Вопрос 24)

Метою покарання насамперед було відшкодування збитків потерпілому та його родичам, а також поповнення державної казни.

Найдавнішою формою покарання була помста злочинцю з боку потерпілого або його родичів. У часи РП помста спочатку обмежувалась, а потім заборонялась зовсім.

Переважним видом покарання згідно з РП було грошове стягнення з майна злочинця, яке складалося з 2 частин: одна частина залучалась на користь князя, а друга-надходила потерпілій стороні.

Тяжким покаранням у вигляді грошового стягнення була віра-грошовий штраф у 40 гривень, який стягувався на користь князя за вбивство вільної людини. Це була величезна сума, непосильна для простої людини. За вбивство вільної жінки стягувався штраф у розмірі 20 гривень.

Вищою мірою покарання за РП був так званий «потік і розграбування». Цей вид покарання призначався за 3 види злочинів: убивство в розбої, конокрадство, підпал будинку і гумна. Це покарання виражалося у тому, що злочинець, в якого конфісковували все майно, виганявся разом із жінкою й дітьми з общини, що в тих умовах прирікало на загибель.

Смертна кара, тілесні й калічницькі покарання не були притаманні найдавнішим системам руського права. Вони виникли насамперед у практиці церковних судів. Розбій являв собою у деяких випадках не просто майновий злочин, а й акт класової боротьби, соціального протесту з боку людей, що в процесі феодалізації позбулися землі й волі.

Вопрос 25)

У КР панував обвинувально-змагальний процес, що характеризувався активною участю у ньому осіб, заінтересованих у вирішенні тих чи інших конфліктів. Суд виконував функції посередника в судовому процесі, що пояснювалося недостатньою розвинутістю державного механізму. Князі та їж прибічники самостійно здійснювали розслідування і самі ж судили таких злочинців. В обвинувально-змагальному процесі сторони називалися «позивач» і «відповідач». Особливо активну роль у процесі відігравав позивач, за заявою якого, як правило, починалося судочинство.

Значна активність позивача в процесі виявлялася, наприклад, під час розшуку злодія. РП передбачала детальну процедуру такого розшуку. Це були так звані «заклич», «звід» і «гоніння сліду».

Сутність «заклича». У разі викрадання або зникнення холопа, коня, зброї чи одягу потерпілий оголошував про це на торжищі. Якщо протягом 3 днів після оголошення річ знаходили у кого-небудь, то він вважався відповідачем. Відповідач повинен був повернути річ її власникові і сплатити штраф.

Другим способом розшуку відповідача був «звід». Він виявляв собою процедуру розшукування особи, яка незаконно привласнила чужу річ, і повернення речі її власнику. «Звід» відбувався у тому випадку, коли річ знаходилась до «закличу», тобто коли її відшукували до того, як минули 3 дні після «закличу», або коли вона була знайдена в чужому місті чи миру, а особа, у якої була виявлена річ, заперечувала недобросовісність її придбання.

«Гоніння сліду виражалося в гонитві за злодієм по залишених ним слідах. Якщо сліди губилися, власник припиняв розшук. Якщо ж вони вели до якого-небудь населеного пункту, то його жителі повинні були відвести від себе підозру в крадіжці і взяти участь у розшуку злочинця. Інакше вони несли колективну відповідальність за вчинену крадіжку.

У разі неясності справи зверталися до розшукування нових доказів. У КР використовували такі вини судових доказів: особисте зізнання, свідчення «послухів і видоків», речові докази, «суди божі». Доказами могли бути також сліди побоїв (синці на обличчі і тілі потерпілого), знайдені у підозрюваного вкрадені речі, знайдення трупу на території верви.

Рішення суду зостановлювалося усно. Можна припустити, що невдоволена сторона зверталася зі скаргою до князя, який переглядав справу заново. Але це могло стосуватися переважно феодалів. Виконання рішення в судовій справі здійснювалося негайно. Стороні, яка перемогла, допомагали судові агенти князя, котрі одержували за цю допомогу особливе мито.