11. Розвиток фізичної культури у період військової демократії

Зміна в характері праці призвела до змін у відносинах між людьми і до організації соціальної структури суспільства. Наявність надлишкового продукту створило передумови для зосередження його в руках не багатьох людей, що сприяло виникненню майнової нерівності. Саме до цієї епохи відноситься зародження соціальних родових і громадських органів влади, поява особливих посадових осіб – старійшин і вождів. Вождям приписувалася надприродна сила, вони вважалися як би управителями природних і атмосферних явищ. Звідси виникло повір’я, що вождем може бути тільки нестарий, фізично міцний і здоровий чоловік, так як старий і хворий не може впоратися з важливими обов’язком роду або племені. Цим мотивувався відомий багатьом народам звичай позбавляти влади і навіть убивати вождя, фізично знесиленого, старого або хворого. Тому, як тільки у одноплемінників виникали сумніви у фізичних здібностях вождя, між ним і претендентами на його місце влаштовувалися змагання, переможець яких ставав вождем. Змагання ці могли бути різними.

З появою приватної власності виникають церемонії посвяти чоловіків у воїни. Згодом практика подібних церемоній стала загальноприйнятою, в цей період здійснювалися перші суперництва та змагання.

Поступово в рамках обрядів посвят, поряд з самими церемоніями посвяти, на перший план виходять змагання між учасниками. Виникають постійні центри ритуальних посвят. Найбільш відомі з них: Олімпія в Південній Греції, Карнак в Єгипті, Стоунхендж в Південній Англії, Ваце близько Загреба (Хорватія), Регей в Швеції. В Куфферені знайдено бронзове відро (близько VI тисячоліття до н.е.) із зображенням вправ з обтяженнями, змагань на колісницях і скачок.

Вважається, що там також знаходився центр проведення обрядів посвяти у кельтів. Призначалися особи, відповідальні за їх проведення. Під час розпаду родового ладу, при виокремленні родової і військової верхівки, військово-фізична підготовка стає з появою більшої кількості вільного часу основним заняттям родової аристократії. Рядові члени суспільства поступово усуваються від суспільного життя, участі в змаганнях, іграх. Заняття фізичними вправами набувають класового характеру і стають привілеєм правлячої верхівки.

З появою багатств і жаги наживи військовий грабіж стає однією з можливостей швидкого і легкого збагачення. В таких умовах на перший план все більше просувається родова верхівка, яка збагачується головним чином в результаті грабіжницьких воєн. Навколо вождя поступово гуртується деяка частина вільних общинників, створюючи його дружину. Виникає так звана військова демократія. Змінюється психологія людини. Війна, грабіж стали вважатися почесним заняттям, що знайшло відображення в міфології й епічних творах того часу.

В епоху переходу від первісного ладу до класового суспільства виник естетичний ідеал наділений надприродними тілесними і духовними здібностями легендарного героя, який наважується вступати в боротьбу з потойбічними силами і здобуває для людства таємниці, які ретельно приховані від нього і добре охороняються цими силами. Гільгамес у вавилонян, Озіріс у єгиптян, Великий Ю у китайців, Геракл, Прометей і Ахіллес у греків, Зігфрид у германців, Кешар у тибетців, Рустем у персів – всі вони були непереможними майстрами боротьби. З’являється майбутній ідеал фізичної культури народжуваної рабовласницької епохи – якого ще не зломила соціальна несправедливість – сильний, гордий і непереможний титан.