24.Пізнавальна діяльність студентів як основа їх розумового розвитку

 Пізнавальна діяльність студентів відрізняється від звичайної навчальної діяльності через її пошуковий характер. Результат пізнавальної діяльності - це розв'язок проблемних ситуацій. Пізнавальну діяльність студентів, яку ще називають навчально-пізнавальною, розглядають як одну з головних складових освітньої компетентності - сукупності якостей суб'єкта, які дозволяють йому ефективно здійснювати самостійне навчання.    Основи теорії навчання як процесу пізнавальної діяльності учнів закладено німецьким педагогом А. Дістервегом, який налаштовував своїх учнів на самостійний пошук: "такий метод навчання - найкращий, але він найважчий... Поганий учитель підносить істину, гарний учитель вчить її знаходити". Потім ці ідеї було розвинено основоположниками педагогічних теорій розвивального навчання (Д. Ельконін, В. Давидов), поетапного формування розумових дій (П. Гальперін, Н. Тализіна), оптимізації НП (Ю. Бабанський).    С Рубінштейн запропонував свою концепцію пізнавальної активності особистості "... людина усвідомлює свою самостійність, виділяє себе з навколишнього середовища як самостійний суб'єкт тільки через свої стосунки з людьми, що його оточують, вона приходить до самопізнання, до усвідомлення свого "я" через пізнання інших людей" [4, с 636].    Продовжив цей напрямок у пізнанні особливостей людської психіки професор К. Леонгард [3]. Він стверджує, що справжньої глибини в пізнанні людини не можна досягнути тільки дослідним шляхом. Тільки безпосереднє спілкування з живими людьми, спостереження та аналіз їх вчинків дозволяють зрозуміти логіку їх пізнавальної діяльності. Кожен має риси, які створюють його особистість. С Рубінштейна та К. Леонгарда можна вважати засновниками особистісно-орієнтованого навчання. З їх працями пов'язано сучасні принципи гуманізації та індивідуалізації навчання.Цікавим щодо цього є звернення до наукових праць 3. Фрейда [5]. Найбільш значну світову закономірність він бачить у загальному прагненні до рівноваги. Спадає на думку порівняння з принципом зростання ентропії у фізиці. Але, якщо в глибині психічного життя криється консервативна тенденціядо збереження рівноваги та стабільності, де ж тоді шукати коріння бурхливого історичного розвитку людства та прагнення людей до пізнавальної діяльності? У відповіді Фрейда знову можна знайти аналогії з фізикою - тільки зовнішні сили виводять нас зі стану рівноваги (біологічної консервативності) і примушують діяти. Саме ці сили формують реальну особистість, змушують пристосовуватися, виробляти в собі нові форми психічного життя та діяльності, відтісняти в глибину залишки консервативної біології. Таким чином, психіка завдяки Фрейду втратила свою містичну специфічність, у ній знайдено ті ж загальні закони й тенденції, які діють в інших сферах життя.    Першорядним для пізнавальної діяльності людини є мотиваційний аспект. Мотив досягнення успіху є одною з головних ознак особистості, інваріантом її поведінки. Особистість практично ніколи не прогнозує власний розвиток як кінцевий результат, вона прогнозує дещо інше - особливості свого майбутнього життя, життєві досягнення, взаємовідносини з іншими людьми тощо.    Активна пізнавальна діяльність - це головне джерело розумового розвитку. Показником такого розвитку є навченість.    Рівні навченості - це ступені пізнання об'єктивного навколишнього світу, по яким послідовно рухаються учні та студенти у процесі засвоєння матеріалу навчальної дисципліни. Рівні навченості є співвідносними з рівнями сприйняття, усвідомлення й трансформації навчального матеріалу. За Г. Клаусом і Ж. Піаже рівні навченості відповідають чотирьом ступеням сприйняття і перетворення інформації: 1) початкова форма сприйняття інформації на основі фізіологічного пристосування до середовища; 2) неусвідомлене сприйняття та трансформація інформації на підставі безумовних рефлексів, які у результаті приводять до початкового усвідомлення інформації особистістю; 3) семантичний (значеннєвий, змістовний) рівень, у якому інформація проходить через послідовні перетворення і набуває форми понять, які мають мовну чи іншу символіку. На цьому рівні між поняттями виникають логічні відносини та причинно-наслідкові зв'язки; 4) прагматичний (практично-значеннєвий) рівень, на якому інформація переробляється залежно від конкретних мотивів.    Таким чином, пізнавальна діяльність має ієрархічний характер, певну послідовність у засвоєнні знань та в застосуванні досвіду. Якщо мова йде про ієрархію, то виходить, що є "нижчі" та "вищі" рівні, при цьому "нижчі" рівні мають бути підпорядковані "вищим" рівням.    Проблема підвищення ефективності пізнавальної діяльності в галузі фізики полягає в тому, що ця наука не нагромадження догматичних фактів, а система знань, яка весь час збільшується в обсязі. Фізика як навчальний предмет, має обмежений обсяг і зміст. Але між змістом науки й навчального предмета не повинно бути суперечності. Зміст предмета не може повністю охоплювати весь зміст науки, але має відповідати їй. Таким чином, навчальна дисципліна "Фізика" повинна бути не що інше, як основи науки фізики. Тому предметом контролю під час пізнавальної діяльності із загальної фізики має бути вироблення у студентів цілісної системи фізичних знань як основи їх наукового світогляду.    Тому, як основу для удосконалення методики контролю пізнавальної діяльності студентів із загальної фізики та розроблення відповідних засобів контролю ми розглядали філософський принцип єдності та наступності. Навчальний процес - це цілісне і нерозривне пізнавальне діяння, невід'ємною складовою якого є контроль. Процес навчання фізики повинен бути єдиним і безперервним.