Вопрос 21)

Поступовий розвиток приватної власності сприяв розвитку зобов’язального права. «Правда Ярослава» згадує зобов’язання із спричиненої шкоди: особа, яка зіпсувала чужу зброю або одяг, зобов’язана була відшкодувати вартість речі. Розширена «Правда Ярослава», наприклад, фіксує зобов’язання за договором (ст. 54-55); зобов’язання закупа виконувати польові роботи або сплачувати вартість завданого господареві збитку, якщо в цьому винен закуп. Договори заключалися, як правило, в усній формі у присутності свідків або митника. Поширеними були договори купівлі –продажу майна, челяді, а також договори позики, що охоплювали кредитні операції з грішми, продуктами, майном, про банкрутство тощо.

Юридичне закріплення приватної власності на майно і землю об’єктивно вимагало врегулювання питань спадку, що знайшло втілення в нормах спадкового права. Тоді існувало успадкування не тільки за звичаєм, а й за заповітом. Успадкування відбувалось виключно по чоловічій лінії. Дочки не визнавалися спадкоємцями, бо в разі заміжжя майно переходило ь до іншої родини. Якщо у померлого не було синів, його майно успадковували брати. Однак уже розширена «Правда Ярослава» закріплювала передачу майна померлого смерда, який не мав синів, у власність князя. Якщо у смерда залишались доньки, вони теж отримували частку спадку, але тільки в тому випадку, якщо не були одружені.

Розширення «Правди Ярослава» є свідченням того, що у спадковому праві панував мінорат. Батьківський двір без заповіту за законом переходив до молодшого сина. До досягнення спадкоємцем повноліття спадком розпоряджалась мати. Жінка – вдова одержувала частку майна, яке заповідати могла тільки дітям. Якщо мати виходила заміж вдруге, то над неповнолітнім спадкоємцем та його майном встановлювалась опіка найближчих родичів. До досягнення повноліття спадкоємцями майно з-під опіки переходило у їх розпорядження.

Вопрос 22)

Обьєктами злочинного діяння виступали влада князя, особистість (передусім феодала), майно, звичаї.

Обьєктивна сторона злочину ще недостатньо виражена, відомими були лише дві стадії вчинення злочину: замах на злочин і закінчений злочин.

Субьєктами злочину не могли бути холопи й челядини. Вони становили власність хазяїв, які й несли матеріальну відповідальність за їхні неправомірні вчинки, що, однак, не виключало застосування до раба фізичного впливу. Його можна було катувати, страчувати. Після смерті Ярослава Мудрого убивати рабів заборонялось, що відображало прагнення феодалів зберегти від знищення власну челядь.

Руська Правда містить норми, що стосуються характеристики суб’єктивної сторони злочину. Вона розрізняє вбивство огнищанина «в образу» і вбивство огнищанина «в розбої», убивство людини «в сваде или на пиру явлено» і вбивство «на розбои без всякая сваді». Про навмисні вчинки говорить приклад: накладаючи штраф на того, хто поїде на чужому коні, не спросивши господаря. Отже це були ті злочини, що були вчинені навмисно чи випадково, у стані афекту чи під час бійки тощо.

Вопрос 23)

Особливо небезпечними злочинами у Давньоруській державі вважалося посягання на князівську владу, що виявлялося насамперед у повстаннях. До повстанців застосовували сувору міру покарання, яку встановлює князь. В умовах існування сюзеренно – васальних відносин порушення договорів сюзеренітету – васалітету, якщо їх припускалися васали, також вважалося тяжким злочинам.

Злочини проти церкви. Привілейоване становище церкви в Київській Пусі визначало охорону її служителів і майна від злочинних посягань. Це були особливо тяжкі злочини. Посягання на інтереси церкви і християнську мораль, зокрема, шляхом дотримання язичницьких обрядів. До них відносились: церковна татьба, розриття могил, нищення хрестів, моління в гаях, біля води, чародійство.

Злочини проти особи. Одним із особливо небезпечних злочинів проти особи було вбивство. Охорона особи феодала була об’єктом особливої уваги держави. Деякі статті Руської Правди стосуються саме дій, спрямованих проти особи феодала. Їх учинення каралося дуже суворо. Руська Правда передбачала відповідальність за заподіяння людині каліцтва, яке причинене ударом меча по руці. Статті 3,4 Кримінального права згадують про побої, причому вони розрізняються залежно від предмета, яким завдався удар. Наприклад, заподіяння ударів палкою, жердиною, тильною частиною меча або піхвами меча вважалося особливо образливим для потерпілого, і злочинець карався великим штрафом. Тут йдеться про захист честі. Слід зазначити, що встановлення Руською Правдою відповідальності за вбивства людей, заподіяння їм тілесних ушкоджень можна тлумачити як спробу зберегти в належному стані робочу силу, воїнів, челядь, які були дуже необхідні.

Майнові злочини. Захисту майна, особливо феодалів, у Київській Русі приділялося багато уваги. Право феодальної власності охоронялося суворими покараннями щодо тих, хто посягав на це право. Руська Правда знає тяжкий злочин, як розбій. Багато В РП говориться про крадіжку. Згідно ст.. 13 КП передбачалися штрафи за крадіжку коней, зброї, одягу. Розвиток господарства феодалів призвів до охорони нормами РП таких об’єктів власності, як худоба, свійська птиця, сільськогосподарські продукти. Установлювалася відповідальність за крадіжку чужого холопа. Каралася крадіжка хліба. Одним із видів майнового злочину було знищення і пошкодження чужого майна, списа, щита, одягу. Небезпечним злочином, за вчинення якого злочинець підлягав вищій мірі покарання, вважався підпал гумна або двору, злісне знищення коня або інших свійських тварин, незаконне користування чужим майном.

Злочини проти сім’ї і моралі. До цих злочинів належали: «умикання», зґвалтування боярських дружин і дочок, розпуста (самовільне розлучення з дружиною), народження незаміжньою дочкою позашлюбної дитини, укладання шлюбу між близькими родичами, перелюбство, приведення в дім нової дружини без розлучення з колишньою, двоєженство.