12. Природний приріст населення та міграціні процеси

Природний приріст населення — це різниця між кількістю людей, які народилися, і тими, що померли. Показники природного приросту постійно змінюються. Найбільшою чисельність населення в Україні була на початку 1993 р. (52,2 млн. осіб), але пізніше вона почала знижуватися, спочатку на 200 — 300 тис. осіб щорічно, а тепер — на 400 — 500 тис. осіб і більше. Процес скорочення чисельності населення називається депопуляцією. Україна, що мала до 1929 р. одні з найвищих показників народжуваності і природного приросту населення в Європі, тепер має найнижчі їх значення: народжуваність (11%о) —смертність—15,3, природний приріст (—4,3%о) станом на 2009рік.

Це зумовлено багатьма чинниками, найважливішими з яких є зниження рівня і якості життя людей у період економічної кризи, ускладнення геоеко-логічної ситуації після аварії на Чорнобильській АЕС в усіх регіонах країни, старіння населення, збільшення показників розлучень і зменшення показників укладання шлюбів. В останні роки одним із найголовніших чинників є масовий відтік молоді за межі країни, передусім міграція жінок.

Народжуваність продовжує знижуватись, вона вже опустилась нижче від рівня, достатнього для заміщення поколінь. Середня тривалість життя людей в Україні становить 68 років, зокрема, жінок — 73 роки, а чоловіків — 63 роки. Це набагато нижчий показник, ніж у розвинених країнах світу. Погіршення усіх демографічних показників, особливо значне природне скорочення населення, свідчить про демографічну катастрофу в Україні.

Чисельність населення в Україні змінюється також під впливом міграцій — переселення людей зі зміною місця проживання. Вони бувають внутрішні і зовнішні. Внутрішні міграції — це рух населення між різними регіонами всередині країни. Вони не впливають на загальну чисельність населення країни, а тільки на його розподіл між регіонами. Зовнішні міграції (за межі держави) поділяються на еміграцію (виїзд), імміграцію (в'їзд) і рееміграцію (повернення людей на свою батьківщину).

Міграції в Україні мають від'ємне сальдо. Це означає, що кількість людей, які виїжджають з неї, більша, ніж тих, які приїжджають. Тільки у 2000 р. різниця між вибулими і прибулими становила 46 тис. осіб. Еміграція має переважно соціально-економічні причини, її ще називають заробітчанською.

13.Особливості формування та розселення сільського та міського населення

Якщо на початку століття в Україні переважало сільське населення, то нині значна кількість її населення мешкає в міській місцевості. Показник питомої ваги міських жителів має суттєві територіальні відмінності: найнижчий у Закарпатській області на найвищий- у Донецькій. Лише в 6 областях країни переважає сільське населення, а в решті регіональних одиниць частка міського населення становить понад половину населення. Такі особливості територіальної концентрації населення та наявні відмінності соціально-економічного, екологічного та політичного розвитку обумовили і своєрідність зрушень в загальній чисельності населення України та її регіонів. Як чисельність сільського населення, так і кількість сільських населених пунктів не є постійною величиною. Найбільший приріст сільського населення був характерним для Автономної Республіки Крим. Найбільше скорочення сільського населення (майже на третину) відбулося у Вінницькій, Чернігівській, Хмельницькій, Житомирській та Сумській областях. Таким чином, розміщення населення по території та особливості його зосередження в різних типах поселень обумовлені специфікою соціально-економічного розвитку країни, конкретними зрушеннями в економічній і соціальній сферах, а також у територіальній структурі і організації народного господарства, особливо галузей матеріального виробництва.

На території України чітко виділяється дія трьох чинників, що впливають на розміщення населення, в тому числі міського. Найважливішим є соціально-економічний чинник, тобто розміщення продуктивних сил, що впливає на виникнення міст і значний приплив сільського населення до них. Так, міське населення з 1913 до 2000 р. зросло у 5,5 рази, а сільське зменшилося в 1,9 рази. Тепер в Україні 445 міст та 909 селищ міського типу. Соціально-економічний розвиток суспільства, індустріалізація, зміни в структурі праці зумовлюють зростаючу концентрацію населення в містах. За 1940—2000 роки, наприклад, кількість міських жителів України зросла з 14,0 до 34,1 млн. чол., тоді як кількість сільського населення скоротилася з 27,0 до 14,0 млн. чол. (на 6,4 млн. чол.).