25. Геохронологiя клiмату.Змiни клiмату у криптозої.

Основний фон змiн клiмату визначається:по-перше: змiнами газового складу;по-друге - змiнами розподiлу води i сушi в процесi змiн положення полюсiв i горизонтального дрейфу лiтосферних плит. Поступово зменшується вміст кисню в атмосферi, у зв'язку з затуханням вулканiчних процесiв. Відбувається збiднення вмiсту вугiльної кислоти ,що призводить до зменшення температури бiля поверхнi землi на протязi геологiчних епох.атмосфера i гiдросфера представляли парогазову сумiш, що потужним щiльним шаром окутували всю планету. Вона слабо просвiчувалась. Склад: пари води i деякої кiлькостi кислих димiв: Hcl, HF, B(OH)з, S, H2S, CO2, CH4. Вплив на базальтову поверхню, що приводило розклад її порiд до кiнцевих продуктiв - півтораокислів. Пониження Т -диференцiацiя речовини на атм. i гiдросферу. Атм. мiстила багато парiв H2O, амiак, метан, CO2, була позбавлена O2 i зберiгала вiдновлювальний характер.Формується сiалiтна кора вивiтрювання. В океан виносяться карбонати, K, Na, Ca та Mg, утворюються з сильними кислотами хлориди i фториди (pH зростає до 5-6). Накопичуються карбонати, в першу чергу доломiти (MgCO3), широко мiгрує Fe i марганець. Утворюються кварцити, високоглиноземистi породи - джiспiлiти. Сульфати відсутні - сiрка без O2 не могла окислятись i iснувала у виглядi сiрководню.

26. Третій етап розвитку палеокліматології (друга половина хіх століття – до наших днів). Джерела iнформацiї про клiмати минулого.

1885р. -швед О.Торрель остаточно доказує наявність на рівнинній частині Європи материкового зледеніння. 1886р. - П.А. Кропоткін в праці “Исследование ледникового периода” - зледеніння на північну частину Азії. 60-х роки ХІХ ст. швейцарський палеоботанік О.Геєр - дослідження третинної флори - висновок про конкретні характеристики клімату з кількісною оцінкою температури та атмосферних опадів, на аналізі систематичного складу рослинності, її екологічних особливостей і морфології.На рубежі ХХ століття - оригінальні теорії змін клімату: С. Арреніуса (1896) - з вмістом вуглекислого газу в атмосфері, Т.Чемберлена (1899) – зміна морських циркуляцій, В.Рамзай (1910) – орогенічні процеси. 1920 р. з модернізований варіант астрономічної гіпотези Адамера-Кролля, виступає М. Міланкович.

27. Баланс короткохвильової радіації і його добовий хід.

Короткохвильовою називають радіацію у діапазоні хвиль від 0,1 до 4 мкм. Вона включає, крім видимого світла, ще найближчу до нього по довжині хвиль ультрафіолетову та інфрачервону радіацію.Сонячна радіація на 99 % являється короткохвильовою радіацією. Між сумарною сонячною радіацією та відбитою сонячною радіацією становить баланс короткохвилевої радіації або поглинена сонячна радіація. Його величина розраховується за формулою Вк =(І¢ sinh + і )(1-A).

Пряма і розсіяна радіація мають добовий хід в зав'язку із зміною висоти Сонця. Інтенсивність їх зростає від сходу Сонця до полудня, а потім падає від полудня до заходу Сонця. Відхилення в добовому ході можуть бути пов'язані зі зміною прозорості атмосфери і хмарності протягом дня.