29. Характеристика окремих вправ з палестрики класичного періоду Стародавньої Греції

Найбільш популярним у греків був біг на найкоротшу дистанцію – 1 стадій. Стадій вимірювався стопами жерця, і приблизно дистанція складала 192–196 м. Біг виконувався з одного кінця стадіону до іншого за сигналом судді. Учасників що робили фальстарт били різкою. Біг на 1 стадій називався стаді одром. Був також біг на два стадії діаулос; доліходром – біг від 6 до 24 стадій. Такий біг не відбувався по колу, як на сучасних стадіонах, бігуни добігали від старту до священного олтаря, який знаходився на фініші бігу на 1 стадій, оббігали його та бігли назад до лінії старту. Існував також біг гоплітодромосу – біг у повному озброєнні: в шоломі, поножах і зі щитом на дистанцію у дві стадії. Пізніше з озброєння залишили тільки щит та біг із факелами (смолоскипами).

Стрибки у довжину, як один з видів пенталону, виконувалися з альтерами в руках, що символізували зброю. Стрибок, на думку більшості істориків, представляв собою 5-кратний багатоскок із двох ніг. Альтери – особливої форми кам’яні або металеві гантелі, пристосовані для тримання в руці. Користувалися завжди парними альтерами, які за формою могли нагадувати телефонну трубку.

Метання списа і диска було пов’язано з військовою підготовкою. Метання списа відбувалося в ціль , а диска – на дальність. Причому метання диска виконувалося так, що снаряд летів у вертикальній площині, оскільки спосіб цього руху був цілком запозичений з військової справи. В армії диск був бойовим снарядом. Метати бойовий диск воїнам, було можливо тільки у вертикальній площині, тому що воїни утворювали зімкнутий бойовий порядок.

Боротьба була поширена в двох варіантах: у першому перемога присуджувалася тому, хто, устоявши на ногах, тричі кидав суперника на землю, у другому боротьба проходила з різних положень доти, поки один із суперників не опинявся на спині. Можна було при цьому підкидати один одного, підбивати ноги в колінах, вивертати руки і пальці. Боротьба велася до повної знемоги одного із супротивників.

Кулачний бій

Удари дозволялося наносити лише в голову та обличчя. Той, хто наносив удар в інше місце, усували від участі в змаганнях. Цей звичай виник внаслідок того, що дорійські племена на відміну від ахейців спочатку не користувалися шоломами, а захищали голову щитом, надітим на передпліччя, або мідною пластиною. Вироблена для цього своєрідна техніка ведення кулачного бою вкоренилася в агоністичних змаганнях і продовжувалася практикуватися навіть тоді, коли характер озброєння вже змінився. Кулачні бої в стародавній Греції проходили під відкритим небом на майданчиках, кордонами яких були глядачі, не мали обмежень у часі й раундах, і включали в себе деякі прийоми з боротьби. Завершенням поєдинку були нокаут, відмова від продовження бою або смерть одного з боксерів. Для захисту від травм грецькі бійці використовували смужки бичачої шкіри якими обмотували кисті рук і зап’ястя. Їх виготовляли з м’якої, пізніше з більш жорсткої шкіри, що перетворювало руки в грізну наступальну зброю і стали називатися «меліхай».

Панкратіон як змагання розпочинався на 4 день Олімпійських ігор. Сутність цього виду спорту полягала в проведенні поєдинку двох неозброєних атлетів. Змагання проходили на спеціально підготовленому майданчику – «мальфа», покритої товстим шаром дрібного піску. У цих поєдинках дійсно визначалися найсильніші, спритні і мужні атлети. Будучи самим оригінальним і самим важким змаганням древніх ігор, панкратіон поєднував у собі прийоми боротьби в стійці і партері, підсічки і больові прийоми, удушення. Дозволялося наносити удари руками, ліктями, колінами, ногами і головою. Удари виконувалися в голову і корпус, по ногах і руках. Можна було добивати суперника, що лежить, і в той же час повалений на майданчик супротивник мав право, захищаючись виконувати удари навіть лежачи. Саме в панкратіоні атлети вперше почали виконувати удари в стрибках і поєднувати серії ударів із захопленнями для кидків.