3. Стратегія інвестиційної діяльності.
Стратегія підприємства – узагальнена програма діяльності (модель дій), спрямована на досягнення підприємством бажаного етапу, мети (статусу на ринку, соціально-економічних показників) завдяки ефективному розподілу, координації та використання ресурсів.
Вперше термін “стратегія” щодо керівництва будь-яким комерційним підприємством використав у 1962 році Альфред Чандлер молодший у своїй праці “Стратегія та структура”.
Альфред Чандлер мол. – основоположник сучасної історії бізнесу, котрий надав значний вплив на розвиток стратегічного менеджменту.
Слово “стратегія” походить від грецького “strategia” (stratos – військо та ago – веду), тобто є військовим терміном.
Інвестиційна стратегія – це система довгострокових цілей інвестиційної діяльності підприємства, обумовлених загальними завданнями його розвитку та інвестиційною ідеологією, а також вибором найбільш ефективних шляхів їх досягнення.
Рис. 11.2. Основні етапи процесу розробки інвестиційної стратегії підприємства
Процес розробки інвестиційної стратегії є найважливішою складовою загальної системи стратегічного вибору підприємства, основними елементами якого є місія, загальні стратегічні цілі розвитку, система функціональних стратегій у розрізі окремих видів діяльності, способи формування і розподілу ресурсів. При цьому інвестиційна стратегія перебуває в певній підпорядкованості з іншими елементами стратегічного вибору підприємства.
Актуальність розробки інвестиційної стратегії підприємства визначається такими умовами:
1. Найважливішою є інтенсивність змін факторів зовнішнього інвестиційного середовища.
Висока динаміка основних макроекономічних показників, пов'язаних з інвестиційною активністю підприємств, темпи технологічного прогресу, часті коливання кон'юнктури інвестиційного ринку, мінливість державної інвестиційної політики і форм регулювання інвестиційної діяльності не дозволяють ефективно керувати інвестиціями підприємства на основі лише раніше накопиченого досвіду.
2. Майбутній перехід до нової стадії життєвого циклу.
Кожній зі стадій життєвого циклу підприємства властиві характерні їй рівень інвестиційної активності, напрями та форми інвестиційної діяльності, особливості формування інвестиційних ресурсів. Розроблювана інвестиційна стратегія дозволяє завчасно адаптувати інвестиційну діяльність підприємства до майбутніх кардинальних змін можливостей його економічного розвитку.
3. Суттєвою умовою є кардинальна зміна операційної діяльності підприємства, пов'язана з новими комерційними можливостями.
Реалізація цих цілей потребує зміни виробничого асортименту, впровадження нових виробничих технологій, освоєння нових ринків збуту продукції.
4. Джерела фінансування інвестиційної діяльності.
Мета і завдання інвестиційної політики визначаються шляхом оцінки всіх можливих джерел фінансових ресурсів для залучення інвестицій.
Фінансові ресурси – це грошові кошти, що знаходяться в розпорядженні суб'єкта господарювання і спрямовуються на розвиток підприємницької діяльності, утримання об'єктів невиробничої сфери, на споживання і створення резервів.
Відповідно до Закону України “Про інвестиційну діяльність”, інвестиційна діяльність може здійснюватися за рахунок:
- власних фінансових ресурсів інвестора (прибуток, амортизаційні відрахування, відшкодування збитків від аварій, стихійних лих, грошові нагромадження і заощадження громадян, юридичних осіб тощо);
- позикових фінансових коштів інвестора (облігаційні позики, банківські і бюджетні кредити);
- залучених фінансових коштів інвестора (кошти, отримані від продажу акцій, пайові та інші внески громадян і юридичних осіб);
- бюджетних інвестиційних асигнувань;
- безоплатних і благодійних внесків, пожертвувань організацій, підприємств і громадян.
Джерела фінансування доцільно поділити на дві групи: іноземні і внутрішні. Класифікація джерел фінансування інвестиційної діяльності представлена на рис. 11.3.
Рис. 11.3. Джерела фінансування інвестицій
Вибираючи те або інше джерело фінансування інвестиційних проектів, необхідно враховувати їх особливості. Так, внутрішні (власні) кошти, такі як амортизація і прибуток, мають позитивні сторони:
- простота і швидкість залучення;
- висока віддача за критерієм норми прибутковості інвестиційного капіталу (відсутня виплата відсотків і дивідендів);
- істотне зниження ризику неплатоспроможності і банкрутства підприємства при їх використанні;
- повне збереження важелів управління в руках засновника підприємства.
В складних умовах функціонування економіки України частка прибутку як джерела фінансування незначна, тому вона найчастіше використовується для невеликих інвестицій, таких як банківські депозити, цінні папери, інтелектуальні вкладення. Слід відзначити, що прибуток – найкраще джерело фінансування найбільш ризикованих інноваційних інвестицій або заходів, що мають соціальний характер (будівництво дитячих садків, санаторіїв, баз відпочинку і тощо).
У зв'язку з цим серед основних джерел фінансування інвестиційних проектів, зокрема реальних, постійно зростає економічна і податкова роль амортизаційний відрахувань, які формуються в результаті перенесення вартості основних фондів на вартість готового продукту і в сукупності складають амортизаційних фонд.
Все активніше використовуються форми зовнішніх (позикових і залучених) коштів, незважаючи на недостатнє залучення даних фінансових ресурсів, а саме:
- складність залучення та оформлення;
- значний термін залучення;
- втрата частини прибутку від інвестиційної діяльності у зв'язку з необхідністю платити відсотки і дивіденди;
- необхідність надання гарантій (на платній основі);
- підвищений ризик банкрутства у зв'язку з несвоєчасним погашенням боргу;
- часткова втрата керування діяльністю підприємства.
Акціонування використовується для фінансування великих інвестиційних проектів з тривалими строками окупності витрат. При акціонуванні капітал залучається шляхом емісії простих і привілейованих акцій, що розміщуються серед юридичних і фізичних осіб. Через акціонування може залучатися не тільки грошовий капітал, й матеріальні та нематеріальні цінності. Привабливість акціонерної форми фінансування інвестиційних проектів полягає в тому, що основний обсяг необхідних ресурсів надходить на початку його реалізації, таким чином, з’являється можливість профінансувати нові підприємства, які не мають прибутку, амортизації, заставного майна, щоб одержати кредит у банку.
Позикові кошти як джерело фінансування застосовуються при фінансуванні інвестиційних проектів з високою нормою прибутковості (яка перевищує ставку позикового відсотка) і незначними строками окупності витрат. Основою позикового фінансування є інвестиційний кредит, що являє собою економічні відносини між кредитором і позичальником з приводу фінансування інвестиційних заходів на умовах повернення і, як правило, з виплатою відсотка. Ці відносини характеризуються переміщенням вартості (позикового капіталу) від кредитора до позичальника і назад.
Потреба в інвестиційному кредиті виникає через різницю у величині і строках повернення капіталу, авансованого у виробництво, а також у зв'язку з необхідністю одночасної інвестиції значних коштів для розширення виробничого процесу. Форми інвестиційного кредиту, що відображають економічні відносини між кредитором і позичальником, представлені на рис. 11.4.
Рис. 11.4. Форми інвестиційного кредиту
Банківський інвестиційний кредит – це основна форма інвестиційного кредиту, при якій грошові кошти на фінансування інвестиційних проектів надаються банківськими установами або іншими фінансово-кредитними на принципах платності, зворотності,цільового характеру використання, забезпеченості і терміновості.
Основними формами банківського інвестиційного кредиту є термінові кредити підприємцям, револьверні кредитні лінії і проектні кредити.
Термінові кредити підприємцям надаються для фінансування довго- і середньострокових інвестицій, таких як придбання устаткування, будівництво споруд строком більше одного року.
Револьверне кредитування або револьверна кредитна лінія дозволяє фірмі-боржнику запозичити кошти в межах певного ліміту, погашати всю суму запозичень або її частину і проводити за необхідності повторне запозичення в межах терміну дії кредитної лінії. Як одна з найбільш гнучких форм інвестиційного кредитування, вона часто надається без спеціального забезпечення і може бути короткостроковою або видаватися на період від трьох до п’яти років. Така форма кредитування особливо часто використовується у випадках, коли клієнт не може точно визначити майбутні надходження готівки або розмір майбутніх потреб у кредитуванні. Револьверне кредитування вирівнює коливання в рамках інвестиційного циклу проекту, надаючи можливість позичити додаткові суми в період скорочення обсягів продажів і виплачувати їх протягом періоду, коли надходження готівки є значними.
Розрізняють такі види кредитних ліній:
а) поновлювана («револьверна»), коли клієнт використавши кошти і погасивши всю заборгованість по кредитній лінії, може знову користуватися нею;
б) не поновлювана, коли після видачі коштів і погашення заборгованості, у межах кредитної лінії, відносини між позичальником і банком припиняються;
в) «рамкова» кредитна лінія, що надається банком для оплати поставок певних товарів у межах одного контракту, який реалізується протягом року або більш тривалого періоду;
г) кредитна лінія «з повідомленням» клієнту про верхню межу кредитування, коли перевищення межі кредитування неприпустиме або за нього стягуються великі відсотки;
д) «підтверджена», коли щоразу клієнт погоджує умови конкретної суми позики в межах кредитної лінії.
Проектні кредити (найбільш ризиковані кредити) надаються на фінансування поповнення основного капіталу, яке у майбутньому забезпечить надходження грошових потоків. Вони можуть надаватися кількома банками, кількома кредиторами, якщо проекти широкомасштабні і спектр ризиків по них великий.
Проектні кредити можуть надаватися:
• без права регресу на позичальника;
• з частковим регресом на позичальника;
• з повним регресом на позичальника;
• на консорціумних засадах.
Регрес є правом кредитора висувати фінансові вимоги до позичальника. Це право унеможливлює припинення інвестиційного проекту.
Право регресу регламентує відносини між суб'єктами інвестиційного процесу:
- фінансування без права регресу на позичальника, тобто кредитор при цьому не має жодних гарантій від позичальника і бере на себе всі ризики, пов'язані з реалізацією проекту.
Вартість такої форми фінансування досить висока для позичальника, тому що кредитор сподівається одержати відповідну компенсацію за високий ступінь ризику. Таким чином, фінансуються проекти, які мають високу прибутковість і дають у результаті реалізації конкурентоспроможну продукцію. Проекти при такій формі фінансування повинні використовувати прогресивні технології виробництва продукції, мати добре розвинуті ринки продукції, передбачати надійні домовленості з постачальниками матеріально-технічних ресурсів для реалізації проекту та ін.;
- фінансування з обмеженим правом регресу.
Така форма фінансування проектів передбачає розподіл усіх ризиків проекту між його учасниками так, щоб кожен із них брав на себе залежні від нього ризики. У цьому випадку всі учасники беруть на себе конкретні комерційні зобов'язання і ціна фінансування є помірною. У такому разі всі учасники проекту зацікавлені в ефективній його реалізації, оскільки прибуток залежить від їхньої діяльності.
- фінансування з повним регресом на позичальника, тобто наявність певних гарантій або вимог певної форми обмежень відповідальності кредиторів проекту.
У цьому випадку ризики проекту в основному падають на позичальника, зате при цьому “ціна” позики відносно невисока і дозволяє швидко отримати фінансові кошти для реалізації проекту. Фінансування з повним регресом на позичальника використовується для проектів, що мають державне значення, здійснюються під її гарантію або за її підтримки. До таких проектів відносяться проекти розвитку пріоритетних галузей, регіонів, виробничої і соціальної інфраструктури.
- фінансування на консорціумних засадах.
При цьому виді фінансування допускається угода між учасниками проекту щодо створення підприємства, його акціонування або корпоратизації й експлуатації власником на пайових умовах. Зазвичай на умовах консорціуму банк або кілька банків конвертують боргові зобов'язання в акції позичальника. Власниками проекту стають також підрядники та страхові компанії.
На відміну від традиційних форм проектне фінансування дозволяє:
- більш вірогідно оцінити платоспроможність і надійність позичальника;
- розглянути весь інвестиційний проект з точки зору життєздатності, ефективності, можливості реалізації, забезпеченості, ризиків;
- прогнозувати результат реалізації інвестиційного проекту.
Міжнародний інвестиційний кредит – це економічні відносини між державами, іноземними банками і фірмами з приводу фінансування інвестиційної діяльності на засадах повернення у певні строки і, як правило, з виплатою відсотка.
Одним із найперспективніших джерел інвестиційних ресурсів є інвестиційний податковий кредит. Податковий інвестиційний кредит є відстрочкою сплати податку на прибуток, наданою суб'єкту підприємницької діяльності на певний строк з метою збільшення його фінансових ресурсів для здійснення інвестиційних (інноваційних) програм з наступною компенсацією відстрочених сум у вигляді додаткових надходжень податку в результаті загального зростання прибутку.
Використання податкового кредиту має ряд переваг порівняно з іншими формами кредитування. Так, при звичайному банківському кредитуванні використовуються вільні кредитні ресурси, яких, як відомо, хронічно не вистачає. Крім того, банківський кредит надається на умовах сплати досить високих відсотків, що робить інвестиції, здійснювані за рахунок такого джерела фінансування, економічно обтяжливими для підприємства. З іншого боку, у разі зниження процентної ставки зникає зацікавленість банку в наданні кредитних ресурсів, тим більше що кредитування інвестиційних проектів передбачає досить тривалий термін повернення кредиту, тобто зв'язує «швидкі гроші» банку.
Впровадження інвестиційного податкового кредиту не потребує додаткових кредитних ресурсів, тому що в такому випадку використовується ресурсний потенціал самого підприємства у вигляді прибутку, а саме тієї її частини, яка має бути вирахувана у вигляді податку на прибуток. Тому введення інвестиційного податкового кредиту стимулюватиме підприємство підвищувати ефективність своєї роботи й одержання прибутку.
Держава, втрачаючи протягом деякого періоду певні суми дохідної частини бюджету, надалі може розраховувати на збільшення бюджетних надходжень у зв’язку із загальним зростанням прибутку і відповідно податків на нього.
Визначальними умовами надання інвестиційного податкового кредиту повинні бути:
- проведення науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт або технічного переозброєння власного виробництва, у тому числі спрямованого на створення робочих місць для інвалідів або захист навколишнього середовища від забруднення промисловими відходами. У цьому випадку інвестиційний податковий кредит надається в розмірах, передбачених чинним законодавством відповідно до вказаних цілей;
- здійснення організацією інноваційної діяльності, у тому числі створення нових видів сировини і матеріалів;
- виконання організацією важливого замовлення по соціально-економічному розвитку регіону або надання нею особливо важливих послуг населенню.
У залежності від терміну, на який укладається договір оренди, розрізняють три види орендних операцій:
- короткострокова оренда на термін до року – рейтинг;
- середньострокова оренда на термін від одного до трьох років – хайринг;
- довгострокова оренда від трьох до двадцяти років – лізинг.
Лізинг можна розглядати як специфічну форму фінансування в основні фонди, здійснювану спеціальними (лізинговими) компаніями, які, придбавши для інвестора машини й устаткування, начебто кредитують орендаря.
У рамках довгострокової оренди розрізняють два основних види лізингу – оперативний і фінансовий.
Оперативний лізинг – угода, термін якої коротший за амортизаційний період устаткування. Після завершення терміну дії угоди предмет договору може бути повернутий власнику або знову зданий в оренду.
Фінансовий лізинг – угода, яка передбачає виплату протягом періоду своєї дії сум, що покривають повну вартість амортизації устаткування або більшу її частину (наприклад, 60%), а також прибуток орендодавця. Після закінчення терміну дії такої угоди орендар може: повернути об’єкт оренди орендодавцю, укласти нову угоду на оренду даного устаткування, купити об'єкт лізингу за залишковою вартістю.
Традиційно учасниками будь-якої лізингової угоди є три суб’єкти: лізингодавець, лізингоотримувач і продавець лізингового майна.
Комерційний банк може брати участь у лізинговому бізнесі прямо та опосередковано (шляхом фінансування лізингової компанії). Якщо з метою фінансування лізингового проекту банківська установа бере участь у лізинговому бізнесі, то, як правило, створюється власна дочірня лізингова компанія, і банк здійснює її кредитне обслуговування.
З економічної точки зору лізинг подібний до кредиту, що надається на придбання устаткування. Придбавши реальні активи у кредит, покупець вносить у встановлений термін платежі для погашення боргу, при цьому продавець реальних активів для забезпечення повернення кредиту зберігає за собою право власності на об'єкт, який кредитується, до повного погашення.
Андерайтинг – це операція з надання коштів клієнтам для реалізації ними довгострокових широкомасштабних проектів, шляхом повного викупу випусків промислових облігацій, які емітуються ними. Найчастіше банкам надається право здійснювати операції андерайтингу тільки для провідних підприємств пріоритетних областей України (літакобудування, суднобудування, хімічна промисловість і т.д.), продукція яких користується попитом на світовому ринку.
Андерайтинг надається, як правило, тільки підприємствам, які не мають перед банком зобов'язань по раніше отриманих позиках, і тільки для єдиного виду цінних паперів – іменних промислових облігацій з плаваючою процентною ставкою, номінал яких пов'язаний з динамікою ринкової вартості монетарного металу (наприклад, золота), забезпечених договором застави майна позичальника, що не є заставним забезпеченням іншого зобов'язання (боргу), і для яких умовами випуску передбачена можливість конвертації облігацій у звичайні акції підприємства. Такі облігації вважаються у світовій практиці найбільш привабливими для інвестора, вони надійно захищають права останнього з урахуванням інфляційних процесів.
Для України необхідність великого різноманіття фінансових ресурсів визначається цілою низкою специфічних обставин, серед яких:
а) неефективна система оподаткування, фіскальні ставки якої обмежують можливість розширеного відтворення підприємств за рахунок власних коштів;
б) орієнтованість процентних ставок по кредитах на прибутковість від фінансових операцій, а не від виробничої діяльності, внаслідок чого кредит недоступний багатьом підприємствам-виробникам.