римлянами. Але чисельна перевага германців, а також наявність цілої сітки дрібних держав на цій території, сприяли асиміляційним процесам, які протікали на користь пришельців.