19.Послуги фінансових установ з недержавного пенсійного забезпечення.

Згідно з українським законодавством послуги з недержавного пенсійного забезпечення надаються:

1. недержавними пенсійними фондами шляхом укладання пенсійних контрактів;

2. страховими організаціями шляхом укладання договорів страхування довічної пенсії, страхування ризику настання інвалідності або смерті;

3. банківськими установами шляхом укладання договорів про відкриття пенсійного депозитного рахунку для накопичення пенсійних заощаджень в межах суми визначеної для відшкодування вкладів фондом гарантування вкладів фізичних осіб.

Для здійснення професійної діяльності недержавний пенсійний фонд укладає договори з професійним адміністратором щодо провадження діяльності з адміністрування фонду, з КУА і зберігачем щодо зберігання активів фонду.

Пенсійний фонд не має права :

• формувати пенсійні активи за рахунок кредитних коштів;

• надавати майнові гарантії забезпечення пенсійних активів;

• тримати на банківському депозитному рахунку більше 40% загальної вартості пенсійних активів фонду, при цьому в зобов’язаннях 1 банку не більше 10%;

• інвестування в цінні папери одного емітента більше 5%;

• інвестування в державні цінні папери більше 50%.

20. Резервування як метод управління ризиками фінансових установ

Найпоширенішим інструментом нейтралізації наслідків настання ризиків є використання для цих цілей резервного фонду фінансових ресурсів, що призначений для покриття можливих збитків.

Резерви створюються відповідно до чинного законодавства або установчих документів підприємств за рахунок нерозподіленого прибутку або коштів власників. В окремих випадках джерелом формування резервного фонду можуть бути валові витрати суб’єктів господарювання, що регулюється законодавчими актами з питань оподаткування. Згідно Закону України “Про господарські товариства” на кожному підприємстві, заснованому у формі акціонерного товариства, товариства з обмеженою відповідальністю тощо, повинен бути сформований резервний (страховий) фонд (капітал). Розмір цього фонду регламентується засновницькими документами, але він не може бути меншим 25 % статутного капіталу підприємства. Розмір щорічних відрахувань до резервного фонду (капіталу) також передбачається засновницькими документами, але він не може бути меншим 5 % суми чистого прибутку підприємств. Для банківських установ, страхових компаній та деяких інших сфер діяльності нормативними актами встановлено особливий порядок формування резервного капіталу. Зазначимо, що додатковий вкладений капітал можна розглядати як резервний капітал, джерелом формування якого є кошти власників.

21.Загальна характеристика інфраструктури ринку фінансових послуг.

Інфраструктура ринку фінансових послуг - це система інститутів, що забезпечують рух фінансових активів та обслуговують процес надання фінансових послуг. В складі цих інститутів функціонують фондові біржі, позабіржові торговельно-інформаційні системи, депозитарні та розрахунково-клірингові установи, платіжні системи, інформаційно- аналітичні системи, рейтингові агентства тощо.

Важливе місце серед інститутів інфраструктури ринку фінансових послуг належить фондовим біржам, які виконують функції організаторів торгівлі.

Новим інфраструктурним учасником ринку фінансових послуг є створена у 2004 році Державна іпотечна установа. Мета діяльності цієї установи полягає в сприянні розвитку іпотечного кредитування в Україні, зокрема шляхом рефінансування іпотечних кредиторів (банків і небанківських фінансових установ), які провадять діяльність з надання забезпечених іпотекою кредитів, за рахунок коштів, отриманих від розміщення цінних паперів, та запровадження ефективних механізмів підвищення рівня їх ліквідності. Засновником Державної іпотечної установи є держава в особі Кабінету Міністрів України.

Важливою складовою інфраструктури ринку фінансових послуг виступає Національна депозитарна система.

Сфера діяльності Національної депозитарної системи включає:

• стандартизацію обліку цінних паперів відповідно до міжнародних стандартів;

• відповідальне зберігання всіх видів цінних паперів;

• акумулювання доходів (дивідендів, процентних виплат та виплат з погашення тощо) щодо цінних паперів, взятих на обслуговування системою, та їх розподіл за рахунками;

• розробку, впровадження, обслуговування та підтримку комп’ютеризованих систем обслуговування обігу рахунків у цінних паперах і здійснення грошових виплат, що пов'язані з банківськими або іншими системами грошового клірингу на щоденній або регулярній основі.

Національна депозитарна система складається з двох рівнів:

1. нижній рівень складають зберігачі, що ведуть рахунки у цінних паперах власників цінних паперів, та реєстратори, які відповідно до договорів з емітентом цінних паперів ведуть особові рахунки власників іменних цінних паперів;

2. верхній рівень складають Національний депозитарій і депозитарії, які ведуть рахунки для зберігачів та за наявності ліцензії здійснюють кліринг і розрахунки за договорами щодо цінних паперів. На сучасному етапі діяльність на верхньому рівні Національної депозитарної системи здійснюють Національний депозитарій України (НДУ), Міжрегіональний фондовий союз (МФС) та депозитарій Національного банку України.

Контроль та нагляд за діяльністю Національної депозитарної системи здійснює Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку, а також у межах повноважень, визначених законодавством України, - Національний банк України, Міністерство фінансів України та інші державні органи.

Оцінку надійності фінансових активів, що вільно обертаються на фінансовому ринку, кредитоспроможності їх емітентів та інших учасників ринку здійснюють рейтингові агентства. Рейтингова оцінка має на меті забезпечення фінансової безпеки учасників господарських відносин. Найвідомішими світовими рейтинговими агентствами є Standard and Роог's, Мооdу's та ІВСА.

Діяльність професійних учасників валютного ринку та учасників ринку позик також забезпечують дилінгові центри банківських установ, що оснащені спеціальною технікою з метою швидкого укладення угод. Діяльність цих елементів інфраструктури ринку забезпечується комплексом організаційно-технічних засобів, який забезпечує можливість укладення і підтвердження договорів з купівлі-продажу кредитних ресурсів та валютних цінностей.