69. Cтимулювання самоосвіти й професійного самовдосконалення викладача вузу

Здійснений аналіз досліджень вітчизняних та зарубіжних авторів щодо особливостей професійної мотивації педагогічних працівників дозволяє стверджувати, що основними умовами, які забезпечують ефективний розвиток мотивації професійного самовдосконалення викладачів вищих навчальних закладів є такі. По-перше, це формування позитивних мотиваційних установок на професійне самовдосконалення, що відбувається завдяки конкретизації, об’єктивізації системи професійних вимог до викладачів, критеріїв оцінки їх викладацької діяльності. Отже, необхідним є ознайомлення викладачів вищих навчальних закладів з професіограмою педагога вищої школи , ретельний аналіз її складових, надання можливості професійної самодіагностики. Вкрай ефективним методом розвитку мотивації професійного самовдосконалення є мотиваційний тренінг та ін.

По-друге, це формування у викладачів системи знань, умінь та навичок роботи над собою. Основними заходами розвитку мотивації професійного самовдосконалення є розробка та впровадження цільових програм, спрямованих на професійну підготовку, перепідготовку викладачів у формах спеціальних науково-методичних семінарів, тренінгів професійного зростання, тренінгів кар’єрного росту, викладацьких майстерень, розробки портфелю викладача та ін.

По-третє, це актуалізація потреб професійного самовдосконалення у викладачів у процесі їх діяльності. Механізмом розвитку мотивації цього напрямку є цілеспрямоване моделювання та розвиток ситуацій самовдосконалення, при яких викладачі постійно зіштовхуються з необхідністю активно розширювати та застосовувати професійні знання, вміння, актуалізувати власні професійні якості. Отже, важливим для розвитку мотивації професійного самовдосконалення викладача є постійний розвиток та вдосконалення самого освітнього середовища вищого навчального закладу, його технологічної, наукової, інформаційної бази. Визначальною є кадрова політика освітньої установи, яка при ефективному стимулюванні (матеріальному, соціальному, кар’єрному, емоційному та ін.) професійного самовдосконалення викладачів, створенні розвивального, рефлексивного освітнього середовища забезпечує успішність роботи над собою кожного її суб’єкта.

Відтак, розвиток мотивації професійного самовдосконалення майбутнього викладача вищого навчального закладу є необхідною умовою формування його професійної компетентності, а сама позитивна мотивація професійного самовдосконалення є системоутворювальною складовою його готовності до викладацької діяльності.

70. Актуальні проблеми та шляхи реформування вищої освіти в Україні, вдосконалення навчального процесу у вищих навчальних закладах.

Створення єдиної освітньої системи - цілком логічний крок для об'єднаної Європи, але її конкретний зміст є далеко не однозначним навіть для самих європейців. Мова йде про повну уніфікацію освітніх стандартів (програм), про єдину схему присвоєння ступеня після чітко визначених етапів навчання (бакалавр, магістр, доктор), про однакову систему оцінок - накопичення балів (кредитна система).

У пострадянській Україні держава відмовилась від централізованого планування розвитку господарства та забезпечення випускників вищих навчальних закладів робочими місцями.

Сьогодні випускники складають велику частку серед безробітних. У суспільстві склалась ситуація дезорієнтації, тому що звичний зв'язок між рівнем освіти, можливістю отримати роботу

та оплатою праці розірвано. Масова мода на отримання престижних професій юриста, менеджера, економіста призводить до зниження якості підготовки та відсутності робочих місць.

До того ж, легальні європейські ринки праці у більшості своїй недосяжні для українців. Отримати роботу за кордоном важко як за формальних причин - через невизнання дипломів, так і через те, що отримані в українських ВНЗ знання та навички не відповідають вимогам відкритого суспільства і конкурентної економіки.

Крім цього проблемою є значне зниження кількості кваліфікованих викладачів (з причин смерті, виходу на пенсію, виїзд за кордон, зміна професії в зв'язку з низькою заробітною платою викладача). Як результат и неминуче падіння якості підготовки спеціалістів при без того низьких стандартах освіти.

Україна скоротила за останні роки майже на дві третини обсяг освітніх послуг для закордонних студентів та аспірантів і відповідну кількість робочих місць для своїх викладачів. Сьогодні міжнародний ринок фахової підготовки та освіти - це ринок, який дуже швидко розвивається, на ньому відбувається жорстка конкуренція. Україна могла би зайняти на ньому своє місце завдяки наявному потенціалу, але для цього потрібні програми та проекти, яких в Україні, на жаль, на сьогоднішній день немає.

Науковці вважають, що є два варіанти: або зберегти високу частку «браку» спеціалістів, або ліквідувати його через підвищення якості освіти студентів і підготовки кваліфікованих викладачів.

Зрозуміло, що виходом для України є другий варіант. Щоб забезпечити визнання наших дипломів в Європі, Болонський процес зацікавлений саме в якісній українській освіті, яка поки значно відстає від багатьох європейських країн. Якщо цього досягнути, то виграш України від підвищення кваліфікації сотні тисяч спеціалістів в багато разів перекриє втрати від навіть також зростаючої «втечі мізків».

Кінцеве завдання Болонського процесу - добитися того, щоб роботодавці Європи довіряли дипломам, отриманим в країнах-учасницях Болонського процесу. Якщо так, то якість навчання студентів, а значить і успіхи Болонського процесу, будуть оцінювати не екзаменаційні оцінки викладачів, не рейтинги вузів, не звіти Міністерства освіти і науки, а найкомпетентніші експерти - роботодавці.

Очевидно, що невипадково серед захисників приєднання Україні до Болонського процесу багато гуманітаріїв і мало фізиків, біологів, математиків, програмістів. При цьому висловлюються різні аргументи. Є прибічники і противники не тільки приєднання до конвенції, а й самого документу. Серйозні сумніви висловлюються відомими спеціалістами України і Росії. Зокрема, досить жорстко критикує приєднання до Болонської хартії ректор МДУ професор В.А.Садовничій - один з найавторитетніших людей в сфері освіти, глава навчального закладу, який входить в десятку кращих вузів світу.

Противники приєднання України до Болонського процесу наводять різні аргументи. Запозичення якостей західного суспільства, в тому числі й процесу освіти, повинно бути творчим, а не сліпим. До негативних сторін Болонського процесу слід віднести, зокрема, значну увагу до студентського самоуправління. Управляти вузами повинні ректори, досвідчені науковці і вчені ради, а студенти в першу чергу зобов'язані навчатися. Однак головним чином вони опасаються зниження рівня освіти. З одного боку, українська система чітко визначає суму знань, які студент повинен отримати, і як би обмежує цим його свободу. З іншого - вона не настільки формалізована, як кредитна система, коли студент повинен набрати потрібне число кредитів (балів). Хоча він й сам вибирає, де, чому і у кого навчатися, але ця свобода обертається перекладання на нього відповідальності за власну освіту. Якщо на всіх етапах вибираються більш легкі або «модні» предмети, якість такого спеціаліста може стати невисокою.

Інтенсифікація навчального процесу у вищих навчальних закладах стає провідним завданням сьогодення, що може бути вирішене тільки за умови використання новітніх досягнень в цій сфері.

Особливо гостро це питання постало в наш час, коли освітянську спільноту турбує питання стану навчального процесу у вищій школі, його адаптація до Європейського світового простору. Чинна лекційно-семінарська система навчання існує кілька століть і, звичайно, потребує певних змін.

Впровадження кредитно-модульної системи організації навчального процесу та приєднання України Болонського процесу зобов’язують забезпечувати ВНЗ якісну підготовку фахівців в Україні на рівні міжнародних вимог, а також суттєво реформувати навчальний процес ВНЗ, інтенсифікувати та стимулювати як роботу студентів, так і професорсько-викладацького складу.

Кредитно-модульна система передбачає низку цінних, на нашу думку, новітніх положень: 1) перевірка якості підготовки студентів до кожного заняття; 2) використання більш широкої шкали оцінки знань студентів; 3)вирішальний вплив суми балів, отриманих студентами впродовж вивчення дисципліни, на їх кінцеву оцінку тощо.

Крім того, пропонується посилення ролі самостійної роботи студентів, використання новітніх педагогічних методик та сучасних інформаційних технологій навчання. Певним чином поставлене завдання вирішується шляхом застосування в навчальному процесі вищої школи комп’ютерної техніки.

Одним з напрямів такого використання є розробка і застосування для навчання студентів і контролю їх знань спеціальних комп’ютерних програм. Ці програми зводять нанівець окремі недоліки:1) можливість необ’єктивного оцінювання знань студентів; 2) значні витрати бюджету та часу на проведення екзаменаційної сесії тощо.

Комп’ютерна програма являє собою чітко систематизований і структурований тестовий масив. В програму може закладатися матеріал з будь-якої навчальної дисципліни. При чому ми виходимо з того, що цей матеріал, тобто тести, мають відповідати певним вимогам, зокрема, тести не повинні бути занадто прості. Не слід використовувати багато тестів, які складаються з трьох запропонованих відповідей на поставлене запитання, з яких одна правильна. В цьому випадку велика вірогідність угадування.

Не слід також давати студентам лише важкі тести, їм складно буде зорієнтуватися при виборі правильних відповідей.

При цьому слід враховувати таке поняття як «логічність тесту», тобто внутрішню зв’язаність і причетність всіх можливих відповідей до поставленого запитання та відсутність у тестах відповідей, вірогідність яких занадто мала. Адже в цих випадках алогічні відповіді легко визначити як неправильні.