ЗМІСТ

Вступ……………………………………………………………………….1

Розділ 1. Основні етапи і специфіка філософії Стародавнього Китаю

1.1. Джерела самобутності китайської філософії……………………….3

1.2. Філософські основи Конфуціанства………………………………...6

Розділ 2. Поняття «дао» і роль даосизму в китайській філософії

2.1. Даосизм (небесне і непізнане)……………………………………….8

2.2. Вчення про доброчесність – благодать (два Дао)…………………..9

2.3. Пізнання Дао. Шлях досягнення безсмертя………………………..10

2.4. Реальність Дао………………………………………………………..11

2.5. Дао – природний порядок речей…………………………………….12

Розділ 3. Сто шкіл - період розквіту китайської філософії

3.1. Легізм………………………………………………………………….14

3.2. Моїзм…………………………………………………………………..15

Висновок…………………………………………………………………...18

Список використаної літератури…………………………………………20

Вступ

Серед народів, які стояли біля витоків людської цивілізації, чільне місце посідає і китайський народ. Становлення філософської думки у Стародавньому Китаї спостерігається вже у VII ст. до н. е.

Китайська філософія створила самобутнє уявлення про людину і світ як співзвучні реальності. Початки китайського філософського мислення закорінені в міфології, де ми зустрічаємося з обожнюванням неба, землі та всієї природи як реальностей, що створюють середовище людського існування. З цього міфологізованого середовища виділяється найвищий принцип, який керує світом, наділяє речі існуванням. Цей принцип іноді розуміється персоніфіковано як найвищий правитель, але частіше він презентується словом «небо» (тянь).

Традиційна китайська філософія прагнула до максимального впорядкування початкового хаосу, і не тільки на макроскопічному, але й на мікроскопічному рівнях, на яких відбувається внутрішнє духовне життя людини.

Вирішальний вплив на розвиток китайської філософської думки мали так звані мудреці. Китайська філософія відзначається особливою внутрішньою стабільністю, що базується на підкресленні винятковості китайського способу мислення, на основі якого формувалось почуття переваги, а також нетерпимості до решти філософських поглядів.

У розвитку філософської думки Стародавнього Китаю слід відзначити два етапи: етап зародження філософських поглядів і етап розквіту філософської думки - етап суперництва "100 шкіл".

Розділ 1. Основні етапи і специфіка філософії Стародавнього Китаю

1.1. Джерела самобутності китайської філософії

«В процессе развития своей цивилизации китайский народ… поро-

дил многих великих мыслителей, ученых, изобретателей, политических и военных деятелей, писателей, художников и создал множество памятников культуры»¹, – так говорить Мао Цзе-дун.

Письмова історія Китаю складає майже п’ять тисячоліть. Виникнення китайської філософії прийнято датувати серединою I тис. до н.е. Основні напрямки китайської філософії, сформовані у VI – III ст. до н.е., відмічені як «суперництво ста шкіл». Поступово змінюється і виокремлюється два головних концептуальних напрями – конфуціанство і даосизм.

Важливе значення для розвитку китайської філософії мають класичні книги китайського просвітництва, змістом яких є історія, поезія, законодавство, філософські міркування. Це переважно твори невідомих авторів, написані в різний час. Усі філософські школи аж до XX ст. зверталися до цих книг: особливу увагу приділяли їм конфуціанці, постійні посилання на них були характерні для всього культурного життя Китаю, вони були основними в гуманітарному вихованні китайської інтелігенції. Знання цих книг було достатнім для складання державних іспитів на посаду чиновника.

Можна зазначити, що духовним каноном життя Стародавнього Китаю є «П’ятикнижжя»: тут в образно-міфологічній формі подано найфундаментальніші складники давньокитайського світобачення. За однією з версій, світ утворив першопредок Пань-Гу, який розколовши первинне яйце відділив Небо від Землі. На небі запанували ідеальні закони буття, на Землі навпаки – це «Серединне царство», тобто людина і держава поєднують у собі властивості як Неба, так і Землі, і мають можливість базувати свої дії на засадах або того, або іншого. Все на світі є результатом взаємодії двох

________________________________

Мао Цзэ-дун. Избранные произведения, т.3 М., 1953, стр.137

протилежних початків буття – Інь і Ян. Інь уособлює темний, вологий, пасивний (жіночий) початок буття, а Ян – світлий, сухий, активний (чоловічий). Внаслідок взаємодії Інь та Ян утворюють 5 світових стихій: вогонь, воду, землю, дерево, метал.

КНИГА ПІСЕНЬ (Ши цзін – XI – VI ст. до н.е.) є збірником стародавньої народної поезії, культових пісень, містичних пояснень походження ремесел, речей. Вона стала зразком для китайської поезії в її подальшому розвитку.

«Ши Цзін» був результатом довгого періоду розвитку пісенної поезії. Створений безіменними творцями, пам'ятник складається з чотирьох розділів: «Го фен» («Звичаї царств»), «Сяо я» («Малі оди»), «Та я» («Великі оди»), «Сун» («Гімни»), створення якого було нерозривно пов'язане з музикою, до нас не дійшов. Володіючи неповторною своєрідністю, кожен розділ «Ши Цзін» був самостійною книгою зі своїми темами і визначеними мелодіями, особливою ​​емоційною атмосферою і засобами художньої виразності. Наприклад, серед творів придворної поезії значне місце займають оди на тему відданої службі царю, про вірнопіддані почуттях наближених царя, славослів'я верховному правителю; пісні про ратні подвиги в походах проти гунів; про царське полювання, де панувала манірна обрядовість, ієрархічний церемоніал:

«Вот охотники едут, и шум колесницы возник,

Слышен шум колесницы, не слышен ни голос,

ни крик.

Вижу: муж благородства воистину наш государь —

И, по правде, в деяниях, им совершенных, велик!» ²

ЦАРСКАЯ ОХОТА (II, III, 5)

______________________________

² «Шицзин: Книга песен и гимнов» / Пер. с кит. и коммент. А. А. Штукина - М., 1987

КНИГА ІСТОРІЇ (Шу цзин – початок I тис. до н.е) – канон документального опису історичних подій. Мала великий вплив на формування офіційної писемності.

КНИГА ВЕСНИ І ОСЕНІ (Чунь цю – VII – V ст. до н.е.) була зразком і мірилом у вирішенні етичних і формально-літературних питань.

КНИГА ПОРЯДКУ (Лі шу – IV – I ст. до н.е.) містить опис правильної організації політичних і релігійних церемоній, норм соціальної і політичної діяльності. Ідеалізує стародавній період китайської історії, який

вважає зразком подальшого розвитку.

КНИГА ПЕРЕМІН (І цзин – XII – VI ст. до н.е.) містить перші уявлення про світ і людину, в ній закладено основи і принципи розвитку філософського мислення в Китаї. У текстах, написаних у різний час , простежується початок переходу від міфологічного зображення світу до його філософського осмислення. У них знайшли відображення перші вирішення онтологічних питань, розроблено понятійний апарат, який використовувався пізніше китайською філософією.

Основою вихідних текстів «Книги перемін» є 64 гексограми, тобто символи, утворені комбінаціями шести ліній. До гектограм, а також до розміщення їх окремих ліній в кожній з комбінацій наведено коментарі. Саме завдяки змінам розташування ліній в гектограмах «Книга перемін» і одержала свою назву.

Появу єдиного тексту «Книги змін» та його редакцію також пов’язують з діяльністю Конфуція, хоча згадка про книгу вперше зустрічається у джерелах, що належать ще до 672 року н.е.

Специфічну основу «Книги перемін» складає система гуа – 8 триграм і 64 гексаграми. Це особливі графічні символи, що складаються відповідно з трьох і шести розташованих одна над одною рис двох видів: цілої – «ян» (світлого) і перерваної – інь (темного) – в усіх комбінаторно можливих варіантах. Кожна три грама і кожна гексграма служить конкретнішим втіленням світлого і темного в усіх сферах буття. Центральну роль у системі гуа відіграють 8 триграм. Триграми вважаються половинками гексграм і визначають набір восьми універсальних явищ у світі у певному циклічному порядку. Це: цянь – небо, творчість, фортеця, батько; кунь – земля, здійснення, самовідданість, мати; чжень – грім, збудження, рухливість, перший син; кань – вода, занурення, небезпека, другий син; гень – гора, перебування, непохитність, третій син; сюнь – вітер (дерево), витонченість, проникливість, перша точка; лі – вогонь, зчеплення, ясність друга точка; дуй – озеро, дозвіл, радощі, третя точка. Шляхом подвоєння рядів тиграми перетворювалися на гексаграми, що, в свою чергу, становили знаки різних явищ дійсності – частин простору, відрізків часу, природних стихій, чисел, кольорів, органів тіла, соціальних і родинних стосунків та ін. За задумом творців «Книги змін», 64 гексаграми символізували замкнену структуру постійно мінливого світу. Сам малюнок гексаграм і триграм, складається з рис світлого і темного, глибоко символічний. Світле і темне (ян та інь) – графічні знаки двох універсальних світобудівних сил – світлого початку і темного кінця.

Усі суперечності у «Книзі перемін» поділяються на два типи, що характеризуються взаємним потягом і взаємним відчуженням темног і світлого, то щасливі і нещасливі зміни розглядалися як дві взаємопов’язані перспективи.