3. Стрес і дистрес

За даними Всесвiтньої органiзацiї охорони здоров’я, 45% всiх захворювань пов’язано зi стресом, а деякi спецiалiсти вважають, що ця цифра в 2 рази бiльша. Але ось iнший факт: 30-50% вiдвiдувачiв полiклiнiк — це практично здоровi люди, якi потребують лише деякої корецiї емоцiйного стану. Однак автор вчення про стрес Ганс Сельє вважає, що стрес може бути корисний, сприяючи пiдвищенню адаптивних можливостей органiзму, i навiть називає його «гострою приправою до повсякденної їжi життя» стверджуючи, що лише за певних умов стрес є хвороботворним. В останньому випадку психiчнi переживання, пов’язанi зi стресом, можуть привести до патологiчних змiн в органiзмi i в результатi — до захворювань внутрiшнiх органiв або, як їх ще називають, психосоматичних хвороб («сома» — по латинi «тiло»). Однак психiка людини може бути як причиною виникнення стресiв, так i найсильнiшим проти них захистом. В цьому планi хотiлося б видiлити три думки.

Перша. Здоров’я — фiзичне i психiчне — пов’язане iз свiтовiдчуттям, «настроєм» i способом життя. Те, що ми думаємо, вiдчуваємо, робимо, до чого прагнемо, визначають наше здоров’я не менше, нiж здоров’я визначає наше життя.

Друга. Людина вiдповiдальна за своє життя i своє здоров’я не менше, нiж за життя, здоров’я i благополуччя своїх близьких. Розумiння цiєї вiдповiдальностi може багато змiнити в життi. Оздоровлюючись ми даруємо радiсть життя i оточуючим.

Третя. Збереження або здобуття здоров’я неможливе без вiдповiдностi наших можливостей нашим бажанням. Як говорив Станiслав Єжи Лец: «Пiднiмайся над собою, але не втрачай себе з виду». В перекладi з англійської слово «стрес» означає тиск, натяг, зусилля, а також зовнiшнiй вплив, який створює цей стан. Вперше це слово з’явилося в 1303 роцi у вiршах поета Роберта Маннiнга: « .ця мука була манною небесною, яку господь послав людям, якi перебували в пустелi 40 зим i знаходились у великому стресi». У лiтературу з медицини i психологiї слово «стрес» попало пiвстолiття назад. В 1936 роцi в журналi «Nature», в роздiлi «Листи до редактора» було опублiковане коротке повiдомлення канадського фiзiолога Ганса Сельє (тодi ще нiкому невiдомого) пiд назвою «Синдром який викликається рiзними пошкоджуючими агентами».

Ще будучи студентом, Сельє звернув увагу на той факт, що рiзнi iнфекцiйнi захворювання мають схожий початок: загальне нездужання, втрата апетиту,температура, озноб, ломота i болi в суглобах. Експерименти пiдтвердили спостереження молодого вченого. Вони показали, що не лише iнфекцiї, але й iншi шкiдливi фактори (охолодження, опiки, рани, отруєння i т.п.), поряд iз специфiчними для кожного iз них наслiдками, викликають комплекс однотипних бiохiмiчних, фiзiологiчних i поведiнкових реакцiй. Сельє припустив, що iснує спiльна неспецифiчна реакцiя органiзму на будь-яку «шкiдливiсть», направлена на мобiлiзацiю захисних сил органiзму. Цю реакцiю вiн назвав стресом.

Усе наше життя так чи інакше пов’язане зі стресами. Умовно їх можна поділити на три групи. До першої відносяться стреси фізіологічні, без яких ми не можемо існувати (прийняття їжі, реакція на холод, спеку і т.д.). Друга група – це стреси, котрі допомагають набути життєвий досвід, мудрість. До третьої групи входять стреси, які руйнують психіку людини і призводять до стану депресії.

У ході розвитку стресу спостерігають три стадії:

1. Стадія тривоги. Це перша стадія, що виникає з появою подразника, що викликає стрес. Наявність такого подразника викликає ряд фізіологічних змін: у людини учащається подих, трохи піднімається тиск, підвищується пульс. Змінюються і психічні функції: підсилюється порушення, вся увага концентрується на подразнику, виявляється підвищений особистісний контроль ситуації.

2. Стадія опору. Настає у випадку, якщо стрес фактор, що викликав, продовжує діяти. Тоді організм захищається від стресу, витрачаючи „резервний” запас сил, з максимальним навантаженням на всі системи організму.

3. Стадія виснаження. Якщо подразник продовжує діяти, то відбувається зменшення можливостей протистояння стресові, тому що виснажуються резерви людини. Знижується загальна опірність організму.

Стрес може бути гострим або приймати хронічний характер. Раніш вважалося, що провокатором стресу можуть бути тільки екстримальні ситуації. У цьому випадку, ми маємо справу з гострим стресом. Зараз, особливості існування суспільства, зокрема інформаційне перевантаження, є причиною хронічних форм стресу. У наш час стрес прийняв характер епідемії.

Окремі стреси допомагають людині боротися із комплексами (страх спілкування, страх виступати перед великою аудиторією і т.д.), дають можливість зрозуміти, як поводити себе в тій чи іншій ситуації. Та й взагалі, життя саме по собі – це великий стрес, що складається з гігантської кількості більш маленьких. І ті люди, які не тікають від своїх проблем, а вирішують їх, внаслідок вчаться лавірувати у великому об’ємі всіляких стресових ситуацій.

Стан стресу може виникати під впливом найрізноманітніших життєвих умов, починаючи із повсякденних турбот і закінчуючи екстремальними ситуаціями, так званими "ударами долі". Психічним проявам синдрому, описаного Г.Сельє, було присвоєно найменування "емоційний стрес". Термін яскравий, але він дав початок різним тлумаченням. У його зміст включають і первинні емоційні психічні реакції, що виникають в результаті критичних психологічних впливів, і емоційно-психічні симптоми, що породжуються тілесними пошкодженнями, афективні реакції при стресах і фізіологічні механізми, що лежать в їх основі. У повсякденному спілкуванні, коли говорять: "Я перебуваю в стані стресу", звичайно розуміють надмірний стрес, або дистрес, подібно до того, як слова: "У мене температура" означають: "У мене підвищена температура", тобто жар. Терміном "дистрес", пояснює Г.Сельє, називається стрес, що завдає шкоди організмові. Будь-яка нормальна діяльність (наприклад, гра в шахи або пристрасні обійми) може спричинитися до значного стресу, але він не є шкідливим для організму. Стрес перетворюється на дистрес під упливом деяких емоційних факторів, наприклад, невдач, незадоволення життям, невизнання успіхів. На думку Г.Сельє, найшкідливішим є стрес, котрий виник у результаті невдач і зруйнованих надій. Дистрес, викликаний невиправданими зусиллями, нереалізованою мрією, залишає в організмі незворотний рубець, що тягне за собою хворобу. Дистрес відіграє значну роль у підвищенні кров'яного тиску, виникненні серцевих нападів, виразки шлунка і дванадцятипалої кишки, різних типів психічних розладів. Коли ми чуємо від лікарів, що потрібно уникати стресу, очевидно, потрібно розуміти це як насторогу стосовно шкідливих виявів дистресу для здоров'я. Зважаючи на те, що в людини існують неусвідомлені потяги до одержання не тільки позитивних, але й негативних емоцій, висловлено припущення, що індивідуальні відмінності емоційного сприйняття подібних ситуацій створюють "різний баланс збудливості систем позитивної мотивації і систем негативної мотивації". Звичайно, вказані системи мотивацій можуть створювати тільки передумови поведінки людини, котра керується моральними, практичними, світоглядними нормами, власними переконаннями. У шістдесяті роки психологи Холмс і Рей узагальнили відомості про фактори, що можуть викликати стрес, створили шкалу даних по бальній системі. Вони також з’ясували, що при актуальній кількості балів більше 150 або при 300 балах, накопичених упродовж останнього року, виникає п’ятдесятивідсотковий ризик захворювань у зв’язку із стресом.

Найбільший деструктивний емоційний вплив на самопочуття чинять такі події:

• смерть близьких людей;

• втрата здоров’я, розлади в сім’ї, ускладнення в стосунках із коханими;

• проблеми в навчанні (поява академічної заборгованості, нарікання з боку викладачів, загальна неуспішність);

• складнощі з майбутнім працевлаштуванням, страх опинитися соціально незатребуваним (безробітним), побутові проблеми.

Для вчителів стресогенними є проблеми на роботі, незадоволення результатами їхньої праці директора школи, непорозуміння з колегами, порушення здоров’я, домашні негаразди. Студенти педагогічного університету та вчителі висловлюють загальну занепокоєність тим, що рівень володіння технікою зняття психоемоційної напруги, вміння долати негативний уплив дистресу на їхню інтелектуально-емоційну й соматичну сферу досить низький.