2. Основні розділи психогігієни

Систематика варіантів (розділів) психогігієни може бути представлена двояко. По-перше, так, як це робиться в деяких традиційних посібниках. При цьому звичайно говорять про вікову психогігієну, психогігієну фізичної, розумової праці, психогігієну навчання, психогігієну побуту, психогігієну родини і статевого життя, психогігієну хворої людини, спеціальних розділах типу космічної, інженерної і ін. Однак, потрібно пам'ятати, що психіка, суб'єктивний центр людини не тільки надзвичайно мінливі, але, й безупинно обновляються, удосконалюються, заповнюються елементами нового. Тому поставити знак рівності між психікою дитини, підлітка, юнака, людини зрілого віку і літнього навряд чи припустимо. Найбільш повною систематикою розділів психогігієни може бути лише така, що строго враховує порівняльно-вікові особливості формування психіки на різних етапах життя людини. Таким чином, другим підходом до систематики психогігієни є її порівняльно-віковий аспект.

У психогігієні виділяють наступні розділи:

1) особистісна;

2) педагогічна;

3) вікова психогігієна;

4) соціальна психогігієна;

5) психогігієна спілкування;

6) психогігієна праці, відпочинку

7) психогігієна спорту.

Особистісна психогігієна - розділ психогігієни, що вивчає механізми емоційної (психічної) саморегуляції й розробляє шляхи поліпшення їх функціонування з метою зміцнення психічного здоров’я, попередження нервово-психічних порушень і підвищення працездатності. У її основу покладені сучасні подання про те, що організм - саморегулююча система, що функціонує за законом взаємозворотного зв’язку за допомогою свідомих, довільно керованих механізмів, оптимизуючих вищу нервову діяльність. Особистісна психогігієна використовує прийоми й методи індивідуальної психопрофілактики - аутогенне тренування, психогімнастику й способи самодопомоги, застосовані для попередження негативних наслідків психотравмуючих факторів. Психогігієнічні прийоми застосовують для профілактики нервово-психічних і психосоматичних порушень, поліпшення настрою й розумової працездатності, подолання шкідливих звичок. Психогігієнічні прийоми умовно розділяють на психологічні й психофізіологічні. Вони сприяють нейтралізації негативних емоцій, формуванню адекватної реакції на психотравмуючі ситуації й мобілізації антистресових резервів організму.

Розділ вікової психогігієни включає психогігієнічні дослідження і рекомендації, що відносяться перш за все до дитячого і літнього віку, оскільки відмінності в психіці дитини, підлітка, дорослої і літньої людини значні. Психогігієна дитячого віку повинна базуватися на особливостях психіки дитини і забезпечувати гармонію її формування. Необхідно враховувати, що нервова система дитини, що формується, чутливо реагує на щонайменші фізичні і психічні дії, тому велике значення правильного і чуйного виховання дитини. Основними умовами виховання є:

- розвиток і тренування процесів гальмування

- виховання емоцій

- навчання подоланню труднощів.

Психогігієнічні проблеми мають свою специфіку в літньому віці і в період старості, коли на тлі падіння інтенсивності обміну речовин знижується загальна працездатність, функції пам'яті і уваги, загострюються характерологічні риси особи. Психіка літньої людини стає більш уразливою для психічних травм, особливо хворобливо переноситься ломка стереотипу. Підтримці психічного здоров'я в літньому віці сприяє дотримання загально гігієнічних правил і режиму дня, прогулянки на свіжому повітрі, посильна праця.

Психогігієна спілкування. Велику частину часу людина проводить в спілкуванні з іншими людьми. Добре слово, дружня підтримка і участь сприяють бадьорості, гарному настрою. І навпаки, грубість, різкий та зневажливий тон можуть стати психотравмою, особливо для недовірливих, чутливих людей, тому необхідно знати прийоми асертивного спілкування, конструктивного вирішення конфліктів.

Дружний і згуртований колектив може створити сприятливий психологічний клімат. Люди, які «все приймають дуже близько до серця», додають незаслужену увагу дрібницям, не вміють гальмувати негативні емоції. Їм слід виховувати в собі правильне відношення до неминучих в повсякденному житті труднощів. Для цього необхідно вчитися правильно оцінити те, що відбувається, контролювати та управляти своїми емоціями.

Сім'я є групою, в якій закладаються основи особистості, відбувається її початковий розвиток. Характер взаємостосунків та спілкування між членами сім'ї істотно впливає на долю людини і тому володіє величезною життєвою значущістю для кожної особи і для суспільства в цілому. Сприятлива атмосфера в сім'ї створюється за наявності взаємної пошани, любові, дружби, спільності поглядів. Великий вплив на формування відносин в сім'ї мають емоційне спілкування, взаєморозуміння, поступливість. Така ситуація сприяє створенню щасливої сім'ї - неодмінній умові правильного виховання дітей.

Психогігієна праці. Значну частину часу людина присвячує трудовій діяльності, тому важливе значення має емоційне відношення до праці. Вибір професії - відповідальний крок в житті кожної людини, тому необхідно, щоб обрана професія відповідала інтересам, здібностям і підготовленості особи. Тільки при цьому праця може приносити позитивні емоції: радість, моральне задоволення, а також, і психічне здоров'я. У психогігієні праці важливу, роль грає промислова естетика: сучасні форми машин; зручне робоче місце, добре оформлене приміщення. Доцільно устаткувати на виробництві кімнати відпочинку і кабінетів психологічного розвантаження, що зменшують стомлення і поліпшуючих емоційний стан працюючих.

Педагогічна психогігієна. Важливе значення має психогігієна розумової праці. Розумова робота пов'язана з високою витратою нервової енергії. В процесі її відбувається мобілізація уваги, пам'яті, мислення, творчої уяви. Люди шкільного і студентського віку тісно пов'язані з навчанням. Неправильна організація занять може викликати перевтому і навіть нервовий зрив, що особливо часто наступає в період іспитів. Зупинимося на цьому докладніше. У охороні здоров'я підростаючого покоління провідна роль відводиться психогігієні учбових занять в школі, оскільки майже всі діти вчаться впродовж 10 років, і за час навчання дитина відчуває на собі 2 небезпечні кризи (7-8 років і пубертатний період - 13-15 років), коли організм, що росте, особливо реактивний і найбільш схильний до невротизуючих впливів.

У проблемі збереження психічного здоров'я дітей дуже часто є істотним початковий період навчання. З приходом до школи на дитину обрушується маса нових вражень і вимог:

• строге дотримання правил поведінки;

• тривале перебування у відносно нерухомій позі;

• інтенсивна розумова діяльність;

• включення в багатоликий колектив однолітків;

• поява нового незаперечного авторитету вчителя тощо.

Так чи інакше, процес адаптації до нових умов соціального існування у багатьох дітей протікає хворобливо, йому супроводить період неадекватних реакцій. Такі діти часто відволікаються на уроках, займаються сторонніми справами, на перервах порушують норми поведінки, кричать, бігають або навпаки, замкнуті, пасивні. При контакті з педагогом вони бентежаться, при щонайменшому зауваженні плачуть. У деяких дітей з'являються ознаки неврозу, вони втрачають апетит, погано сплять, вередують. У більшості дітей адаптація до школи повністю наступає лише серед першого року навчання. У деяких вона значно затягується. Тут велика роль школи. Правильна поведінка педагога - його терпіння і доброзичливість, поступове включення дітей в учбове навантаження з дотриманням гігієнічних норм - полегшує період адаптації.

Головним генератором позитивних емоцій учнів служить інтерес до уроку. А значить, його треба якимсь чином викликати. У формуванні стомлення інтерес діє прямо протилежно труднощам. Відсутність інтересу або, просто кажучи, нудьга - це могутній чинник втоми навіть тоді, коли дійсні елементи трудності відсутні. Не варто, проте, це переоцінювати. Інтерес може іноді не знищувати стомлення, а лише маскувати його. Деякі педагоги вважають, що емоції можуть замаскувати найважче і виснажуюче стомлення, яке різко виявиться на подальших уроках. Негативні емоції, у протилежність позитивним, знижують рівень функціонування нервових структур і психічної діяльності. З цієї точки зору в дещо незвичному освітленні виступають шкільні відмітки. Учні, одержуючи негативні оцінки, гірше виконують інші завдання того ж типа, у них знижується працездатність. Тому педагогам потрібно бути дуже осторожньми в оцінці робіт, не зловживати і ставити погані оцінки тільки в тих випадках, коли учень їх дійсно заслужив, і бути при цьому гранично об'єктивним. Поганий бал ранить набагато сильніше, якщо дитина в глибині душі вважає, що він поставлений несправедливо. Для створення сприятливого емоційного клімату велике значення має сказане вчителем слово підбадьорення, заслужена похвала, а зайві докори, особливо незаслужені, приводять до пригноблюваного стану дітей. Педагоги самі відзначають, що учень, при взаємодії з яким вчитель найчастіше буває роздратованим і незадоволеним, відчуває певний дискомфорт, пригніченість і невпевненість в своїх силах: В результаті школяр гірше відповідає під час опитування, ніж викликає ще більшу незадоволеність педагога. Створюється порочне коло, наслідком якого нерідко буває невротизація дитини.

Запропонований навіть спеціальний діагноз для позначення неврозів, викликаних неправильною поведінкою педагога - дидактогенія. Тому відношення вчителя до учня повинно будуватися на трьох стовпах: справедливість, доброзичливість і пошана. Пошана учня до вчителя вважається таким, що саме собою розуміє, про пошану ж вчителя до учня доводиться нагадувати. З підлітками слід бути особливо обережними. Для них характерна потреба в самоствердженні, у визнанні їх прав і можливостей із сторони дорослих. Учні фізично розвинені, зовні майже дорослі, підлітки схильні переоцінювати свій соціальний розвиток і хворобливо сприймати його недооцінку. У цьому джерело нерідких конфліктів із старшими, зокрема з педагогами. Школяр, навіть наймолодший, це вже особистість і має право на пошану до себе. Це не знизить авторитету вчителя, не зруйнує необхідної дистанції. Необхідно навчитися поєднувати вимогливість до дітей з любов'ю і пошаною до них.

Призначення соціальної психогігієни як генералізованого суспільного знання про закономірності і способи збереження психічного здоров’я людської спільноти охоплює як теорію, так і практичну діяльність фахівців широкого кола людиноорієнтованих спеціальностей: соціальних педагогів, практичних психологів, медичних працівників. Ціннісне сприйняття людини як у стані соціально-психічної норми, так і в стані її розладу у поєднанні з умінням застосувати психогігієнічні навички, дає можливість утверджувати професійні взірці терпимості, людяності, милосердя.

В чому сутність соціально-психогігієнічної роботи? Ці та інші запитання визначають об’єкт суспільної дійсності, на який у тій чи іншій мірі спрямовуються професійні зусилля соціальних педагогів, практичних психологів, фахівців суміжних людиноорієнтованих спеціальностей: стан психічного здоров’я суспільства. Найсуттєвішою властивістю цього об’єкта, що становить собою предмет соціальної психогігієни, є сукупність закономірностей і суспільних механізмів збереження та зміцнення психічного здоров’я дітей, підлітків, юнаків, дорослих людей у їх соціальній взаємодії.

Предмет соціальної психогігієни відрізняється від предмету психопрофілактики. Так, Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ) виділяє первинну психопрофілактику – здійснення загальногігієнічних заходів і заходів з диспансеризації здорового населення, вторинну – попередження повторень (рецидивів) психоневрологічних захворювань та відновлення працездатності колишніх хворих. Отже, соціальна психогігієна є синтетичною (об’єднаною) галуззю знань і напрямком практичної фахової діяльності, що забезпечує теоретичне й ужиткове розроблення і здійснення суспільних та мікросоціальних закономірностей і механізмів, збереження і зміцнення психічного здоров’я дітей, підлітків, молоді, дорослого населення в їх соціальній взаємодії і діяльності. Цим самим забезпечується цілісний підхід до вивчення і застосування закономірностей збереження і зміцнення психічного здоров’я суспільства і людини в ньому: психогігієна об’єднує необхідні для цього знання з філософії, історії, педагогіки, психології, основ медицини, зокрема психіатрії у їх соціальному вимірі.