- •Визначення мови у працях відомих мовознавців. Визначення мови у сучасному мовознавство.
- •Мовознавство як наука: об’єкт та предмет лінгвістики, основні проблеми. Конкретне і загальне мовознавство.
- •Мовознавство в системі наук. Міждисциплінарні галузі мовознавства (соціолінгвістика, психолінгвістика, етнолінгвістика). Прикладне мовознавство.
- •Структура мовознавчої науки. Зв'язок мовознавства з іншими науками.
- •Місце мовознавства у системі наук. Роль курсу «Загальне мовознавство» у системі вищої освіти.
- •Мова як багатоаспектне явище. Суспільна природа мови та мовної діяльності.
- •Функції мови, її соціальний характер.
- •Мова як суспільне явище. Залежність розвитку мови від соціальних процесів.
- •Мовна ситуація
- •Мовна політика
- •Мова як особлива знакова система. Типи знаків і специфіка знаків мовної система.
- •Мовознавство і семіотика. Типологія знаків
- •Структура знака. Унілатеральна та білатеральна теорії знака.
- •Мовні значення, їх типи. Відображу вальна функція мовних значень, їх вибірковий характер. Формальні і змістові мовні значення.
- •Встановлення системного підходу в науці хх ст. Поняття про систему. Типологія систем.
- •Поняття про систему і структуру в сучасній науці. Види систем. Особливості мовної системи.
- •Мова як система мовних одиниць, її семантики і стилів. Поняття «система» і «структура» мови. Подвійне членування мови.
- •Своєрідність системності мови. Співвідношення системних і несистемних явищ у мові. Система і норма.
- •Поняття структурного рівня (ярусу мови). Основні і поміжні рівні. Частини мови як реалізація зв’язків структурних рівнів мови.
- •Види системних відношень у мові: парадигматичні, синтагматичні, ієрархічні.
- •Основні й проміжні мовні рівні. Взаємодія мовних рівнів. Місце морфології та словотвору в системі мови.
- •Мовні знаки, їх структура та класифікація
- •Когнітивна лінгвістика як наука про взаємодію мови та мислення. Основні напрямки когнітивної лінгвістики.
- •Суспільне та індивідуальне в мові. Проблема співвідношення мови і мовлення.
- •Проблема співвідношення мови, мислення, свідомості
- •Загальна характеристика мовної діяльності.
- •Теорія мовної відносності Сепіра-Ворфа
- •Функції мови щодо мислення і свідомості. Функції мислення і свідомості щодо мови. ?????
- •Мова як суспільно-історична норма. Критерії і властивості мовної норми.
- •Типи мовної норми: узус, літературна мова, стиль мови. Основні характеристики функціональних стилів.
- •31. Територіальна та соціальна диференціація мови
- •32. Взаємодія історії та теорії мови. Поняття «лінгвістична теорія»
- •33. Соціальні спільноти людей та соціальні типи мов
- •34. Соціолінгвістика. Суспільна природа мови. Соціальна природа мовної діяльності
- •35. Вплив суспільства на мови (стихійні та свідомі). Вплив мови на суспільство
- •36. Мова як конкретно-історична категорія. Статика і динаміка мови (і. О. Бодуен де Куртене, ф. Де Сюссюр). Функціонування та розвиток мови.
- •37. Мова як явище, що історично розвивається. Синхронія і діахронія.
- •38. Історичні та соціальні умови становлення націй та національної мови. Українська мова у звязку з іншими словянськими мовами.
- •39. Функціонування й розвиток мови
- •40. Мови міжнаціонального і міжнародного суспільства. Мовні контакти.
- •41. Мовні контакти. Субстрат, суперстрат, адстрат.
- •42. Зовнішні і внутрішні чинники розвитку мови. Причини мовних змін.
- •43.Темпи мовних змін. Проблеми прогресу в розвитку мов.
- •44. Лінгвістичні методи досліджень.
- •45. Описовий методи дослідження мови
- •46. Порівняльно-зіставний метод. Проблеми мовних універсалій
- •51. Мови аналітичної та синтетичної будови
- •52. Типологічна (морфологічна) класифікація мов.
- •53.Порівнльно-історичний метод(історична тотожність та відмінності, внутр реконствукція і хронологізація, лінгвістична географія, культурно-історична інтерпретація)
- •54. Генеалогічна класифікація мов. Місце іноземної (англ/німецької) мови серед споріднених мов.
- •55. Структурний метод дослідження мови
- •56. Фонетичний рівень мови
- •57. Лексичний рівень мови
- •58.Морфологічний рівень мови. Принципи виділення частин мови.
- •59. Словотвірний рівень мови. Зв'язок словотвору як лінгвістичної дисципліни з лексикологією і граматикою.
- •60. Синтаксичний рівень мови. Теорія актуального членування речення (в. Матезіус). Засоби вираження актуального членування речення.
60. Синтаксичний рівень мови. Теорія актуального членування речення (в. Матезіус). Засоби вираження актуального членування речення.
Синтаксис — розділ граматики, що вивчаєсловосполучення та речення, їх будову, типи й об'єднання в надфразні одиниці, роль і значення частин мови та граматичних форм у реченні в синхронному й діахронному (історичному) перекрої.
Розмежовують: синтаксис словосполучень, який установлює синтаксичні властивості окремих слів як частин мови, тобто правила їхньої сполучуваності з іншими словами; синтаксис речень, спрямований на дослідження типів, ознак речень, зв'язків слів і сполук у складі речення і висловлення.
У реченні вирізняють три аспекти його структури:
формально-синтаксичний,
семантико-синтаксичний
комунікативний.
Реченню як висловленню притаманне актуальне членування — смислове членування, пов'язане з відповідним контекстом або ситуацією. Актуальне членування відповідає комунікативному завданню, тобто орієнтоване на актуальну (важливу в даний момент) інформацію, яка становить сутність відповідної комунікації і задля повідомлення якої (інформації) ця комунікація має відбутися. Отже, актуальне членування речення стосується лише мовлення і відбиває природу мовленнєвих актів.
Відповідно до свого комунікативного завдання речення розчленовується на дві частини: тему і рему. Тема — вихідна частина висловлення, основа висловлення, дане, відоме, зумовлене попереднім контекстом. Рема - головний зміст повідомлення, комунікативний центр висловлення, його ядро, нове, тобто те, що повідомляють про тему (вихідну) частину висловлення. Тема менш значуща, ніж рема. Вона є елементом структури висловлення, який поєднує його (висловлення) з попереднім текстом.
Для членування речення на тему і рему не характерна така стабільність, як для виділення морфологізованих членів речення. Актуальне членування часто допускає варіації. Чітко розмежовується тема й рема в питаннях- відповідях діалогу, напр.: — Хто написав цей вірш?— Цей вірш написав молодий поет. Тут мовець спрямовує своє запитання на з'ясування дечого недостатньо відомого або й невідомого зовсім. Повна відповідь містить тему — цей вірш написав і рему — молодий поет. У монологічному мовленні актуальне членування кожного речення зумовлюється текстом. Наприклад, у поданих реченнях тема передує ремі (тема відокремлена від реми скісною рискою): Доглядали мене змалечку / аж чотири няньки. Це були / мої брати — Лаврін, Сергій, Василько й Іван (О. Довженко). Рема може переміщуватися на початок речення: Тиша! Лиш дятли / із лісу тукали нітко (П. Тичина); Простори протягом війнуть, / За близький зваблюючи обрій (Є. Маланюк).
Теорію актуального членування речення створив чеський лінгвіст В. Матезіус у 20—30-х роках нашого сторіччя. Учений запропонував також терміни, які українською мовою перекладають «висловлення», «актуальне членування речення», «основа», «ядро».