Бісероплетіння на теренах Київської Русі
У кінці X ст. зароджується давньоруська традиція виготовлення та обробки скла. Саме до цього часу відносять місцеві знахідки ще не дуже вправно зроблених скляних намистин. Розвиткові нових ремесел, серед них і склоробства, сприяло політичне та економічне піднесення Київської Руси. Сильний вплив на Русь у сфері культури мала Візантія, зокрема технічні прийоми виготовлення скляних намистин (а також каблучок) у Київській Русі відповідали візантійській: нагріті й розм’якшені скляні палички навивали на металевий стержень (поштучне виробництво), тимчасом як на Близькому Сході намистини робили з покраяних скляних трубочок (масове виробництво).
Перші вироби київські майстри виготовляли з найпростішого непрозорого скла. Додаючи мінеральні барвники, йому надавали жовтого, зеленого або ж коричневого кольору. Наприкінці першої чверті XI ст. київським майстрам, які працювали з місцевою сировиною створили рецепт скла з відносно низькою температурою плавлення. Це давало можливість отримувати «довге» скло, що зберігаючії пластичність тривалий час, дозволяло виконувати значну кількість прийомів обробки й надавалося для виготовлення гутних виробів. За допомогою новітньої для тих часів технології в Київській Русі було налагоджено виробництво прозорого й непрозорого скла різноманітних кольорів. Багатобарвність була характерною особливістю продукції давньоруських склярів. У другій половині XII – на початку XIII ст. київське скло вже мало попит далеко поза межами Києва: у північно-західних околицях Руси. в Прибалтиці, а також у Польщі.
Для періоду Київської Русі популярними були склаяні браслети чорного, синього, коричневого і зеленого кольорів подекуди прикрашені білими або жовтими нитками з глухого скла.
У II половині XIII ст., внаслідок монголо-татарської навали на Київську Русь, місцева традиція склоробства занепадає.
Бісерне мистецтво у Росії
Татаро-монгольська навала надовго перервала розвиток скловиробництва на Русі. Лише в XV ст. рукодільниці почали використовувати венеціанський бісер для виготовлення предметів культового призначення, одягу та речей духовенства.Починаючи зXVIIIст. бісер, який ввозили з Венеції використовували у домашньому рукоділлі. Попит на бісер зріс
Велику увагу розвитку бісеру в Росії приділяв Петро I. Він скасував мита на скляні вироби, залучив для підготовки російських майстрів іноземних склярів, направляв молодих росіян за кордон вчитися скляній справі і, зокрема, мистецтву виготовлення бісеру. За його наказом в 1705 на Воробйових горах під Москвою був побудований завод дзеркального скла. У XVIII-XIX століттях в Росії існували невеликі казенні і приватні заводи з виготовлення всіляких виробів зі скла, але ніяких свідчень про масове виробництво бісеру немає.
М.В.Ломоносов, досконало володів технікою виготовлення смальти - кольорового не прозорого скла, застосовуваного для мозаїчних панно, вирішив розширити в Росії ще один напрям - виробництво бісеру. Фабрика була організована в 1754 році в Усть-Рудиці під Петербургом. Через рік, з'явилася перша продукція. Виробництво затримувалось через відсутність кваліфікованої робочої сили. У 1765 році після смерті Ломоносова, фабрика була закрита.
Перлами прикрашали оклади ікон, одяг духовенства і знаті, а також народний костюм. Особливою розкішшю відрізнялася обробка головних уборів. Часто уся поверхня суцільно зашивалася перлами, а сам убір доповнювався перлинною сіткою (підоболонню), що прикривала лоб.
З часом здобич перлів в Росії скоротилася, а матеріалів для обробки було потрібне все більше. Тому на зміну перлам прийшли бісер і стеклярус. Само слово «бісер» тісно пов'язане з перлами — до середини XVII ст. так називали обидва ці матеріали. Для довгих скляних трубочок існувала інша назва — «одекуй» тільки з XVIII ст. вони стали називатися стеклярусом. До XVIII століття не було особливої різниці між народним і світським рукоділлям, але з появою модних закордонних журналів вона стає помітною. У народному рукоділлі бісером прикрашали костюм, робили з нього намиста, гайтани, пояси і ін. В так званому світському рукоділлі сфера застосування бісеру була набагато ширша. Світські пані виконували в основному невеликі витончені дрібниці, що призначалися в подарунок або для прикраси будинку, — картинки, гаманці, сумочки, чубуки для трубок, підсклянники і ін.
У кінці XIXст. бісерне мистецтво поширилось провінційними містами, а з появою недорого бісеру (відкриття кустарних майстерень у Московській, Казанській, Гродненській, Київській губерніях), цим рукоділлям почали займатися в селах.