26. Простежити становлення і розвиток державної релігії в Київській Русі.

Предки наші в дохристиянську добу стикалися з багатьма різними релігіями, які помітно вплинули на їх власну віру. Це були християнство, іслам, юдаїзм тошо. Певно, через ці впливи уже тоді вони дійшли до розуміння єдиного Бога.

Але нова віра — християнство — з тріумфом просувалася по Європі і вже в IX ст. всі сусідні з Київською Руссю землі (крім угрів) прийняли цю віру. Не можна говорити, що християнство було новою релігією для русів, воно мало своїх прихильників на землях Київської Русі ще за Андрія Первозваного. З далеких часів приходило воно різними шляхами: з грецьких колоній, з Балканського півострова, з Хазарського каганату, з Великоморав-ської держави. Але віру цю приймала головним чином еліта суспільства — князі, бояри, міська аристократія, які не наважувалися стати відкрито християнами, а тим більше навіть думки не допускали про охрещення народу, який мав свою споконвічну віру. Так, християнами були князь Ігор, його дружина княгиня Ольга, яка не змогла зробити християнином свого сина Святослава, але прищепила любов до нової віри онуку Володимиру, на плечі якого й лягла почесна задача — проголошення християнства державною релігією Київської Русі.

Володимир був надто мудрим політиком, щоб не розуміти, що стара віра не могла об'єднати його державу — надто самостійною та демократичною вона була. Без сумніву, ще більше впливало на нього те, з якою швидкістю християнство завойовувало народи та країни. В 864 р. охрестилась Болгарія, в 928 — 935 рр. — Чехія, в 962 — 992 рр. — Польща. Для Володимира стало ясно, що, тільки прийнявши християнство, Київська Русь зможе ввійти як рівноправна в коло європейських держав.

З літописів невідомо, де й за яких умов прийняв християнство Володимир. "Повість временних літ" наголошує, що зробив він це у Корсуні. В 987 р. візантійський полководець Варда Фока повстав проти імператорів Василя II та Костянтина. Останні звернулися до Володимира за допомогою. В передумовах цієї допомоги він поставив шлюб з сестрою імператорів Ганною, а вони як передумову шлюбу — його охрещення. Тоді Володимир і охрестився. При його допомозі Варда Фока був розбитий. Проте, позбавившись небезпеки, візантійські царі відмовляються від своєї обіцянки — віддати в дружини Володимиру свою сестру.

У відповідь на це Володимир бере в облогу, а потім і здобуває одну з найкращих візантійських колоній в Криму — Корсунь. Це примусило Візантію виконати обіцянку та направити Ганну до Корсуня, де її було обвінчано з Володимиром. Це був апогей його слави. Єдиновласний володар величезної держави, який отримав моральне благословення Другого Риму, він міг наважитись привести свій народ до нової віри. Трапилось це в 988 році.

За "Повістю временних літ", охрещення Русі відбулося надзвичайно просто: Володимир наказав поскидати в Дніпро старих богів і в призначений день вийти всім до ріки. Люди з піснями входили в воду, а священники читали молитви. І була "радість на небеси и на земли, толико душ спасаемых".

Звичайно, не все було так просто. По охрещенні киян, коротко нотує літописець, "почав Володимир ставити по містах церкви та священників, та зганяти людей на охрещення по всіх містах та селах". Треба думати, що хрещення народу розтяглося не на один десяток років.

Першими охрестилися київські землі, головним чином, великі міста, бо села приймали нову віру дуже неохоче. Зайнявся Володимир також і охрещенням північних земель держави, тих, що пізніше склали Московське князівство.

Тут християнство наштовхнулося на великі перепони. У 991 р. Володимир послав єпископа до Новгорода з метою підготувати новгородців до нової віри. Як оповідають літописи, хрещення відбулося тут силою.

Охрещення Русі викликало багато дискусій і з приводу того, яке духовенство хрестило народ. Видатні історики, зокрема історики Церкви Є. Голубинський, В. Пархоменко, дотримувалися погляду, що хрестити народ Володимиру допомагало візантійське духовенство. Але ця концепція викликала заперечення. По-перше, у візантійських джерелах не згадується така важлива подія, як охрещення Київської держави за Володимира, тоді як у багатьох з них згадується охрешення окремих осіб за Оскольда. По-друге, тяжко уявити собі успіхи християнізації за допомогою візантійського духовенства, яке проповідало чужою для народу мовою.

Ці невідповідності привели до появи в 1913 р. гіпотези М. Присєлкова, який доводив, що перше духовенство в Київську Русь прибуло не з Візантії, а з Болгарії, з Охріди, де існував незалежний патріархат. Незабаром ця точка зору стає пануючою, і не безпідставно. З Болгарією Україна-Русь мала інтенсивні стосунки. В політичному відношенні Болгарія була менш небезпечною, ніж Візантія. Великим аргументом була близкість мов, і свя-щенники-болгари могли легко порозумітися з новою паствою. Цікаву рису до цієї гіпотези додав П. Курінний. Досліджуючи рештки Десятинної Церкви, що її збудував Володимиру Києві, він прийшов до висновку, що техніка цієї будови аналогічна храмам Охріди, а не Візантії.

Все це говорить, що першими вчителями християнства й церковними проповідниками на Русі були болгари.

Отже зробимо висновки. Визнання християнства державною релігією відкрило перед Київською Руссю двері багатої візантійської культури, яка переживала в той час своє відродження. Нова віра сприяла зміцненню зв'язків з іншими християнськими державами. Київ стає не тільки політичним, а й духовним центром держави. На початку XI ст. тут нараховувалося біля 400 церков.

Християнство внесло в життя народу вищу мораль, вищі ідеали і культуру, осередками якої і стали храми.