1.Механізм скоєння злочину як предмет вивчення криміналістики. Закономірні зв`язки між елементами механізму скоєння злочину. Предмет криміналістики складається з 2-х частин.Перша включає закономірності механізму злочину, з-ті виникнення інформації про злочин і його учасників, з-ті збирання, вивчення, оцінки і використання доказів. Друга частина включає спеціальні способи і методи розкриття, розслідування злочинів. Механізм злочину – складна динамічна система,яка включає ряд компонентів:суб’єкт злочину, його відношення до своїх дій, їх наслідкам, а також до співучасників;предмет посягання; спосіб вчинення і приховання зл.; злочинний результат; обстановка зл.; дії осіб, які випадково були залучені до зл

2. Діяльність по розслідуванню злочинів як предмет вивчення криміналістики. Закономірності розслідування злочинів. Діяльність з розслідування злочинів – використання певних прийомів,способів,дій слідчого які дозволяють відновити істину кримін.справи.Злочинна поведінка відбивається в різних слідах, які можуть стати у встановленому законом порядку джерелом доказів.Тому важливим елементом предмета криміналістики є процеси збирання, дослідження, оцінки та використання доказів. Збирання- передбачає їх виявлення,фіксацію,вилучення і збереження. Дослідження – пізнання перевірки вірогідності існування тих фактичних даних,які складають зміст доказів. Оцінка-процес встановлення допустимості та відносності доказів,наявності та характеру зв’язків між ними. Використання – оперування ними у процесі доказування, встановлення істини. Всі закономірності вивчаються для того, щоб криміналістика могли виконати свою службову функцію по сприянню практиці боротьби зі злочинністю.

3. Методи криміналістики, що використовуються при розслідуванні злочинів. 1.Загальнонаукові методи. Спостереження – систематичне і цілеспрямоване сприйняття об’єктів, явищ із метою вивчення їх специфічних змін у певних умовах.Опис – полягає в зазначенні ознак об’єкта. Експеремент – проведення дослідів для відтворення явищ в штучно створених аналогічних умовах. Порівняння –зіставлення ознак кількох об’єктів. Вимірювання – порівняння досліджуваної величини з однорідною величиною,що прийнята за одиницю виміру. Моделювання – побудова моделей яких-небудь явищ для детального вивчення .2 Спеціальні або методи з розслідування злочинів. А)Методи пізнання.якеі застосовуються безпосередньо слідчим(метод криміналістичної діагностики ,ідентифікації ,установлення групової приналежності об’єкта; кримін.версія і прогнозування, фото та відеозапис. Б) які застосовуються шляхом залучення спеціаліста або призначення експертизи(біологічні, фізичні, хімічні, антропологічні). Виділяють також формально-логічні методи пізнання(аналіз, синтез, індукція, дедукція)

4. Система науки криміналістики. – певним чином структурований зміст, між структурними елементами якого існують зв’язки. 1. Загальнотеоретичні положення – методологічна основа, яка являє собою систему принципів, концепцій, понять, методів, що відбивають предмет криміналістики як ціле. 2. Криміналістична техніка – сукупність наукових положень про механізм утворення окремих видів злочину і рекомендації щодо їх виявлення з використанням технічних засобів. 3. Криміналістична тактика – система накових положень і практичних рекомендацій щодо вирішення окремих завдань розслідування і вчинення слідчих дій. 4. Криміналістична методика – розділ криміналістики, який представляє собою сукупність наукових положень і рекомендацій щодо розслідування злочинів окремих видів. (Особлива частина)

5. Значення криміналістики в системі професійної підготовки юриста. Одну з основних ролей при підготовці слідчих грає криміналістика. Вона належить до числа тих навчальних дисциплін, від яких залежить рівень і зміст професійної підготовки майбутніх оперативних працівників, слідчих, прокурорів, суддів. Роль криміналістики в системі професійної підготовки цих категорій постійно зростає, і цей процес характерний для всіх форм навчальних закладів. Криміналістична освіта, як і будь яке інша – це формування особистості професіонала, і у зв’язку з цим має 2 функції: по-перше – розвитку особистості4 по-друге- професійної підготовки, що забезпечує можливості рішення криміналістичних завдань, виявлення й розслідування злочинів, а також орієнтації в проблемних слідчих ситуаціях.

6.Поняття криміналістичної діагностики та її значення в розслідуванні злочинів. До криміналістичної діагностики відносять дослідження, які заключаються у визначенні стану об’єкта, змінах., які в ньому відбулися, їх механізму в причинах, пов’язаних зі злочином. З допомогою діагностичних досліджень вирішуються такі основні питання:чи є на даному предметі певні сліди, який їх характер, яким об’єктом вони залишені, який механізм виникнення слідів, чи пригодні сліди для ідентифікації пои ним об’єкта та ін. Необхідно відзначити, що в багатьох випадках діагностичні питання спочатку вирішуються не процесуальним шляхом. А в подальшому відповідні об’єкти відправляються на експертизу.

7. Поняття криміналістичної ідентифікації як методу пізнання і одержання доказів при розслідуванні злочинів. Криміналістична ідентифікація – процес встановлення індивідуальної тотожності об’єктів, які мають значення для розслідування злочину або розгляду кримінальної справи. Вирішення питань про тотожність має важливе значення при розслідуванні різних злочинів. В той самий час встановлення тотожності є встановленням суттєвих по справі обставин. Також, це дозволяє встановити факти, важливі для розслідування злочину, тобто доказові факти. Тотожність базується на положеннях діалектики:1)індивідуальність предметів, явищ матеріального світу; 2) відносної незмінності об’єктів матер. світу; 3)взаємозв’язку та взаємозалежності об’єктів матер. світу; 4)Можливість достовірного аналізу змін, які були в об’єктах.

8. Об`єкти ідентифікації та їх ознаки. Види ідентифікації. Обєктами виступають: 1)Предмети(речі). Неможливо дати вичерпний перелік предметів, стосовно яких виникне необхідність встановлення тотожності(н-д, знаряддя і засоби, використ. Злочинцем при вчиненні злочину, залишені сліди, предмети, загублені злочинцем) 2) Твварини – набуває значення, коли тварина була використана для вивозу викрадених цінностей, або коли тварина була предметом розкрадання.3) Особи – жива людина або труп. Всі об’єкти поділяються на ідентифіковані- об’єкт, встановлення тотожності якого є завданням дослідження та ідентифікуючі – об’єкти за допомогою яких встановлюють тотожність. Види ідентифікації; 1. По характеру результатів,які завершують процес ід-ції: встановлення ідеальної тотожності і групової. 2. По характеру особливостей процедури: ід-ція у фомі експерт. дослідження; у формі слідчої дії; у формі оперативно-розшукового заходу. 3.По характеру інформації, яка використов. при встановленні тотожності: ід-ція по особливостям зовнішньої будови, ід-ція по функціональним особливостям.

9.Встановлення групової належності об`єкту та його доказове значення. Встановлення групової належності -- окрема криміналістична теорія, практична реалізація якої в судово-слідчій практиці дає змогу встановлювати схожість об'єктів і на цій основі зараховувати їх до певного класу, виду, роду чи групи. Цей процес зводиться до того, що досліджуваний об'єкт слід зараховувати до певного класу за його родом чи видом. Тому встановлення групової належності іноді називають класифікаційним дослідженням. Так, матеріальний предмет, який має стійку зовнішню форму (наприклад, ніж), належить до класу холодної зброї, коли визначають його вид (ніж туристський, побутовий або фінський). Аналогічним є процес встановлення групової належності невідомих речовин, які не мають стійкої зовнішньої форми (сипких, рідких і газоподібних), коли властивості невідомої речовини порівнюються з властивостями речовини відомого виду, роду, класу чи групи. З огляду на схожість порівнюваних властивостей речовин, які не мають стійкої зовнішньої форми, доходять висновку про зарахування їх до конкретної класифікаційної групи (наприклад, до класу отруйних речовин).Таким чином, в основі процедури встановлення групової належності лежить певний метод порівняння ознак і властивостей об'єкта з матеріальними відображеннями їх на іншому об'єкті -- носієві відображень. При цьому процес дослідження завершується встановленням не тотожності, а групової належності. Тому за аналогією з відомими поняттями "ідентифікація" та "класифікація", суттю яких є порівняння, процес встановлення групової належності доцільно називати групофікацією.Об'єкти групофікації. Практична реалізація групофікації зводиться до встановлення загального (схожого) у двох порівнюваних об'єктах. Такі об'єкти можуть бути індивідуально визначеними предметами зі стійкою зовнішньою формою, що дає змогу ототожнювати ціле, і предметами-речовинами (сипкими, рідкими, газоподібними), наділеними лише властивостями -- внутрішніми ознаками, яких достатньо для зарахування речовин до однієї групи, виду, роду, класу. У процесі групофікації і перші, і другі є носіями ознак і властивостей цілого, відображають його. Відображуваним об'єктом у процесі групофікації є те, що було розділене, розчленоване (зруйноване) внаслідок скоєння злочину й нині не існує, а лише уявляється як суб'єктивний образ цілого, що існувало раніше.

10. Поняття версії як методу пізнання при розкритті і розслідуванні злочинів. Види версій.

Версія – це ймовірне пояснення розсліду вальної події яке ґрунтується на конкретних фактах, а також на минулому досвіді розслідування аналогічних подій ( припущення).

Види:

1. В залежності від об’єму версій поділяються на:

- загальні версії ( виявлення трупу з ознаками насильницької смерті).Версії: а)вбивство; б) міг випасти з вікна; в) щось впало на голову; г) самогубство; д) фіз. смерть.

-окремі версії (окремі обставини події) Версії: а)вбивство з використанням вогнепальної зброї, тупих предметів, асфіксія, вик-ня електроструму;б)версія про особу вбивства, мотиви.

Спочатку висувається загальна версія, що пояснює події, а потім – окремі.

2. За обґрунтованістю:

- типові-грунтуються на минулому досвіді розс-ня анологічних випадків;

- конкретні версії – грун-ся на фактах яка отримана в результаті проведення слідчих дій по конкретній справі.

11.Правила побудови версії 1)Потрібно висувати стільки версій скільки існує варіантів певної події; 2)Версії повинні бути обґрунтовані конкретними фактами і минулий досвід розслідування; 3)Версії повинні бути логічно-правильно побудовані;

Виведення з побудованих версій наслідків, наявність яких потрібно перевірити(логічна операція, яка здійснюється за такою схемою: якщо це вбивство, то тоді в його квартирі повинні бути сліди інших людей, інші сліди, що вказують на вбивство або самовбивство)

Перевірка версій- практична діяльність, яка полягає в проведені слідчих дій, оперативних розшукових заходів з метою виявлення наслідків, які були виведені з версій.

Побудова версії здійснюється в міру накопичення, логічної обробки і осмислення фактів. На основі наявних знань, власного досвіду, результатів узагальнення практики слідчий формулює висновок у вигляді судження, яке дає ймовірне пояснення події при цьому треба додержувати певних правил.

12. Аналіз версій (виведення наслідків). Логічна розробка висунутої версії потребує її аналізу. Визначення конкретних висновків, що випливають з кожної висунутої версії, - основне завдання аналізу версій. При цьому важливо передбачити всі висновки з висунутого припущення, що допоможе визначити ступінь надійності версії. Аналіз висунутої версії має переконувати, що вона відповідає всім необхідним вимогам. Основні з них такі: 1) реальна версія має будуватися лише на обґрунтованих даних і за наявності об’єктивнтх підстав. 2) версія повинна відповідати науковим даним і виключати логічні суперечності. 3)версія повинна бути такою, щоб її можна було перевірити 4)версія має пояснювати конкретні події або окремі її сторони 5) версія має відповідати об’єктивній потребі пояснення фактів і обставин.

13.Правила перевірки версій Існують загальні правила перевірки криміналістичних версій. У теорії криміналістики використовують принцип паралельної (одночасної) перевірки версій, що забезпечує найоптимальніший темп розслідування, економію робочого часу слідчого, його сил, а також коштів. Кожний наслідок, що випливає з висунутої версії, необхідно детально перевірити. Доки версія не спростована і не відкинута, кожний факт, що логічно випливає з неї, необхідно перевірити з позиції відповідності чи невідповідності його реальній дійсності. Обмеження перевірки дослідженням тільки якоїсь певної частини наслідків не дає підстав для впевненості, що підтверджена версія виражає об'єктивну істину у справі. Якщо при перевірці отримано суперечливі дані, одні з яких підтверджують версію, а інші спростовують її, зупиняти перевірку цієї версії неприпустимо — вона повинна тривати до повного виявлення та усунення розбіжностей. Важливе загальне правило перевірки версій полягає в тому, що перевірка здійснюється доти, поки висунута версія не буде спростована або поки не з'являться умови, за наявності яких її можна буде вважати об'єктивною істиною. Отже, можна вид-ти такі правила перевірки версій:-всі побудовані версії повинні перевірятися паралельно;-потрібно перевіряти всі наслідки виведені з версій;-перевірка вважається зак-ю тільки тоді, коли всі версії були перевірені, але підтвердилась з них тільки одна.