20. Види мікроклімату. Мікроклімат розчленованої місцевості.

Види: пересіченої місцевості, лісу і міста.

Фактори:

-рельєф

-схили різної експозиції (змінюється їх прогрівання, відповідно t повітря і хар-р рослинності)

-вплив травяного покриву ( t повітря)

Основна роль у мікрокліматі пересіченої місцевості належить експозиції. Коливання температури в увігнутих формах рельєфу (низини, лощини) більше, ніж на опуклих (вершини пагорбів): денні температури підвищуються, а нічні знижуються. Це явище пояснюється стоком холодного повітря по схилу місцевості або штилем у низинах вночі і зменшеним обміном повітря в низинах удень. У зв'язку зі збільшенням добової амплітуди, t в низьких місцях збільшується на декілька % і добові амплітуди відносної вологості; збільшується повторювальність роси, інею, приземних туманів. Існує нічний стік повітря по схилах місцевості (шв. вітру 1-2 м/с). Вертикальні рухи повітря над пересіченою місцевістю підсилюються. Це може позначитися на збільшенні опадів в умовах добре вираженого мезорельєфу. На навітряних схилах опадів менше ніж на підвітрених. Через вітер рельєф місцевості впливає на розподіл снігового покриву. На вершинах пагорбів і на навітряних схилах покрив зменшений, у низинах же відкладаються замети. Весняне танення снігу відбувається швидше всього на вершинах пагорбів і на пд схилах, де збільшений приплив сон. радіації.

21. Методи дослідження в метеорології і кліматології.

Методи накопичення метеорологічної інформації

Спостереження - на стаціонарах, в експедиції.

Експедиційний - маршрутне профільне і площинне знімання.

Експеримент - лабораторний, натурний (природний), віртуальний (на ЕОМ).

Аерологічні - зондування атмосфери (шари-пілоти, радіозонди, геофізичні ракети).

Дистанційні - космічні (супутники, космічні станції), радіолокація, лазар (лідар).

Методи опрацювання результатів.

Статистичні – кореляційний, регресійний і дисперсний аналіз.

Фізико-математичний аналіз.

Картографічні - синоптичні і кліматичні карти.

Бази даних - (Excel, Acces, ArcINFO).

Моделювання.

22. Вертикальний розподіл температури і стійкість атмосфери. Конвекція і терміки.

Вертикальний розподіл температури і стійкість атмосфери.

Вертикальний градієнт температури (геотермічний)- зміна температури з висотою в атмосфері на одиницю висоти (100м). Нормальна величина в тропосфері 0.6°С на 100 м. Рідше, більший 1°С на 100 м, а при ізотермії становити 0°С. Від’ємних величин досягає при інверсії.

Т = То- aZ, де а - вертикальний градієнт t для розрахунку t на різних рівнях атмосфери. Лінія термічної стратифікації атмосфери - прямі відрізки, які в залежності від різних значень градієнту, по-різному нахилені до вісі абсцис.

Конвекція і стійкість атмосфери

Для розвитку конвекції в сухому повітрі необхідно, щоб вертикальні градієнти температури були більші від сухоадіабатичних g>gа, такий стан в атмосфері називається нестійкою стратифікацією для сухого повітря.

У випадку g<gа стратифікація атмосфери буде "сухостійкою", умови розвитку конвекції несприятливі.

Стан атмосфери, коли gа = g, називають байдужою стратифікацієюБ конвекція зберігається, але не розвивається.