
- •1. Предмет і завдання педагогіки вищої школи
- •2.Становлення і розвиток педагогіки вищої школи у вітчизняній науці та закордоном.
- •3.Головні наукові напрямки досліджень у галузі пвш в Україні
- •Криза сучасної вищої освіти. Нова парадигма освіти
- •6. Національна доктрина розвитку освіти
- •7.Пріоритетні напрями держ. Політики щодо розвитку осіти в Україні. Принципи держ. Політики у галузі вищої освіти.
- •Методологічні й теоретичні проблеми вищої освіти на сучасному етапі розвитку вищої школи.
- •11. Структура вищої освіти
- •12. Система вищої освіти в Україні. Ступенева освіта
- •Типи вищих закладів освіти., мета й головні завдання їх діяльності
- •14Освітній простір: єдність та різноманітність. Модель глобальної освіти. Система стандартів вищ. Освіти
- •Система стандартів вищої освіти
- •Державний стандарт вищої освіти
- •Галузеві стандарти вищої освіти
- •[Стандарти вищої освіти вищих навчальних закладів
- •Особливості структурної організації вищої освіти у різних країнах світу
- •1.2 Ступеневість освіти
- •1.3 Доступність вищої освіти
- •2.1 Основні відомості
- •2.2 Принципи організації
- •3.1 Загальні відомості
- •16.Перспективи розвитку класичних університетів, педагогічних та технічних закладів освіти
- •18. Цілі та завдання навчання у вищій школі. Складові освітньої підготовки
- •Структура вищої освіти в Україні
- •19. Нормативні документи, які забезпечують організацію навчального процесу. Навчальний план, навчальна програма дисципліни, робоча навчальна програма.
- •20. Наукова організація і планування навчального процесу у вищій школі
- •Організаційні форми навчання у вищих навчальних закладах та їх особливості
- •23.Вимоги до розкладу занять. Бюджет часу студентів
- •24.Пізнавальна діяльність студентів як основа їх розумового розвитку
- •25/Дидактична підготовка майбутніх викладачів вузу як основа успішного здійснення ними науково- педагогічної діяльності.
- •Методи навчання у вищій педаг. Школі та їх класифікації
- •27.Характеристика програмованого навчання
- •29. Характеристика імітаційно-ігрових методів навчання
- •30. Моделювання як метод наукового дослідження дослідження і метод навчання
- •31.Поняття „активні методи навчання ” й „активне навчання”. Розвиток пізнавальної творчої активності студентів у процесі навчання.
- •32. Засоби навчання. Традиційні засоби навчання. Місце і роль нових інформаційних технологій серед засобів навчання.
- •34. Лекція. Вимоги до неї
- •Основні риси лекції
- •Практичні заняття у вищій школі. Лабораторні роботи
- •36. Семінарське занняття у внз
- •38. Педагогічна і виробнича практика студентів
- •39. Дистанційна освіта як нова освітня технологія. Дистанційна освіта за кордоном та перспективи розвитку її в Україні
- •Методичні підходи до організації навчання у закладах післядипломної освіти
- •Загальнодидактичні принципи та їх особливості в умовах вищої школи. Принципи дидактики вищої школи.
- •Самостійна навчальна робота студентів. Загальна характеристика
- •43.Види самостійної навчальної роботи студентів
- •44. Робота студентів з книгою
- •45.Умови ефективності організації самостійної навчальної роботи студентів
- •46.Сутність педагогічного контролю як ланки вузівської педагогічної системи. Контроль, облік та оцінка знань студентів
- •47.Функції контролю та оцінки результатів учбової діяльності студентів у структурі педагогічного керівництва
- •48. Педагогічні вимоги до контролю у процесі навчання
- •49. Критерії оцінки знань студентів
- •51.Модульно-рейтингова система навчання і контролю успішності студентів Кредитно-модульна система організації навчального процесу.
- •Тести досягнень як засіб педагогічної діагностики. Тестовий контроль якості знань. Особливості педагогічного тестування за допомогою комп”ютерної техніки
- •55. Наукова організація праці студентів. Загальна характеристика
- •1.1. Наукова організація праці студента та її основні складові
- •56. Гігієна розумової праці студента
- •58.Загальні вимоги до підготовки курсових, дипломних (магістерських) робіт студентів
- •59.Організація науково-дослідної роботи студентів
- •60. Виховна робота у вищій школі. Теоретико-методологічні засади сучасної концепції виховання студентів
- •61.Цілі та завдання виховання студентської молоді. Принципи, основні напрямки й критерії виховної роботи
- •62. Національні основи виховання студентів. Шляхи формування національної самосвідомості
- •69. Cтимулювання самоосвіти й професійного самовдосконалення викладача вузу
- •70. Актуальні проблеми та шляхи реформування вищої освіти в Україні, вдосконалення навчального процесу у вищих навчальних закладах.
39. Дистанційна освіта як нова освітня технологія. Дистанційна освіта за кордоном та перспективи розвитку її в Україні
Можна навести велику кількість визначень поняття дистанційне навчання, що відображає різноманітні підходи до його розуміння. Ось деякі з них.
1. Дистанційне навчання (ДН) є формою освіти, поряд з очною та заочною, за якою в освітньому процесі використовуються кращі традиційні та інноваційні засоби і форми навчання, що ґрунтуються на комп´ютерних і телекомунікаційних технологіях.
Основою освітнього процесу в ДН є цілеспрямована й контрольована інтенсивна самостійна робота студента, котрий може навчатися в зручному для себе місці, за індивідуальним розкладом, маючи комплект спеціальних засобів навчання й погоджену можливість контакту з викладачем по телефону, електронною та звичайною поштою, а також очно.
2. Дистанційне навчання є цілеспрямованим інтерактивним асинхронним процесом взаємодії суб´єктів і об´єктів навчання між собою та із засобами навчання, причому процес навчання індиферентний до їхнього просторового розташування. Освітній процес проходить у специфічній педагогічній системі. Елементами цієї системи є підсистеми: мета навчання; зміст навчання; засоби навчання; організаційні форми навчання — ідентифікаційно-контрольна, навчально-матеріальна, фінансово-економічна, нормативно-правова, маркетингова.
3. Дистанційна освіта — особлива, досконала форма, яка поєднує елементи очного, очно-заочного, заочного й вечірнього навчання на основі нових інформаційних технологій та систем мультимедіа. Сучасні засоби телекомунікацій та електронних видань дають змогу подолати недоліки традиційних форм навчання, зберігаючи при цьому всі їхні позитивні риси.
Дистанційна освіта — комплекс освітніх послуг, що надаються широким колам населення в країні й за кордоном за допомогою спеціалізованого інформаційного освітнього середовища, що базується на засобах обміну навчальною інформацією на відстані (супутникове телебачення, радіо, комп´ютерний зв´язок та інше). Інформаційно-освітнє середовище ДН становить системну сукупність, що організувалася із засобів передачі даних, інформаційних ресурсів, протоколів взаємодії, апаратно-програмного та організаційно-методичного забезпечення, яке орієнтується на задоволення освітніх потреб користувачів. Дистанційне навчання є однією з форм неперервної освіти, що покликана реалізувати права людини на освіту й отримання інформації.
5.Дистанційне навчання — нова організація освітнього процесу, що базується на принципі самостійного навчання студента. Середовище навчання характеризується тим, що студенти в основному, а часто й повністю, віддалені від викладача у просторі й часі, водночас вони мають можливість у будь-який момент підтримувати діалог за допомогою засобів телекомунікації.
6.Дистанційне навчання — сукупність інформаційних технологій, що забезпечують доставку студенту основного обсягу навчального матеріалу; інтерактивну взаємодію студентів та викладачів у процесі навчання; надання студентам можливості самостійної роботи із засвоєння навчального матеріалу; а також оцінювання їхніх знань та умінь у процесі навчання.
7. Дистанційне навчання — це нова сходинка заочного навчання, на якому забезпечується застосування інформаційних технологій, що ґрунтуються на вик
|
ористанні персональних комп´ютерів, відео- та аудіотехніки, космічної техніки й оптичних систем зв´язку.
8. Дистанційне навчання — це універсальна гуманістична форма навчання, що базується на використанні широкого спектра традиційних і нових інформаційних та телекомунікаційних технологій, технічних засобів, які створюють умови для вибору студентами вільних освітніх дисциплін, які відповідають стандартам, діалоговому обміну з викладачем; при цьому процес навчання не залежить від розташування студента в просторі та часі.
9. Дистанційне навчання — це, за словами Л.В. Хуторського, електронний варіант очного або заочного навчання, що адаптує традиційні форми занять та паперові засоби навчання в телекомунікаційні. Дистанційне навчання покликане вирішувати специфічні завдання стосовно розвитку творчої складової освіти й проблеми, складні для розв´язання у звичайному навчанні, зокрема:
а) підсилення активної ролі студента у власній освіті: у постановці освітньої мети, виборі домінантних напрямків, форм і темпів навчання в різноманітних освітніх царинах;
б) різке збільшення обсягу доступних освітніх масивів, культурно-історичних досягнень людства, доступ до світових культурних та наукових скарбів для дітей з будь-якого населеного пункту, де є телезв´язок;
в) отримання можливості спілкування учня з педагогами-професіоналами, з ровесниками-однодумцями, консультування у фахівців високого рівня незалежно від їхньої територіальної розташованості;
г) збільшення евристичної складової навчального процесу за рахунок застосування інтерактивних форм занять, мультимедійних навчальних програм;
ґ) більш комфортні, порівняно з традиційними, умови для творчого самовираження студента, можливість демонстрації продуктів своєї творчої діяльності для всіх, широкі експертні можливості оцінювання творчих досягнень;
д) можливість змагання з великою кількістю ровесників, що знаходяться у різних містах та країнах, за допомогою участі у дистанційних проектах, конкурсах, олімпіадах.
Розглянемо основні етапи становлення дистанційного навчання. На Заході комп´ютерне навчання великою мірою залежало від рівня розвитку обчислювальної техніки. Бурхливий розвиток комп´ютерних технологій у навчанні припадає на 60-ті роки XX ст. (програми навчання PLATO, TICCET). Після цього темпи спадають унаслідок високої вартості систем та складності розробок. Нині має місце нове зростання інтересу до цих технологій, викликане появою персональних ЕОМ. Слід зазначити, що в 60-ті роки у розвитку комп´ютеризації освіти значну роль відіграли урядові організації. А вже у 80-ті роки процес ішов знизу при незначному впливі урядових органів. Тоді ж створюються учительські організації (NEA, AFT) на підтримку комп´ютеризації та порушуються питання про підвищення ролі урядових органів у розв´язанні питань розвитку технології, удосконалення змісту навчальних програм, розповсюдження комп´ютерних програм, навчання викладачів і т. ін.
На 1950—1960-ті pp. припадають перші експерименти в галузі комп´ютерного навчання з використанням в основному тьюторських і тренувальних програм. У I960 р. почались роботи з проекту PLATO в університеті Іллінойсу (США), а в 1963 р. — з проекту університету Стенфорда при фінансовій підтримці фонду Карнегі та департаменту освіти СІЛА. Мета проекту полягає в розробці комп´ютерних програм навчання з математики та читання учнів шкіл, що вважаються початковими. У 1964 р. з´явилися комп´ютери третього покоління на інтегральних схемах. У 1965 р. корпорація DEC поставляє на ринок недорогий мінікомп´ютер PDP-8. Система PLATO починає використовуватися з навчальною метою в університеті Іллінойсу спочатку як система колективного користування, після цього — як система, що об´єднала декілька тисяч терміналів. Каталог програм включав близько 5 тисяч комплектів уроків з 70 дисциплін. У1966 р. фірма IBM поставила на ринок IBM-1500 — першу комп´ютерну систему для автоматизованого навчання.
31967 р. починається реалізація плану комп´ютеризації шкіл Нью-Йорка. Мета — навчання учнів 1—6 класів математики, орфографії, читання. Основою для розробки навчальних планів служили матеріали проекту університету Стенфорда.
У1968 р. було введено мову Лого, створену психологом С. Пайпертом спеціально для навчання молодших школярів програмування.
У1971 р. в рамках проекту університету Стенфорда організовано програму комп´ютерного навчання учнів чиказьких шкіл математики, читання та мови. Національний науковий фонд фінансував проект ТІССЕТ, що розпочався в університеті Техасу й після цього був продовжений в університеті Брайєма Янга. Мета проекту зводилася до апробації філософії навчання — навчання під управлінням учня, що передбачає його вміння адаптувати послідовність та зміст навчання до свого темпу й когнітивного стилю.
Упродовж 1970—1979 рр. здійснюється проект CONDUIT, створення мережі, що охоплює приблизно десять американських університетів (Орегони, Північної Кароліни, Айови, Техасу та ін.) й об´єднує інформацію п´яти регіональних обчислювальних центрів, а також розробка й розповсюдження якісних навчальних комп´ютерних програм і курсів.
У 1972 р. з´являють
|
ся ЕОМ четвертого покоління на великих інтегральних схемах. У 1975 р. починається продаж мікро-ЕОМ
"Altair-8800". З 1977 р. широко розповсюджуються мікро-ЕОМ Commodore, Pet, Apple, TRS-80.
З 1981 p. у США зростає значення федеральної політики в галузі комп´ютеризації, деякі штати організували низку науково-дослідних програм з розвитку комп´ютеризації освіти, оцінювання програм та використання телекомунікацій.
У 1982 р. департамент освіти Каліфорнійського університету виділив 880 тис. дол. на проект, завдання якого полягало в інтеграції засобів нової технології навчання та виховання в студентів ставлення до навчання як до неперервного процесу. Також цей проект покликаний координувати діяльність у сфері нових технологій навчання в публічних школах, коледжах, вищих навчальних закладах та організаціях, що займаються питаннями освіти.
У 1982 р. при фінансовій підтримці корпорації DEC у коледжах Роуд-Айленда розроблена автоматизована навчальна система, призначена для навчання історії.
У1987 р. в штаті Каліфорнія з ініціативи Комітету технології навчання розпочалася робота з п´яти проектів Model Technology School, що проводилася в школах Монтерея, Сакраменто і Купертіно та ін. Проекти охоплювали всі школи й розраховувалися на п´ять років. їх завдання — аналіз впливу нових технологій на результати успішності учнів; включення комп´ютерних курсів у навчальні плани; розвиток в учнів комунікативних навиків і навиків рішення задач; створення інтегрованих уроків.
У 1988 р. відповідно до рішення Конґресу США використання нових технологій у заочному та дистанційному навчанні заохочується з метою попередження відсіву учнів.
Дослідження американських учених з комп´ютерного навчання, проведені декілька десятиріч тому, показали, що ефективність навчання зростає на ЗО %. Тобто великих змін у процес навчання поява таких навчальних програм, як PLATO, ТІССЕТ, не внесла. Але при цьому вказується на зростання мотивації, якості запам´ятовування інформації.
Утім, серйозних досліджень з впливу комп´ютерних програм на процес навчання не проводилося, однак зауважується, що основна маса наявних програм є недосконалою. Це пов´язано з тим, що до їх розробки не завжди залучають викладачів-методистів, роблячи наголос на якості графіки, спеціальних ефектах та якості програмування. Розвиток обчислювальної техніки, поява мультимедіа та інструментальних пакетів дає змогу створювати навчальні комп´ютерні програми, що враховують індивідуальні особливості студентів, підвищуючи завдяки цьому мотивацію та рівень засвоєння матеріалу.
Комп´ютерні мережі становлять новий етап у розвитку зовнішніх засобів інтелектуальної діяльності, пізнання та спілкування. Застосування комп´ютерних мереж веде до значних структурних і функціональних змін у психічній діяльності людини. Ці зміни торкаються пізнавальної, комунікативної та особистої сфери.
Розвиток дистанційної освіти за кордоном яскраво проглядається на прикладі статті Томаса Г. Ассея, написаної на матеріалах доповіді Національної інвестиційної комісії вищої освіти СІЛА.
Навчальні заклади з традиційними формами системи вищої освіти, якщо вони хочуть вижити у XXI столітті, змушені внести серйозні зміни до своєї діяльності, й передусім — до пропозицій послуг і систем доставки знань. Як показують дослідження, такі зміни потребують великих витрат.
Вихід з подібної ситуації вбачається у виборі правильної стратегії. Наразі є два стратегічних плани:
1)збільшення суспільних інвестицій (на противагу приватним);
2)реформування інститутів вищої освіти (для зниження вартості послуг, підвищення рівня сервісу і збільшення кількості послуг).
Ці ідеї досить активно обговорюють академічні сенати і адміністратори коледжів та університетів.
Розглянемо особливості організації дистанційного навчання у п´яти університетах США — відкритому університеті штату Фенікс (UOP), Західному державному університеті (WGU), Каліфорнійському віртуальному університеті (CVU), корпоративних університетах корпорацій (КУ), Британському відкритому університеті (BOU).
UOP — приватний університет, заснований групою Арроіо, перший національний університет, що прагне дати освіту (як основну, так і додаткову) тим, хто працює (дорослим). Для реалізації цього плану розвивається мережа із забезпечення повного сервісу, що надається студентам з боку адміністрації, та розробки навчальних курсів початкових і середніх рівнів з нових дисциплін гуманітарного спрямування (бізнес, психологія і т. ін.).
Загалом система навчання не зазнала істотних змін, але дистанційні курси виявилися більш інструктивними у використанні звичайного обміну матеріалами електронною поштою.
Заняття в університеті відвідують 42 тис. студентів. Плата за навчання становить 6 тис. 500 дол. за рік. Протягом 15 років роботи UOP набув респектабельності і є головною загрозою традиційним університетам, маючи вже сьогодні філії в штаті Меріленд.
Гасло Дж. Сперлінга (засновника UOP): "Зручність, зручність, зручність для працівників віком понад 25 років, що навчаються разом зі студентами 18—24 років. І це одна з рис експерименту. Цікаво, що в UOP немає футбольної команди, жіночих клубів, але немає й "дрімотності" студмістечок. Тут панує тільки навчання, навчання,навчання".
У 1995 р. Західна асоціація губернаторів створила на своєму з´їзді західний губернаторський університет (WGU) як віртуальний заклад для навчання студентів у Західних штатах США. Студмістечок у WGU також немає, як і в UOP, але система доставки більше базується на телекомунікації. Планується створити високочутливу організацію, яка швидко відгукується на динаміку необхідних користувачам послуг у різноманітних штатах. В університеті немає власного професорсько-викладацького складу, використовуються матеріали співробітників суспільних і приватних коледжів західних штатів і приватної індустрії.
Щоб застосувати базові курси та інші засоби дистанційного навчання, створюються локальні навчальні центри, які здійснюють сервісну підтримку та інспекторський нагляд. За задумом такі центри обслуговують не лише західні штати, а й деякі інші країни. Для цього укладені партнерські угоди з Англією, Британською Колумбією, Китаєм, Малайзією, Шотландією.
CVU створений як альтернатива WGU за рішенням губернатора штату Каліфорнія Піта Вілсона. На його думку, штат з великою кількістю інститутів вищої освіти, розвиненими телекомунікаційними мережами й численним населенням повинен мати власний університет, що готує робочу силу, вносить вклад в економіку штату, забезпечує глобальний експорт каліфорнійської освіти і навчання, сприймає та задовольняє потяг до освіти нової генерації.
CVU як віртуальний університет істотно відрізняється за своєю організацією від WGU: він включає університети штату, університети Південної Каліфорнії і всі громадські коледжі, розвиває мережу, де студенти можуть зареєструватися на курсах, запропонованих коледжами й університетами Каліфорнії. Причому захист ступенів, акредитація або здобуття суміжних професій забезпечуються місцевими осередками мережі.
Університети, основані на дистанційному навчанні, мають сотні тисяч активних студентів і пропонують курси, що дають право на захист ступенів. У світі 11 таких університетів, усі — поза США. Більшість з них розвивається відповідно до традицій своєї країни та її системи вищої освіти (зі всіма плюсами й мінусами).
BOU сьогодні — лідер дистанційного навчання, що забезпечує масову освіту. Разом з Оксфордом і Кембриджем, які дають елітарну освіту, BOU є зразком освітньої системи, її вершиною. Цей рейтинг ґрунтується на високій якості навчання й дослідній роботі. Більшість студентів BOU після його закінчення продовжують навчатися, одержуючи ступені в інших елітарних університетах. BOU має свій професорсько-викладацький склад і академічний сенат з тисячі членів, в нього багато спільного з іншими університетами. Але зміни в ньому і його структурі передусім визначаються потребами ринку. В університеті є власна TV-мережа, за допомогою якої можна давати освіту в усій Британії та Європі, забезпечити навчання тисяч студентів.
BOU іде до того, щоб стати визначальним у сфері освітніх послуг і створювати мережу як засіб доставки освіти й управління цими послугами. BOU підтримує зв´язки з головними університетами світу з метою глобального охоплення освітніми послугами.
Такі корпорації, як General Electric, Wall-Mart, Federal Express, Motorola, Disney та ін. заснували свої корпоративні університети (КУ). Але чи мають ці відділи (департаменти) навчання право називатися університетами? У багатьох випадках — так. Ігнорувати загрозу традиційній системі вищої освіти з їхнього боку було б помилкою. З 1985 до 1995 р. число КУ зросло в 2,5 раза (з 400 до 1000).
Дистанційне навчання набуває свого розвитку і в Європі, де дистанційна освіта розвивається в основному відкритими університетами, що фінансуються урядом і пропонують курси з використанням телебачення й радіо, застосовуючи частіше комп´ютерні технології. Програми електронної вищої освіти розробляються в понад ЗО країнах.
Дистанційне навчання в Європі набуло інтенсивного розвитку на початку 70-х років минулого століття і пов´язане зі створенням низки відкритих університетів (університетів дистанційної освіти). Нині кожна європейська країна має групу навчальних закладів, що реалізують дистанційні програми.
Методики такого навчання досить добре відпрацьовані. Значний інтерес викликають програми навчання із застосуванням нових інформаційних технологій, включаючи супутникове телебачення, комп´ютерні мережі, мультимедіа тощо.
Європейську асоціацію університетів з дистанційним навчанням (ЄАУДН) було засновано в січні 1987 р. для того, щоб прискорити й підтримати створення європейської мережі дистанційного навчання на вищому рівні. Це призвело до створення Європейського відкритого університету на основі мережі МЄВУ. 17 організацій-членів з 15 країн включають в себе відкриті університети, факультети в університетах (де навчання ведеться дистанційно або проводяться наукові дослідження у сфері дистанційної освіти), факультети в установах, залучених до процесу дистанційного навчання. Нині близько 65 000 студентів зареєстровані в установах ЄАУДН. Понад 3000 викладачів залучені до процесу розробки й презентації курсів через 875 центрів навчання.
Місія ЄАУДН полягає також у заохоченні розвитку дистанційного навчання на вищому рівні в Європі; підтриманні двосторонніх і багатосторонніх контактів між викладачами університетів; організації співробітництва в галузі наукових досліджень, створенні курсів, обміні курсами й визнанні дипломів; розробці нових засобів і технологій дистанційного навчання; започаткуванні нових спільних проектів у цій галузі; поширенні доступу до можливостей вищої освіти у Європі.
Для досягнення цієї мети ЄАУДН розробила програму дій, що є відгуком на нинішні потреби. По суті, робота Асоціації заснована на залученні всіх членів на однакових умовах, ураховуючи їхні потреби.
МЄВУ — це європейська інфраструктура відкритого дистанційного навчання. Вона пов´язана не лише з існуючою у Європі мережею ЄАУДН, а й з іншими основними європейськими організаціями, які працюють у цій галузі, включаючи європейську промисловість як важливого споживача продукції відкритого дистанційного навчання.
Основним інститутом МЄВУ є мережа Європейських навчальних центрів (ЄНЦ). Мета цієї мережі — продемонструвати можливості відкритого дистанційного навчання, надати доступ до дистанційних курсів установ у всіх європейських країнах, забезпечити підтримку студентам відкритої дистанційної форми навчання.