Тема 12. Валютні курси і платіжний баланс країни План

1. Фінансування міжнародної торгівлі. Платіжний баланс країни.

2. Валютні курси і коректування платіжного балансу.

1. Фінансування міжнародної торгівлі. Платіжний баланс країни

Розглядувана тема є продовженням попередньої. Нас цікавить, як здійснюються валютні або фінансові аспекти міжнародної торгівлі?

Основна риса, яка відрізняє міжнародні платежі від внутрішніх, є використання двох різних національних валют. Проблема платежів між країнами вирішується з допомогою валютних ринків, де одна валюта може використовуватись для купівлі іншої. Ці ринки підтримуються провідними банками світу і сприяють міжнародному експорту й імпорту.

Механізм проведення міжнародних торгових розрахунків виглядає наступним чином. Наприклад, американська фірма вирішила продати комп'ютери британській фірмі на 60 тис. дол. Припустимо, що обмінний курс, тобто курс або ціна, за якою фунт обмінюється на долари, і навпаки, складає 2 дол. за 1 фунт стерлінгів. Це означає, що британський імпортер повинен заплатити 30 тис. фунтів стерлінгів американському експортеру. Британський покупець знімає з поточного рахунку, наприклад, лондонського банку 30 тис.ф.ст. і висилає чек на цю суму американському експортеру. Однак складність полягає в тому, що американська експортна фірма повинна заплатити своїм службовцям і постачальникам матеріалів, а також податки в доларах, а не фунтах. Тому експортер продає чек на 30 тис.ф.ст. (або грошовий переказ лондонського банку) якому-небудь великому американському банку, який є ділером з іноземної валюти. Американській фірмі, наприклад, в нью-йоркському банку відкривається рахунок на 60 тис.дол. у обмін на чек на суму в 30 тис.фунтів стерлінгів. Потім нью-йоркський банк 30 тис.ф.ст. депонує в лондонському банку-кореспонденті для подальшого продажу.

Але виникає питання: чому американські банки поступаються доларами в обмін на фунти стерлінгів? Як видно з наведеного вище прикладу, нью-йоркський банк є ділером з операцій із іноземною валютою; він займається скуповуваннням – за комісійні – і, навпаки, продажем – теж за комісійні – фунтів за долари.

Таким чином, міжнародні торгові операції породжують необхідність використання в обміні різних іноземних валют, які обслуговують експортно-імпортні операції. Експортні операції породжують попит на валюту даної країни за рубежем, а необхідність задоволення цього попиту викликає, у свою чергу, пропозицію іноземної валюти. Експорт збільшує величину пропозиції іноземної валюти у даній країні. Імпортні операції створюють попит на іноземну валюту. Задоволення цього попиту скорочує запаси іноземної валюти у комерційних банках країни-імпортера і збільшує її в банках країни-експортера. У широкому розумінні експорт будь-якої країни фінансує, або «оплачує» її імпорт.

Хоч сам аналіз має відношення до експорту й імпорту товарів, у реальному житті постійно виникає потреба в попиті і пропозиції іноземної валюти. В кожній країні юридичним і фізичним особам потрібна іноземна валюта не тільки для фінансування імпорту, але і для купівлі страхових і транспортних послуг в інших країнах, для проведення відпусток за кордоном, для виплати дивідендів і відсотків з іноземних інвестицій, для здійснення фінансових інвестицій і капіталовкладень у інших країнах і т.ін.

Усі міжнародні торгові і фінансові операції знаходять відображення у платіжному балансі країни. Платіжний баланс – це співвідношення суми платежів, здійснених країною за кордон за певний період часу (рік, квартал, місяць). Якщо країна отримала із-за кордону платежів на більшу суму, ніж виплатила, платіжний баланс є активним, якщо навпаки – пасивним.

Термін «платіжний баланс» вперше був застосований у 1767 році шотландським економістом-меркантилістом Джеймсом Стюартом у роботі «Дослідження з принципів політичної економії». Зовнішня торгівля в ті часи опосередковувалась рухом золота, тому меркантилісти ототожнювали платіжний баланс із сальдо зовнішньої торгівлі. Зміст поняття «платіжний баланс» зазнав еволюційних змін.

Першу офіційну публікацію платіжного балансу було здійснено в США. У 1923 р. Міністерство торгівлі США підготувало платіжний баланс за 1922 рік. Сьогодні розробка методології складання платіжного балансу належить до компетенції Міжнародного валютного фонду і визначається міжнародним стандартом – «Рекомендації зі складання платіжного балансу», який час від часу оновлюється, переробляється і періодично публікується у виданнях МВФ. Останнє п'яте видання Рекомендацій опубліковане у 1993 році.

Повна схема складання платіжного балансу, яка рекомендована МВФ, містить 112 статей (так зване детальне надання відомостей про операції, detailed presentation: transaction data). Укрупнена схема (так зване агреговане надання відомостей про операції, aggregated presentation: transaction data) зводить ці статті в укрупнені, об'єднуючи їх, у сім блоків (груп). Навіть укрупнена схема складання платіжного балансу достатньо складна. Вона стане для нас більш зрозумілою, якщо розбити її на три частини: 1) рахунки поточних операцій; 2) рахунки руху капіталів; 3) офіційні резерви.

Розглянено роль цих складових на прикладі платіжного балансу США за 1987 р. (млрд.дол.). Рік у даному випадку значення не має. Нас цікавить форма складання платіжного балансу.