Тема 33

762

передавання інфекції - статевий, контактно-побутовий, вертикальний. З огляду на спільність шляхів передавання збудника при ЗППСШ хламідії часто зустрічаються в асоціації з іншими мікроорганізмами, такими як гоно­коки, трихомонади, мікоплазми, уреаплазми та ін.

Патогенез. Хламідії мають виражений тропізм до циліндричного епіте­лію, що вистеляє слизову оболонку уретри, каналу шийки матки, прямої кишки, кон'юнктиви очей і ділянки носоглотки. Здатність до інфікування мають лише ЕТ хламідій. Завдяки дослідам щодо вирощування хламідій на культурі клітин було встановлено, що сприйнятливі до інфікування тільки ті клітини, мембрана яких унаслідок дії певних чинників утратила механізми, що перешкоджають адгезії та проникненню ЕТ.

Адгезія ЕТ на мембрані клітини та проникнення їх усередину є першим етапом взаємодії хламідій із клітиною. Проникаючи в клітину, хламідії пере­шкоджають злиттю лізосом із фагоцитарною вакуолею. Проникають ЕТ в клітину шляхом піноцитозу, захищаючись від деструкції фагосомною мембра­ною. У клітині може одночасно бути кілька ЕТ, тобто в цитоплазмі клітин може опинитися кілька мікроколоній хламідій. Розміщуючись в ендоплазма­тичній вакуолі (ендосомі), ЕТ послідовно через стадію ПТ (перехідних тілець) трансформуються в РТ, які, в свою чергу підлягають бінарному поділові. Після закінчення періоду поділу РТ зазнають зворотної трансформації в ЕТ. Новоутворені ЕТ виходять із клітини, руйнуючи її, та інфікують нові клітини.

Повний внутрішньоклітинний цикл розвитку при дослідженні in vivo триває 48-72 год., це залежить від ряду чинників, зокрема від штаму хламідій, природи клітин та умов середовища. Поза організмом хламідії втрачають інфекційні властивості через 24-36 год. за кімнатної температу­ри, гинуть від ультрафіолетового випромінювання, кип'ятіння, дії дезінфек­тантів. Можливе збереження інфекційності зараженого матеріалу до двох діб за температури 18-19 °С.

Вивчення імунної відповіді при цій інфекції показало, що чимало усклад­нень поєднуються з вираженими порушеннями імунорегуляції. Імунна відповідь при хламідіозі різноманітна й характеризується продукцією секре­торних Ig класів А, М, G, медіаторів запалення (цитокінов), таких як ІФН, IJI-1, IJI-4, IJI-6, чинника некрозу пухлин тощо. Тип розвитку захворюван­ня залежить від стану імунітету людини, масивності інфікування, патоген­ності й вірулентності інфекційного агента та багатьох інших причин. Уск­ладнення урогенітального хламідіозу найчастіше поєднуються з вираженими порушеннями імунорегуляції, зокрема зі зниженням концент­рації Т-лімфоцитів, Т-хелперів, зниженням ІФН-статусу хворого.

Клініка. Виділяють особливості перебігу хламідійної інфекції в чо­ловіків, жінок та дітей.

Урогенітальні ускладнення. Поширення процесу на розміщені вище відділи урогенітального тракту призводить до розвитку ускладнень, поміж яких особливе місце посідає запалення передміхурової залози.

Простатит у переважній більшості випадків проходить як первинно-хро- нічний процес. Вирізняють чотири симпгомокомплекси цього ускладнення - больовий, дизуричний, сексуальний, репродуктивний. Кожен із цих симптомо- комплексів може бути єдиним або основним проявом захворювання.

Больові відчуття локалізуються в ділянці промежини, при цьому мож­лива іррадіація у крижі, задній прохід, надлобкову ділянку, уретру, яєчка. Інтенсивність болю різна - від парестезії та відчуття тяжкості й тиснення до виражених больових відчуттів. Посилюватися біль може при тривалому сидінні, тряскій їзді, дефекації та ін.

Дизуричні симптоми передбачають полакіурію, дизурію, ніктурію, мля­вий струмінь сечі, рідше странгурію. З огляду на те, що всі ці симптоми можуть спостерігатися й при аденомі простати, слід проводити диференційну діагностику з цим захворюванням у чоловіків віком 45 років і старших. Дизурію при простатиті нерідко зумовлено не тільки запаленням уретри, але й залученням у процес шийки сечового міхура.

Виникнення сексуальних порушень у деяких хворих зі змінами в перед­міхуровій залозі багато в чому залежить від залучення в запальний процес сусідніх органів (сім'яного горбика, сім'яних міхурців). При цьому навіть найнезначніші порушення у вигляді прискореної еякуляції та певних не­приємних відчуттів можуть спричинити в пацієнта невротичні розлади, що, в свою чергу, створює замкнуте коло невротичного симптомокомплек- су. Іноді хронічний простатит має латентний перебіг, коли симптоми впро­довж років відсутні, а захворювання проявляється порушенням копулятив- ної та репродуктивної функцій або тільки однієї з них. Це може відбуватися на тлі вродженої генетично зумовленої гіпоандрогенії. Вона, проте, може бути наслідком тривалого запалення в ацинусах передміхурової залози.

До загальних симптомів хронічного простатиту відносять швидку втом­люваність, кволість, субфебрильну температуру тіла, що, ймовірно, зумов­лено інтоксикацією й гормональними порушеннями. Тривалий перебіг захворювання, наявність різноманітних симптомів, надмірна фіксація уваги на наявній проблемі призводять до розвитку невротичних розладів. Вегетативні місцеві та загальні реакції спричиняють появу в пацієнтів паре­стезії, аноректального свербежу, пітливості промежини.

Перебіг простатиту характеризується чергуванням активних фаз із періо­дами ремісії. Без лікування хронічний хламідійний простатит може тривати невизначено довго. Результат цього процесу залежить від його форми, ста­ну макроорганізму й ефективності терапії. При поверхневому запаленні за­лози й рано розпочатому лікуванні можливе одужання з цілковитим