Проблемно-пошукові питання

1. Назвіть основні завдання та функції наукового стилю?

2. Доберіть зразки різних підстилів наукового стилю. Дайте їм характеристику.

3. Доберіть уривок фахового тексту і доведіть його приналежність до наукового стилю.

4. З’ясуйте поняття «термін», «терміносистема», «термінологія», «термінознавство».

5. Назвіть групи термінів за походженням.

6. У чому полягає тенденція до термінологізації термінології?

7. Знайдіть у словнику приклади термінів, що утворені за допомогою греко-латинських морфем.

ЛІТЕРАТУРА:

1. Дудик П.С. Стилістика української мови: Навч. Посіб. – К.: «Академія», 2005. – 368 с.

2. Загнітко А.П., Данилюк І.Г. Українське ділове мовлення: професійне і непрофесійне спілкування. – Донецьк: ТОВ ВКФ «БАО», 2004. – 480 с.

3. Кочерга О. Проблема прикметника в науковій термінології // Проблеми української термінології. // Вісник національного університету «Львівська політехніка». – Львів: Вид-во Національного університету «Львівська політехніка», 2002 - № 453.- С. 224-227.

ЛЕКЦІЯ 5. ЛЕКСИКОГАФІЯ ТА ТЕРМІНОГРАФІЯ В УКРАЇНІ. ОСОБЛИВОСТІ ТЕРМІНОЛОГІЧНИХ СЛОВНИКІВ

1. Поняття «лексикографія» та «термінографія». Джерела лексики термінологічних словників.

2. Види словників.

3. Особливості термінологічних словників. Їх класифікація за призначенням та використанням.

4. Структура словникової статті.

5. Лексикографічна компетентність фахівця як показник його мовної культури.

1. Лексикографія – це розділ мовознавства, що розробляє теоретичні та практичні питання щодо укладання та використання словників різних видів. Предметом лексикографії є збирання слів тієї чи іншої мови, систематизація їх, опис словникового матеріалу. Словникова справа в Україні має давні й славні традиції. Перший словник було створено ще наприкінці ХVІ ст., а виданий в Києві 1627р. словник Памви Беринди. «Лексіконъ славенорωсскїй альбо Именъ тлъкованїє», в якому близько 7 тисяч слів – загальних та власних назв переважно тогочасної церковнослов'янської мови з перекладом та тлумаченням їх українською літературною мовою початку XVII століття, здобули загальне визнання те лише в Україні та Росії, а й у Польщі та Молдавії. Першим словником сучасної української мови вважається словничок, доданий І.Котляревським до поеми «Енеїда». Тобто І.Котляревський є не тільки зачинателем нової української мови, а й української лексикографії. Велику роль у розвиткові української лексикографії відіграв «Словарь української мови» (Грінчевичівка) –перекладний українсько-російський словник, виданий 1907-1909 у Києві у 4 томах. Його зібрала редакція журналу «Кіевская Старина», упорядкував з додатком власного матеріалу Борис Грінченко. Словник цей складався 46 літ (1861–1907), і мав великий вплив на усталення українській літературної мови й літературного правопису. «Словарь української мови», в 4 томах, налічує близько 68,000 слів. У кінці т. 4 окремим додатком наводяться «Крестные имена людей». «Словарь української мови» найповніший і лексикографічно найдосконаліший український словник до початку 20 ст. Роботу над словником розпочали Є. Тимченко і Б. Науменко 1897р., а з 1902р. до роботи над словником було залучено Б. Грінченка. Він використав праці багатьох кореспондентів журналу «Киевская старина», зібрав матеріали з творів художньої літератури і фольклорних джерел, частково послуговувався попередніми словниками подібного типу, додав значний власний матеріал (діалектний і фольклорні записи). Науково-технічна лексикографія (термінографія) – це розділ лексикографії, що розглядає теоретичні та практичні питання щодо укладання й використання фахових термінологічних словників. Українська термінологічна лексикографія започаткована в другій половині XIX ст. працями І.Гавришкевича («Початок до уложення термінології ботанічної руської», 1852), І.Верхратського («Початки до уложення номенклатури і термінології природописної, народної», 6 випусків, 1864-1879); цього автора вважають фундатором української термінології) та ін.. Інтенсивного розвитку українська термінографія набула з кінця 20-х рр. XX століття, задовольняючи потреби у галузевих словниках. За кілька років було складено близько 20 шкільних термінологічних словників з природознавства, хімії, фізики, географії тощо. Починаючи з 1918 року, створюються словники-проекти фізичної, природничої, сільськогосподарської, технічної та ін.. термінологій. До 1933р. було видано понад 80 термінологічних словників (переважно російсько-українських). У 1957 році було створено Словникову комісію, яка мала визначити основні принципи укладання термінологічних словників. Упродовж 1959-79рр. XX ст. видано низку галузевих словників (понад 70), переважно російсько-українських. Недоліком їх була орієнтація на принцип мінімальних розходжень з російськими аналогами (в основному російські терміни калькувалися). У зв’язку з тим, що майже всі наукові праці та підручники друкувалися російською мовою, то, відповідно, і науковці користувалися здебільшого російською мовою. Тому цей період позначився поступовим спадом процесу творення й унормування української наукової термінології. 90-ті роки XX ст. – початок XXI ст. є найпродуктивнішими у розбудові української термінографії. Визначальним для цього процесу стає законодавче закріплення за українською мовою статусу державної, поширення її функцій. Упродовж 1990-2007 р.р. в Україні вийшло понад 600 галузевих словників. Серед них слід виділити: «Російсько-український словник наукової термінології» у трьох книгах (1994, 1996, 1998), близько 320 000 термінів; «Словник-довідник термінів судової медицини» О.Герасименка (2002) російсько-український «Термінологічний словник з історії держави і права» авторів Шостенко І.І.. та О.І., «Етимологічний словник української мови у семи томах / АН УРСР, Інститут мовознавства ім. О. О. Потебні. Головний редактор О. С. Мельничук. – Київ: «Наукова думка», 1982 – 2006 (вийшло 5 томів), «Сучасний словник іншомовних слів: близько 20 тис. слів і словосполучень» / НАН України. Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні. Уклад. О. І. Скопненко, Т. В. Цимбалюк. – К. : Довіра, 2006. – 789 с.; «Фінансовий словник» / А. Т. Ковальчук. – Київ : Знання, 2006. – 287 с.; «Сучасний українсько-англійський юридичний словник: близько 30 000 термінів і стійких словосполучень» / І. І. Борисенко та ін. – Київ: Юрінком Інтер, 2007.– 632 с. та ін.. Найпоширенішим типом в українській термінографії є перекладний двомовний словник. Більшість їх – російсько-українські та українсько-російські. Всі названі словники є нормативними, вони обіймають загальнонаукову та широковживану термінологію різних галузей знання або діяльності. Джерелами словників можуть бути: - монографії та статті відомих вчених та фахівців-практиків;

- підручники для вищих навчальних закладів, що містять чіткі визначення понять і стандартизовані терміни;

- галузеві енциклопедії;

- вторинні документи ( реферати й анотації з реферативних журналів та опис винаходів).після відбору термінів складають словник термінологічного словника – реєстр одиниць (слів, словосполучень, скорочень, символів тощо), які слід визначити й описати.