55. Структурний метод дослідження мови

Для встановлення структури мови і систематизації її одиниць використовують структурний метод.

Структурний метод — метод синхронного аналізу мовних явищ лише на основі зв'язків і відношень між мовними елементами.

Цей метод виник у 20-х роках XX ст. як антитеза порівняльно-історичного. Основні ідеї теорії структуралізму можна звести до таких положень:

1) реальним є не окремий факт (звук, морф, слово та ін.), а реальною є мова як система; система не є сумою, що складається з елементів, вона визначає ці елементи;

2) відношення домінують над елементами; основними є опозиційні відношення;

3) оскільки в мові основним є відношення, то для вивчення мови можна застосовувати математичні методи.

Мета структурного методу — вивчення мови як ці¬лісної функціональної структури, елементи й частини якої співвіднесені й пов'язані строгою системою лінг-вальних відношень.

Структурний підхід до вивчення мови не тільки доцільний, а й необхідний, оскільки спрямований на вивчення внутрішньої організації самого механізму мови. Тільки загальним напрямком філософських і взагалі наукових ідей XIX ст. пояснюється те, що мовознавство спочатку вивчало розвиток мови, а не її структуру. Девіз структурного методу — несуперечливий, об'єктивний і економний опис мовних фактів.

Структурний метод реалізується в таких чотирьох методиках: дистрибутивній, безпосередніх складників, трансформаційній і компонентного аналізу.

Структурний метод реалізується в 4-х методиках лінгвістичного аналізу:

• дистрибутивний аналіз

• аналіз за безпосередніми складниками

• трансформаційний аналіз

• компонентний аналіз

56. Фонетичний рівень мови

Фоне́тика (грец. φωνηεντικός — звуковий) — це розділ мовознавства, в якому вивчають звуковий склад мови. Об'єктом вивчення фонетики є звуки, їх властивості і функції, закономірності поєднання, фонетичні процеси, одиниці, засоби, ознаки.

Розділи фонетики:

Звуки мови можна вивчати в різних наукових зрізах. Тому фонетику розмежовують на окремі фонетичні розділи.

• Щодо часу виділяють:

історичну (діахронічну) фонетику , що вивчає становлення й розвиток фонологічної мовної системи

описову (синхронічну) фонетику , яка досліджує стан фонологічної системи на певному етапі, як правило, на сучасному.

• Стосовно мов виокремлюють:

загальну фонетику, яка аналізує загальні особливості звукового боку мови

конкретну фонетику, що фіксує звуковий бік окремої мови

зіставну фонетику, яка описує звукові особливості однієї мови порівняно з іншою чи іншими.

• Що стосується системи вияву мови, кажуть про:

фонетику літературної мови (є галуззю вивчення літературної мови)

діалектну фонетику, що досліджує звуковий бік діалектної мови (є галуззю діалектології)

фоностилістику, яка вивчає звуковий бік стилістично навантаженого мовлення. (Є галуззю лінговстилістики)

• Відповідно до методів вивчення говорять про теоретичну фонетику, в якій використовують теоретичні методи дослідження, і експериментальну фонетику, де застосовують емпіричні методи дослідження (безпосереднє спостереження й інструментальні методидослідження: палатографування, рентгенографування, осцилографування,спектрографування, інтонографування тощо).

• Стосовно практичного застосування фонетичних знань визначають нормативну фонетику, знання якої застосовують у межах лінгвістичних дисциплін, і прикладну фонетику, знання якої знаходять застосування в межах інших наук (наприклад,логопедії, сурдопедагогіці, криміналістиці, психології, соціології тощо) чи набувають широкого практичного застосування в суспільстві.

Предмет фонетики

Особливості вивчення фонетичних проблем у різних напрямках мовознавства розділили фонетику на фонетику у вузькому розумінні, або субстанційну фонетику, та фонологію (функціональну фонетику). Предметом фонетики у вузькому її розумінні є звукова субстанція мовлення. До вивчення звукового потоку підходять багатоаспектно, адже звук генерується, передається і сприймається. Відповідно науку про звукову субстанцію формує артикуляційна фонетика, акустична фонетика та перцептивна фонетика. Фонологіядосліджує особливості й закономірності функціонування звукової матерії лінгвосистеми.