35. Форми залежності селян

• патронат

• комендація

• бенефіцій

• прекарії

36. Бенефіційпна реформа у Франкській державі.

Карл Мартелл (715-741) почав своє правління з придушення внутрішньої смути в королівстві. У 732 р. у битві при Пуатьє Карл Мартелл завдав поразки арабам. Перемога франків при Пуатьє поклала край подальшому просуванню арабів у Європі і принесла Карлові прізвисько Мартелл ("молот").

Причини: розвиток феодальних відносин у Франкській державі вимагав зміни форм феодальної власності. Оскільки значна частіша вільних селян, що розорилися, вже не мала матеріальних засобів для служби в ополченні, постало питання про докорінну реорганізацію військових , сил. Тому була здійснена бенефіційна реформа.

Суть її полягала в тому, що замість пожалувань землі в повну, безумовну власність (алод), які переважали за Меровінгів, набула значного поширення і закінченої форми система пожалувань землі в умовну феодальну "власність у вигляді "бенефіціїв". Бенефіції надавалися в : довічне користування на умовах виконання певної служби, частіше за все кінної військової. З часом , бенефіції стали перетворюватися з довічного у спадкове володіння і протягом ІХ-Х ст. набули характер феоду, тобто спадкового володіння, пов'язаного з обов'язком військової служби.

Карл Мартелл здійснив широке розданая бенефіціїв. «Фондом для них були спочатку землі, що конфісковували у бунтівних магнатів, а коли ці землі вичерпалися, він провів часткову секуляризацію церковних земель, за рахунок якої наділив велику кількість бенефіціаріїв. Ціль: - сподівався прив'язати великих феодалів, що бунтували, до трону;

- за допомогою бенефіціальної системи розраховував створити замість пішого селянського ополчення, боєздатне кінне військо.

НАСЛІДКИ:

- значно укріпила шар дрібних і середніх феодалів, що формувався, які як професійні воїни стали основою кінного ополчення і всієї військової організації; попередники майбутнього рицарства. Разом із тим селянство, яке становило раніше основу пішого франкського ополчення, втратило значення головної військової сили, що підкреслювало його неповноправне становище в державі;

- поширення пожалувань сприяло зміцненню феодальної й земельної власності та подальшому закріпаченню селян. Бенефіціарій зазвичай отримував землю разом із людьми, іноді вже залежними, які виконували на його користь панщину або сплачували податок.

Бенефіційна реформа сприяла подальшому зміцненню держави.

37. Військові походи Карла Великого

(768-814) за час свого правління він організував 53 походи (у 27 з них він брав участь особисто). З 772 р. почався період безперервних воєн та каральних походів Карла Великого. Умовно їх поділяють на Італійську (773-787), Саксонську (772-804), Аварську (788-796) кампанії та ряд дрібніших військових експедицій.

• Піврічна облога столиці Лангобардського к-ва - Павії (774). Залишивши у лютому основні сили під Павією, пішов на Верону і взяв її. Одночасно було підкорено міста в долині По ( Мілан, Турин). Карл був проголошений "королем франків і лангобардів" і коронований "залізною" короною лангобардів. Адальгіз, син Дезидерія, за участі Візантії підняли повстання, що спричинило другий успішний похід Карла в Італію (776), під час якого масово конфісковувалися землі повсталих. 781 р. Карл коронував у Римі свого сина Піпіна на "короля лангобардів". Останній похід на південь Апеннінського півострова (787).

• Виснажливою для франків виявилася Саксонська кампанія, супроводжувана майже щорічними походами у землі саксів з прочісуванням значної території, нищенням поганських капищ, насильним навертанням на християнство, бранням заручників. Перший похід (772) - спалено капище й повалено святиню саксів - ідола Ірмінсула. У 783-785, 794-799 рр. тривали найбільш жорстокі безперервні акції придушення опору саксів. Відбувалися масові страти, виселення захоплених саксів у внутрішні райони Франкської держави.

• Приводом для Аварської кампанії став виступ баварського герцога Тассіло III, який діяв спільно з аварами (788). Цього ж року на генеральному сеймі в Інгельгеймі Тассіло III було засуджено, а Баварія остаточно приєднана й перейшла в управління графів. Разом з нею до Франкської держави відійшли південнослов'янські землі - Карінтія і Крайна. 795 р. Карл з союзниками, південними слов'янами, розгромив аварів. У 789-806 рр. відбувся ряд військових походів франків та їх союзників у слов'янські землі: проти вільців-лютичів, чехів, лужицьких сербів (здебільшого у відповідь на їхні набіги).

Невдалий похід за Піренеї (778) на прохання правителя Сарагоси про допомогу проти еміра Кордови. Повертаючись після поразки з-під Сарагоси загін франків, очолюваний Роландом, потрапив у засідку в Ронсевальській ущелині й був атакований басками. Цей похід став сюжетною лінією відомого французького епосу - "Пісні про Роланда". У 781 р. Аквітанію було перетворено на віце-королівство на чолі з молодшим сином Карла - Людовіком. У 799 р. похід у Бретань, яку повністю підкорити не вдалося. 801 р. було підкорено Барселону, що стала центром Іспанської марки. У 803-810 рр. Карл успішно воював з Візантією. Його союзником виступав Багдадський халіфат. Наслідком ряду перемог, стало приєднання Істрії. Внаслідок усіх цих воєн кордони Франкської держави розширилися: на пд.-зх. дійшли до Барселони і середньої течії Ебро, на сході - до Ельби, Богемських гір і Віденського лісу, на пд. включали значну частину Італії.

38. Феодальне помістя каролінзької епохи

Помістя це були як конфіскації Карла Мартелла, так і придбання Піпіна І Короткого. Чільне місце з-поміж таких помість займали паляції та пфальци, в кожному з яких був палац. З подібного помістя виріс Ахен, перетворившись на столицю імперії. Управителі маєтків - вілліки або майори. - повинні були здавати звіт королю. У розпорядженні вілліка знаходилася численна челядь - лісничі, конюхи, скотарі. Вони були зобов'язані творити суд і стежити за порядком, відмовлятися від хабарів і підношень та жодним чином не використовувати для своїх особистих потреб людей мастку.

Безпосередніми виробниками в маєтку були селяни. Вони поділялися на декілька категорій: особисто-вільні, напіввільні та раби. Але становище у всіх них було приблизно однакове: вони жили на мансах, виконували повинності і платили оброки.

Карл Великий також змусив абатства й окремі монастирі складати описи своїх маєтків і доходів від землі - так звані "поліптики" - джерело з історії ранньофеодальної вотчини, виразники рівня господарських відносин каролінзької доби. У цих описах містяться дані про кількість монастирської землі та будівель, розташованих на ній.