25. Проблема співвідношення мови, мислення, свідомості

Становлення людської свідомості тісно пов’язане з розвитком мови. Мова виступає як засобом висловлення думки, так і фактором розвитку.

Кожне слово має певний фіксований зміст. Ця фіксація обумовлена предметним співвідношенням слова з світом і постійністю слововтілення.Структури ж свідомості не просто дублюють це відношення, а узагальнюють його, вводячи нові зв’язки і відношення, а значить – нові смисли

Мова і мислення хоча й перебувають у діалектичній єдності, проте не є тотожними.

Метою мислення є отримання нових знань, їх систематизація, тоді як мова лише обслуговує пізнавальну діяльність людини, допомагаючи їй оформити думки і закріпити знання, передати їх, тобто людина мислить, щоб дізнатись і зрозуміти, а говорить для того, щоб передати думки,почуття, побажання. Розрізняючи одиниці мислення і мови, треба зауважити, що елементи мислення (поняття, судження) – це образи, копії предметів дійсності. Їм відповідають елементи мови: поняття знаходять свій вияв у слові, а судження – у реченні, проте не кожному слову відповідає певне поняття (наприклад, службові слова, займенники, що не виражають поняття) і не кожне речення виражає судження (наприклад, питальні речення).

Мова (власне, мовлення) – явище матеріальне. Всі її одиниці зрештою втілюються у матеріально виражених мовних елементах – звуках. Мислення як властивість особливо організованої матерії – мозку, реалізуючись у поняттях, судженнях, висновках, навпаки, не матеріальне, а ідеальне,воно не має властивостей матерії.

І мова, і мислення характеризуються специфічними ознаками. Ці ознаки досить істотні, на них неможна не зважати при докладній характеристиці як мови, так і мислення, бо саме врахування їх вказує, що мова й мислення не є тотожними, хоча й перебувають у діалектичній єдності, в нерозривному зв’язку. Розуміння специфіки мови і мислення не суперечить положенню про їх єдність і взаємозумовленість, жодною мірою не свідчить про відрив мови від мислення. Єдність, нерозривність мови і мислення, їх взаємозумовленість – незаперечний факт.

26. Загальна характеристика мовної діяльності.

Мовна діяльність - це процес використання людиною мови для спілкування.

Мова - засіб або знаряддя спілкування, а мовна діяльність (мовна дія) - сам процес спілкування.

Мовна діяльність і система словесних знаків, яка лежить в її основі, – мова – вивчається не лише психологією, але і іншими науками.

Найважливішою з них є лінгвістика (мовознавство), що вивчає мову як абстрактну систему безвідносно до її функцій в мовній діяльності. Займаючись вивченням мови, психологія з'ясовує особливості використання мови в різних умовах, в різних проблемних ситуаціях, роль мови в програмуванні людської поведінки, шляху формування у дитини процесу спілкування і т. п., що далеко виходить за межі завдань, що вирішуються лінгвістикою.

Мовна діяльність організована в принципі так само, як і інші види діяльності. У ній є фаза попереднього орієнтування, фаза планування, фаза здійснення і фаза контролю. Мовна діяльність багато в чому схожа на мисленнєву, лише характер завдання, що вирішується суб'єктом, тут інший - він не пізнавальний, а комунікативний.