Тема 33

бартолініт) і висхідну інфекцію (ендометрит, сальпінгіт, сальпінгоофорит, пельвіоперитоиіт, перигепатит). Поширенню хламідій із вогнищ, розміще­них у нижніх відділах урогенітального тракту, сприяють штучне перериван­ня вагітності та інші операції, в тому числі й екстрагенітальні. Нерідко про­цес набирає ускладненого характеру, що виявляється в розвитку безплідності. Хламідійна інфекція є багатовогнищевою. У переважній більшості випадків процес проходить безсимптомно або з мізерною клінічною симптоматикою й часто асоціюється з іншими ЗППСШ. У жінок найчастіше уражається цервікальний канал, рідше уретра.

Уретрит зустрічається в жінок значно рідше, аніж у чоловіків, і через їхні анатомічні особливості супроводжується менш вираженою симптомати­кою, в тому числі й незначним лейкоцитозом при мікроскопії зішкрібка з уретри.

Бартолініт - запалення великих залоз присінка піхви. Найчастіше про­являється у вигляді катарального запалення з ураженням лише устя вивід­них проток. Розвиток гострого процесу з лихоманкою, сильним болем і формуванням абсцесу великої залози присінка піхви можливий лише при сполученому інфікуванні гонококами та гноєтвірною мікрофлорою.

Кольпіт зустрічається рідко, оскільки хламідії погано розмножуються в багатошаровому плоскому епітелії, а поза клітинами чутливі до кислої ре­акції піхви. Первинний кольпіт можливий тільки при зміні гормонального тла - у жінок у період після менопаузи, вагітних і дівчаток.

С. trachomatis можуть бути причиною уретрального синдрому, що ха­рактеризується дизурією, болем в уретрі, а іноді болем у попереку. Найчас­тіше хламідійні ураження шийки матки морфологічно характеризуються як фолікулярний цервіцит та ерозійні ураження шийки матки.

Ендоцервіцит - найтиповіший і найпоширеніший прояв урогеніталь­ного хламідіозу в жінок, його найчастіша клінічна форма. Проте хламідії здатні уражати вульву в новонароджених дівчаток, а також вагінальне скле­піння піхви в жінок, які перенесли гістеректомію.

Цервіцит хламідійної природи є основним джерелом інфікування чо­ловіків і новонароджених дітей. Клінічні прояви цервіциту виникають приблизно через 3—4 тижні після зараження й супроводжуються дизурич- ними розладами. Частина жінок скаржиться на свербіж і печіння в ділянці промежини, білі, біль унизу живота. При цервіциті спостерігаються нерясні слизово-гнійні виділення, поява запальної ареоли навколо зовнішнього зіва з утворенням своєрідних лімфоїдних фолікулів у ділянці зовнішнього зіва (фолікулярний цервіцит) і легкою уразливістю цієї ділянки. Виділення з цервікального каналу мацерують багатошаровий плоский епітелій вагі- нальної частини шийки матки, спричиняючи його часткову десквамацію. Шийка матки стає набряклою, утворюється так звана гіпертрофічна екто-

Хламідіоз геніталій може виникати також у вагітних. Імовірність не­сприятливих результатів вагітності й ураження плода у вагітних жінок зале­жить від гостроти урогенітального хламідіозу, терміну захворювання та адекватного лікування. Клінічна форма урогенітального хламідіозу в вагіт­них така сама, як і в невагітних.

Клінічна картина хламідіозу в дітей. Найчастіша клінічна форма хламідіозу в новонароджених - кон'юнктивіт (так званий кон 'юнктивіт із включеннями), захворювання нетяжке й не викликає особливої тривоги в неонатологів. Характерними є дифузна гіперемія кон'юнктиви, склеюван­ня повік під час сну, відсутність рясного гнійного відокремлюваного. Проте одночасно з кон'юнктивітом або дещо пізніше в ранньому дитячому віці проявляються й інші клінічні форми хламідіозу, набутого до народження або при проходженні пологових шляхів. До них належать фарингіти, пнев­монії, вульвіти й вульвовагініти, уретрити, які найчастіше проходять безсимптомно.

Діагностика хламідіозу. Лабораторна діагностика хламідіозу має першорядне значення, оскільки клінічні прояви не патогномонічні, значно поширено атипові та безсимптомні форми захворювання. Розвиток лабо­раторних методів діагностики урогенітального хламідіозу безпосереднім чином пов'язано з розумінням біологічних особливостей хламідій, їхньої антигенної будови, патогенезу інфекційного процесу, що спричиняє цей збуд­ник, та із загальним прогресом у галузі діагностики інфекційних захворювань.

Якість діагностики залежить від правильності взяття клінічного матеріа­лу, дотримання умов доставки його в лабораторію та використання висо­коякісних діагностичних тестів. Для виявлення хламідій досліджують біо­логічні матеріали з різних джерел, найчастіше мазки-зішкрібки зі слизової оболонки уретри в чоловіків і з цервікального каналу та уретри в жінок. З упровадженням методів молекулярної біології стало можливим вивчення неінвазивних клінічних зразків, таких як перша порція вільно випущеної сечі в чоловіків і відокремлюване піхви в жінок. За потреби матеріал для дослідження беруть із прямої кишки, носоглотки, кон'юнктиви нижньої повіки. У дітей досліджують відокремлюване кон'юнктиви нижньої по­віки, задньої стінки глотки, вульви у дівчаток. За клінічними показаннями можливе дослідження біопсійних та операційних матеріалів.

Такі методи діагностики, як культуральний, ПІФ, ПЛР, ІФА, використо­вуються для дослідження зразків, одержаних із цервікального каналу, урет­ри, прямої кишки, носоглотки, кон'юнктиви, біопсійних та операційних матеріалів. Для дослідження першої порції сечі й відокремлюваного піхви використовують тільки метод ПЛР.

Цитоскопічний метод діагностики хламідіозноїурогенітальної інфекції передбачає вивчення біологічних матеріалів, забарвлених за Романов-

■

Рис. 33.3. Ретикулярні тільця хламідій, у клітині циліндричного епітелію. Забарвлення за Романов- ським-Гімзою. Мікроскопія, збільшення х1000.