3. Українська мова серед інших мов світу.

У сучасному світі налічується майже шість тисяч мов. Усі вони класифікують за двома ознаками: походженням (генеалогічно) і типом, будовою (типологічно). До сьогодні питання щодо походження української мови остаточно не визначено. Існує дві концепції. Відповідно до першої, українська мова, як і російська й білоруська, формувалися в надрах давньослов’янської мови, а потім відбувся їх розподіл на самостійні мови.

Згідно з іншою концепцією, українська, російська та білоруська мови розвивалися безпосередньо з пізньопраслов’янських діалектів VІ-VІІ століть самостійно й незалежно одна від одної. На земній кулі сьогодні існує понад 200 сімей мов. Найчисленнішою з них є індоєвропейська мовна сім’я, що містить понад 150 мов, які, у свою чергу, об’єднують у такі групи:

1. індійська мовна група (гінді, урду, бенгальська, циганська тощо);

2. іранська (фарсі, таджицька, курдська, осетинська, пушту та ін.);

3. балтійська (французька, румунська, італійська, іспанська, молдавська, португальська тощо);

4. германська ( німецька, англійська, датська, шведська та ін..);

5. кельтська ( ірландська, шотландська та ін..);

6. балтійська (литовська, латиська і мертва пруська);

7. грецька ( новогрецька та мертві давньогрецька і середньогрецька);

8. слов’янська ( польська, українська, російська, білоруська, болгарська та ін.).

Окремо до індоєвропейської мовної сім’ї входять албанська й вірменська мови, а також групи вимерли мов: анатолійська, фракійська, фригійська та ін.

Індоєвропейські мови на початку ІІ тисячоліття до н.е. були поширені на території від Індії до Європи (за сучасною картою). Сьогодні носіями цих мов є майже половина людства – більше 2 млрд. осіб. (Чисельність населення Землі становить понад 6 млрд. осіб). Слов’янськими мовами користуються понад 300 млн. осіб. Всі слов’янські мови мають спільне походження – з праслов’янської (спільнослов’янської) мови, що існувала у вигляді близькоспоріднених слов’янських племенних діалектів приблизно з середини III тисячоліття до н.е. до V століття н.е. Через це в слов’янських мовах дуже багато спільних слів: укр.: косити, болг.: кося, рос.: косить, чеська: kositi, а також основні закономірності у фонетиці, граматиці тощо, проте кожна з них набула своїх рис, мала свої тенденції розвитку, поповнила лексику, збагатила виражальні засоби.

Cлов’янські мови поділяються на три підгрупи:

1. західнослов’янську: словацька, чеська, польська, лужицька та мертві полабська й поморсько-кашубська);

2. південнослов’янську: (болгарська, сербська, македонська, хорватська, словенська, чорногорська, та мертва старослов’янська, яку було складено в процесі перекладання Святого Писання з грецької південномакедонським диалектом);

3. східнослов’янську ( білоруська, російська, українська).

Наша, українська, як і будь-яка інша, посідає своє унікальне місце. Мова – це скарбниця духовних надбань нації, досвіду співжиття, праці і творчості багатьох поколінь. У її глибинах – філософський розум, витончений естетичний смак, поетичне чуття, сила надзвичайної чутливості до найтонших людських почуттів і явищ природи. Разом з тим – це своєрідний оберіг звичаїв і традицій, запорука інтелектуального зростання, розвою і поступу народу в загальносвітовому житті. «У мові наша стара й нова культура, ознака нашого національного визнання… І поки живе мова – житиме й народ, як національність…» (І.Огієнко).