32. Взаємодія історії та теорії мови. Поняття «лінгвістична теорія»

Лінгвістика, на думку Єльмслева, має досліджувати мову не як механічне поєднання позамовних (фізичних, фізіологічних, психологічних, логічних, соціологічних) явищ, а як самодостатнє ціле, структуру (своєрідну). Водночас лінгвістична теорія повинна нехтувати відхиленнями в мовленні і шукати «постійне, яке лежить в основі змін», те, що робить мову мовою, якою б вона не була. Лінгвістична теорія має відповідати трьом вимогам: несуперечливості, простоті й повноті (вичерпності).

Поняття прогресу в мові в різні періоди трактувалося неоднаково. Ученими античності, середніх віків та епохи Відродження ця проблема взагалі не порушувалася, оскільки тоді питання історичного підходу до вивчення мови не було відомим. Уперше зробили спробу пояснити розвиток мови представники порівняльно-історичного мовознавства, оскільки вони вважали, що історичний розвиток мови — це спосіб її існування. Ідея про походження всіх індоєвропейських мов із однієї прамови і еволюційна теорія Ч. Дарвіна породили натуралістичний напрям у мовознавстві. Його представники — А. Шлейхер, Ф.-М. Мюллер та інші — твердили, що мова як живий організм у своєму розвитку переживає два періоди: період розвитку, який належить до доісторичних часів, і період розкладу, деградації (історичний період).

Пізніше лінгвісти простежили в деяких мовах тенденції, які засвідчують прогрес у їх розвитку. Так, зокрема, В. Гумбольдт стверджував, що для мови характерне постійне вдосконалення, яке пов'язане з прогресивним рухом суспільства, з духовним удосконаленням народу.

Прогрес у мовних змінах вбачали І. О. Бодуен де Куртене та О. Єсперсен. На підтвердження своєї думки Бодуен де Куртене наводив такі факти: 1) пересунення вперед більш задніх артикуляцій, що робить мовлення членороздільнішим, чіткішим; 2) скорочення довжини слів, як це сталося в більшості мов, особливо англійській; 3) спрощення граматичних систем. Єсперсен, як і Гумбольдт, пов'язував прогрес із морфологічними типами мов. Найдосконалішими вважали аналітичні мови.

Подібні думки про різні морфологічні типи мов як послідовні стадії в їх розвитку пропагували М. Я. Марр та його послідовники. На їхню думку, розвиток мов пов'язаний з розвитком економічних формацій, виробництва. Маррівська теорія єдиного глотогонічного процесу називає такі стадії в розвитку мов: аморфну, аморфно-синтетичну, аглютинативну, флективну. Крім того, історії відомий і зворотний розвиток мов — від аналітизму до синтетизму (наприклад, такі тенденції помічені в китайській і тибетській мовах).

Однак, як свідчать реальні факти, немає прямої висхідної лінії в розвитку мов. Поширена в мовознавстві думка про те, що мова тільки прогресує, пояснюється тим, що вчені не розмежовують такі поняття, як розвиток і зміна.

33. Соціальні спільноти людей та соціальні типи мов

Соціальна спільність - це об'єднання людей, яке характеризується загальною ознакою (стать, вік, освіта, статус, професія, роль тощо), в котрих створений і збережений протягом певного періоду більш-менш міцний певний соціальний зв'язок, спільний тип поведінки, світогляду, цілеспрямованості.

Звідси випливають і основні критерії (показники) соціальної спільності:

■ належність до історично сформованих територіальних утворень;

■ спільні інтереси взаємодіючих індивідів;

■ прихильність до конкретних соціальних інститутів та цінностей;

■ умови життєдіяльності;

■ соціально-професійні характеристики індивідів, які об'єднані у спільність.

До соціальних варіантів мови слід зараховувати:

1. Арго (франц. аrgot) — особлива мова певної обмеженої професійної або соціальної групи, що складається з довільно обраних видозмінених елементів однієї або кількох мов. Арго використовується, як правило, з метою приховування предмета комунікації, а також як засіб відокремлення групи від решти суспільства. Термін "арго" частіше використовується у вузькому значенні, позначаючи засіб спілкування декласованих елементів, розповсюджений у середовищі бандитського світу .

У наш час арго, як система, зникло (немає арго лірників, прасолів, офень та ін.), вести мову можна тільки про арготичні підсистеми в межах жаргонів, тому що кількість власне арготичних слів (відомих обмеженому колу людей) дуже мала. Примітивна форма арго ще збереглась у шкільному жаргоні.

2. Жаргон (франц. jargon) - різновид мови, що використовується переважно в усному спілкуванні окремою, відносно стійкою соціальною групою, яка об'єднує людей за ознакою професії (жаргон програмістів), місця в суспільстві (жаргон російського дворянства у ХІХ ст.), зацікавлень (жаргон філателістів) або віку (молодіжний жаргон). Від загальнонародної мови жаргон відрізняється специфічною лексикою і фразеологією та особливим використанням словотворчих засобів.

3. Інтержаргон – це один із соціальних варіантів мови, який об’єднує в собі частину слів кожного жаргону. Ці лексеми вживаються в різних жаргонах і є зрозумілі їх носіям.

Наприклад: косити - уникати чого-небудь;

гнати - говорити дурниці;

мент, лягавий — міліціонер і т. д.