43.Види самостійної навчальної роботи студентів

Існують такі види самостійної роботи студентів за цільовим призначенням:

1. Вивчення нового матеріалу: читання та конспектування літературних джерел інформації; перегляд відеозаписів; прослуховування лекцій магнітних записів; інші види занять.

2. Поглиблене вивчення матеріалу: підготовка до контрольних, практичних, лабораторних робіт, колоквіумів, семінарів; виконання типових задач; інші види занять.

3. Вивчення матеріалу з використанням елементів творчості: проведення лабораторних робіт з елементами творчості; розв’язання нестандартних задач; виконання розрахунково-графічних робіт і курсових проектів; участь у ділових іграх і в розборі проблемних ситуацій; складання рефератів, доповідей, інформацій з заданої теми; інші види занять.

4. Вдосконалення теоретичних знань і практичних навичок в умовах виробництва: навчальні практикуми, робота на філіях кафедр; усі види практик; дипломне проектування; інші види занять.

44. Робота студентів з книгою

Раціональна організація самостійної роботи студентів значно посилює всі пізнавальні процеси – відчуття, сприйняття, пам’ять, увагу, уявлення, мислення. Найважливіша роль в цій організації належить книзі. Роботу з книгою слід систематично вдосконалювати. Серед різних прийомів та методів праці з книгою можна виділити загальні: підбірки літератури, читання, ведення записів прочитаного.

Підбір літератури. Пошук літератури необхідно розпочинати з перегляду бібліотечних та кафедральних каталогів. В алфавітному каталозі розміщені картки з прізвищами авторів чи назв книг за алфавітом. У систематичному каталозі вказується література по галузям знань в залежності від її змісту. 

У тематичному каталозі картки розташовуються в алфавітному порядку за темами книг.

Читання. Найбільшу користь може принести правильне, свідоме читання. Існує чотири види читання.

1. Читання-огляд або ознайомлення. Мета його – перше знайомство з книгою, одержання загальної уяви про її зміст. При роботі з книгою і при ознайомленні з нею необхідно:

• звернути увагу на назву книги і її автора;

• на зміст титульної сторінки, на якій подані додаткові відомості про книгу;

• установити вихідні відомості – рік, видавництво, місце видання;

• переглянути зміст та структуру книги, де названі розділи, теми, питання, підпитання;

• ознайомитися з передмовою книги, в якій розкривається її значення, дається характеристика основних проблем;

• звернути увагу на виділені в тексті слова, речення, абзаци, тобто головні думки автора.

2. Читання вибіркове. Читається не весь текст, а тільки необхідні, відповідно до мети, місця.

3. Читання повне. Уважно прочитується весь текст.

4. Читання повторне. Мається на увазі досконала робота з матеріалом, вивчення змісту книги, короткі записи прочитаного, зв’язок з раніше вивченим, оцінка висновків і доказів.

Повторне читання має на меті вирішення декількох завдань: 1) зрозуміти та засвоїти прочитаний матеріал; 2) продумати прочитане; 3) зробити з прочитаного необхідні для запам’ятовування висновки; 4) відповісти на питання: чому навчила прочитана книга. Крім того, повторне читання передбачає виховання і розвиток здібностей, формування інтересу до читання навчальних та наукових посібників; чітке з’ясування мети читання книги, а саме:

• ознайомлення з книгою, складання про неї уявлення;

• цілісне вивчення книги, оволодіння системою знань, арсеналом методів і прийомів, підходами до розв’язання завдань і проблем;

• відтворення, повторення основного матеріалу (визначень, правил, формул, законів);

• одержання відповіді на будь-яке окреме питання (використання книги як довідника);

• оцінка книги, її рецензування, анотування. Вибір матеріалу з певної проблеми дослідження при підготовці відповідей, рефератів, статей, творів;

• самоосвіта, самовдосконалення і розвиток теоретичних та практичних умінь, підвищення майстерності в швидкому читанні.

Важливою вимогою є швидкість читання, яка не заважає розумінню суті матеріалу. Мета продуктивного швидкісного читання в тому, щоб читати швидше і якомога змістовніше. Швидкісне читання – це швидке сприйняття інформації тексту з оптимальним найкращим коефіцієнтом усвідомлення і засвоєння. Три якості швидкісного читання – швидкість, розуміння, запам’ятовування – обов’язкові.

Шляхи підвищення швидкості читання:

• усунення недоліків, якщо вони є (малий кут зору, внутрішня артикуляція, регресії в читанні, відсутність гнучкості у процесі читання, неуважне читання);

• своєчасне навчання правильній техніці читання (тренування 2-3 місяці по 1,5-2 год. на день). Для цього щодня потрібно читати одну-дві газети, один журнал за фахом і 50 – 100 стор. будь-якої книжки;

• використання спеціальних вправ (наприклад, у книзі Ф.Лезера "Рациональное чтение: более быстрое и основательное". – М., 1980);

• розвиток пам’яті, адже добре розвинута пам’ять робить читання більш раціональним і ефективним.

Техніка роботи пам’яті, шляхи запам’ятовування, покращення пам’яті – спеціальне, складне і об’ємне питання. Воно дуже цікаво і з урахуванням конкретних потреб студентів описано у книзі Ф. Лезера "Тренировка памяти" (М., 1979).

Комплексні заходи розвитку пам’яті:

• цільова установка на запам’ятовування,

• відсів несуттєвої інформації,

• сприймання інформації різними аналізаторами,

• прийом запам’ятовування надовго,

• прийом запам’ятовування на завтра,

• використання методу асоціацій.

Вивчення першоджерел має свої особливості. В процесі читання таких матеріалів студенти вимушені долати багато труднощів. Тому робота з першоджерелами передбачає:

• оглядове читання першоджерел з метою набуття уявлень про предмети, явища описані в книзі; вибір інформації з питань, які цікавлять студента;

• уважне читання першоджерел, спрямоване на сприйняття інформації з метою засвоєння наукових понять;

• поглиблене вивчення першоджерел з метою закріплення знань;

• повторне читання першоджерел з метою закріплення знань.

Все це вимагає розподілу джерела на частини; виділення місць, в яких викладена теза, що відтворює головну думку; обґрунтування тези та висновків; точного розуміння наукових понять (при ускладненні слід звертатися до словників; якщо немає словника, необхідно виписати незрозумілий термін з метою наступної роботи над ним); глибокого аналізу матеріалу з метою запам’ятовування та усвідомлення закономірностей.

Важливо зрозуміти, що автор використовує раніш вивчене з метою отримання нових знань. При незгоді з автором необхідно намагатися глибоко зрозуміти його думки, а потім вже вдаватися до критичного аналізу їх. Крім того, читання першоджерел передбачає:

• деякі пропуски незрозумілих місць книги з метою повернення до них, перечитування їх;

• зосередження уваги на місцях, що підкреслені автором;

• аналіз матеріалу, який поданий в числах; визначення ідеї, що закладена в числа;

• перевірка цитат, що зустрічаються в тексті, вияв ступеня обґрунтованості автором положень, протиріч у висловлюваннях.

У процесі роботи з книгою студенту необхідно вести деякі записи. Значення записів багатогранне. В ході записів використовуються всі види пам’яті: зорова, слухова, логічна, механічна, що впливає на міцність засвоєння. Записи допомагають у більш глибокому розумінні матеріалу. В подальшому записи можна використовувати з метою повторення, додаткового усвідомлення матеріалу, тез, конспекту, виписки, цитування, підготовки реферату, доповіді, складання анотації, резюме, рецензії.

Серед записів при роботі з книгою широко використовують складання планів. Існують такі типи планів:

Структурний план. Він складається у відповідності до структури твору, що вивчається (від вступу до висновків). За основу такого плану береться перелік основних розділів і параграфів.

Предметний чи логічний план. Він може бути складений у формі переліку назв основних питань, які відповідають заголовкам книги чи в формі запитань по тексту книги.

Тематичний план. Особливість його в тому, що він складається на основі вивчення кількох творів з даної теми (при підготовці до лекції, при написанні курсової чи дипломної роботи).

План-конспект включає в себе крім плану теми письмовий переказ прочитаного з доведеннями і власними замітками.

Конспектування книги – у нього входять різні форми запису – план, тези, виписки, доведення, цитати, висновки і т.п. Найбільш поширений прийом конспектування: текстуальний – скорочений запис усіх головних положень, висновків і узагальнень.

Відомий вітчизняний педагог П. П. Блонський писав: „Ми не збираємось навчити студента „всьому”, але ми повинні навчити його самоосвіті, навчити його самостійно протягом усього майбутнього життя, коли поряд не буде ні лекторів, ні викладачів, вивчити все, що йому потрібно”.

Самоосвіта може бути двох видів:

• систематична,

• ситуативна (коли знання і навички набуваються у міру виникнення потреби в них).

Систематична самоосвіта дозволяє повністю реалізувати вибрану професійно-освітню стратегію.

Ніякі зусилля викладачів не виявляться ефективними, якщо студенти не будуть розширювати спектр джерел самоосвіти.

Традиційні джерела самоосвіти студентів:

• книги;

• періодична преса (педагогічні газети і журнали);

• засоби масової інформації;

• навчання на різних курсах (іноземні мови, курси по формуванню іміджу, курси стенографії, курси навчання роботі в мережі Інтернет тощо);

• робота в літніх дитячих таборах;

• волонтерська робота;

• громадська діяльність;

• дослідницька діяльність та ін.

Зростає значення мережі Інтернет як джерела самоосвіти, що останнім часом стає все більш доступним. Отже, культура читання включає не тільки техніку самого читання, але й володіння технікою пошуку необхідних літературних джерел (методика користування бібліотечними каталогами, картотекою, довідково-інформаційними виданнями тощо), уміння працювати з книгою (уміння робити необхідні записи, складати план прочитаного, тези, конспект тощо). Від того, як у студентів будуть сформовані ці вміння, залежить їх подальше професійне зростання.