35. Етапи формування ринку. Функції ринку, їхній зміст.
Етапи формування ринку:
- класичний вільний ринок (до середини XIX ст.), в якому держава не втручалася в економіку, виступаючи "нічним вартовим", який стежив за тим, щоб усі, хто має самостійне джерело доходів, ретельно сплачували податки до державної казни;
- регульований ринок (середина XIX - 50-ті роки XX ст.) характеризувався втручанням держави в економічне життя суспільства з метою обмеження свавілля монополій та захисту конкурентного середовища;
- соціально орієнтований ринок, у якому, крім механізми регулювання, держава бере на себе виконання функції соціального захисту населення
Функція регулювання* Ринок регулює всі економічні процеси - виробництво, обмін, розподіл і споживання, визначаючи пропорції і напрями розподілу економічних ресурсів на мікро- та макрорівні за рахунок розширення або звуження попиту й пропозиції.
Функція стимулювання* Ринок спонукає виробників товарів і послуг до зниження витрат, підвищення якості та споживчих властивостей товарів. Він створює дієвий механізм мотивації праці, стимулює підвищення ефективності економіки на основі впровадження найпередовіших досягнень НТП.
Розподільча функція* Доходи виробників і споживачів у ринковій економіці диференціюються через ціни, зумовлюючи соціальне розшарування суспільства за доходами.
Функція санації. Ринок через конкуренцію очищає економічне середовище від неконкурентоспроможних господарств і підтримує найефективніші. Цей механізм санації економічного довкілля деперсоніфікований і тому не може бути упередженим і несправедливим.
Алокаційна функція. Ринок забезпечує виробництво оптимальної комбінації товарів та послуг за допомогою найефективнішої комбінації ресурсів. Ефективною є така комбінація ресурсів, за якої товари та послуги виробляються з мінімальними альтернативними витратами.
Інформативна функція. Ринок через ціни інцЬормує виробника, торговця, споживача про те, що вигідно виробляти й купувати, а що - ні, скільки чого треба запропонувати, на які верстви населення варто орієнтуватися у своїй господарській діяльності тощо.
Функція інтеграції* Ринок об'єднує суб'єктів економічної системи в одне ціле, сприяючи формуванню єдиного економічного простору як у межах окремої держави, так і в межах світової економіки.
36. Основні суб’єкти ринкової економіки.
Суб'єктів ринкового господарства досить багато. Це виробники і споживачі, підприємці та наймані працівники, промислові капіталісти, банкіри і торговці, власники позичкового капіталу та власники цінних паперів і т. ін.
37.Під інфраструктурою ринку розуміють систему державних, приватних і громадських інститутів (організацій і установ) і технічних засобів, що обслуговують інтереси суб'єктів ринкових відносин, забезпечують їхню ефективну взаємодію та регулюють рух товарно-грошових потоків. Розрізняють організаційно-технічну, фінансово-кредитну та науково-дослідну інфраструктуру ринку. Науково-дослідницька інфраструктура ринку включає в себе наукові інститути з вивчення ринкових проблем, інформаційно-консультативні фірми, аудиторські організації, спеціальні навчальні заклади. Тут ми розглянемо лише деякі елементи інфраструктури ринку. Особливе місце серед елементів інфраструктури належить біржам.Біржа (гол. "beurs", нім. "borse") - це установа, де здійснюється купівля-продаж масових товарів (товарна біржа), цінних паперів (фондова біржа), валюти (валютна біржа), нерухомого майна (біржа нерухомого майна), робочої сили (біржа праці). Як правило, біржа - це приватне, акціонерне товариство, акції якого за стандартом не приносять дивідендів, а лише надають право здійснювати торгові операції. В Україні вже створено чимало бірж. Серед них: Українська універсальна біржа, Українська універсальна агропромислова біржа, Українська фондова біржа та інші. У зв'язку з переходом до ринку найбільшого поширення в Україні набули товарні біржі. Товарна біржа - це комерційне підприємство, різновид товарного ринку оптової купівлі-продажу товарів масового виробництва, на якому реалізація здійснюється без попереднього огляду за зразками і стандартами при наперед встановлених розмірах мінімальних партій і на якому формуються ринкові ціни в залежності від фактичного співвідношення попиту і пропозиції. Діяльність товарних бірж в Україні регулюється законом "Про товарну біржу". В світовій практиці до біржових товарів належать 60-70 найменувань. Фондова біржа - це організаційно оформлений, постійно діючий ринок, на якому здійснюється торгівля цінними паперами (див. Закон України "Про цінні папери і фондову біржу"). Основними видами цінних паперів є векселі, акції, облігації тощо. Членами біржі можуть бути індивідуальні торговці паперами та кредитно-фінансові інститути.Основні елементи ринкової інфраструктури. Елементи ринкової інфраструктури, через які реалізуються її функції, можна згрупувати у три блоки: організаційно-технічна інфраструктура, куди входять товарні біржі та аукціони, торговельні дома і торгові палати, холдингові і брокерські компанії, інформаційні центри та ярмарки, пункти прокату і лізингу, державні інспекції, різного роду асоціації підприємців і споживачів, транспортні комунікації та засоби оперативного зв’язку; фінансово-кредитна інфраструктура ринку, куди входять банки, фондові і валютні біржі, страхові та інвестиційні компанії, фонди профспілок та інших громадських організацій, тобто всі ті, хто може і займається мобілізацією тимчасово вільних ресурсів, перетворює їх у кредити, а потім і в капіталовкладення; організаційно-дослідна інфраструктура ринку включає наукові інститути, що вивчають ринкові проблеми, інформаційно-консультативні фірми, аудиторські організації, спеціальні навчальні заклади. Інститути та організації, що входять у цю інфраструктуру, вивчають динаміку ринкової ситуації, розробляють стратегію і тактику поведінки підприємців на ринку, розробляють прогнози для уряду і підприємців, моделюють наслідки тих чи інших рішень, консультують, залагоджують конфлікти між партнерами, готують економістів, менеджерів і спеціалістів з маркетингу.
38. Біржі класифікують залежно від виду біржового товару, принципу організації, правового статусу, рівня спеціалізації, місця і ролі в світовій торгівлі, форми участі відвідувачів у біржових торгах та інших ознак. За видом біржового товару в світовій практиці прийнято виділяти такі види бірж: товарні (в тому числі товарно-сировинні), фондові, валютні біржі і біржі праці. За принципом організації (ролі держави в створенні бірж) розрізняють публічно-правові (державні) біржі та приватноправові (приватні). Публічно-правові біржі (відкритого типу) діяли в дореволюційній Росії. Такі біржі перебувають під контролем або безпосередньо ними керують спеціальні органи управління. Членом такої біржі може стати будь-який підприємець, якого занесено в біржовий реєстр і який є її співзасновником. Особи__не члени біржі допускаються до здійснення торгових операцій відповідно до придбаних ними разових квитків. Біржі такого виду функціонують в Європі (Франції, Бельгії, Нідерландах). Приватноправові біржі діють в Англії, США та Інших країнах. На цих біржах доступ відкрито тільки для вузького кола осіб, які входять до біржової корпорації. Кількість членів таких бірж обмежена. Біржа цього виду є пайовим товариством, статутний капітал якого складається з певної кількості паїв (сертифікатів). Кожний член біржі повинен бути власником хоча б одного паю (сертифікату), який дає йому право укладати угоди в приміщенні біржі. За правовим статусом створені біржі в основному реєструвалися як акціонерні товариства або товариства з обмеженою відповідальністю. Така форма організації бірж пояснюється рівнем ділової і економічної культури, історичними традиціями, а також відсутністю жорсткої правової основи, яка регламентує їх створення і функціонування. Це надавало засновникам бірж більшу свободу при підготовці необхідних документів, давало змогу закласти такий механізм управління і розподілу прибутку, який найбільшою мірою влаштовував би їх. Засновників приваблювало й те, що біржу у формі товариства з обмеженою відповідальністю можна було зареєструвати в місцевих органах влади. Оскільки держава має стимулювати роботу бірж, орієнтованих на некомерційний характер діяльності, з 1995 р. біржі починають перетворюватися на некомерційні асоціації. За формою участі в торгах біржі бувають відкритими і закритими. В торгах на відкритих біржах, крім постійних членів, можуть брати участь й інші бажаючі, які придбали відповідне право. Відкриті біржі бувають двох типів:«ідеально» відкриті біржі, на яких контрагенти можуть не користуватися послугами брокерів-посередників. На таких біржах забезпечується вільний доступ до біржового кільця клієнтів-продавців і клієнтів-покупців. «Ідеально» відкриті біржі характеризуються прямими зв'язками виробників і споживачів; відкриті біржі змішаного типу, на яких безпосередньо і водночас з продавцями і покупцями працюють дві групи посередників: брокери — від імені та за рахунок клієнтів, і дилери — від свого імені та за свій рахунок.
40. Бі́ржа пра́ці — установа, яка надає спеціалізовані послуги із працевлаштування громадян на ринку робочої сили (ринку праці). біржа робочої сили – заклад, що здійснює посередництво між працівниками і підприємцями як надавачами та споживачами робочої сили. Б.п. виникли в 1-й пол. 19 ст. в Німеччині та Великій Британії спочатку як приватні заклади. 1906–14 перший коаліційний ліберально-лейбористський уряд Великої Британії заснував у країні заг.-нац. Б.п. На теренах Російської імперії Б.п. з’являються на поч. 20 ст. у найбільших пром. центрах (Москва, Санкт-Петербург, Рига, Одеса), зазвичай з ініціативи міськ. управ. Існували і приватні контори, що надавали платні послуги з працевлаштування. Утім, Б.п. відігравали незначну роль у регулюванні тогочасного ринку праці. РНК РСФРР 13 лют.(31 січ.) 1918 декретом «Про біржі праці» ліквідував усі приватні і платні бюро й контори з найму та заснував держ. безплатні Б.п., що мали працевлаштовувати безробітних, вести їх облік і надавати певну матеріальну допомогу; до кер-ва Б.п. залучалися профспілки та комсомол. Із 1928 діяльність Б.п. в УСРР згортається і на кін. 1930 вони повністю ліквідовуються під приводом перемоги над безробіттям у СРСР.
41. Фо́ндова бі́ржа — організаційно оформлений, постійно діючий ринок, на якому здійснюється торгівля цінними паперами; акціонерне товариство, яке зосереджує попит і пропозицію цінних паперів, сприяє формуванню їх біржового курсу та здійснює свою діяльність відповідно до чинного законодавства, статуту і правил фондової біржі. Найрозповсюдженіша модель фондової біржі — закрите акціонерне товариство — об'єднує рівноправних членів, що купили місце для ведення операцій на біржі. Не членам цього акціонерного товариства не дозволяється здійснювати операції на фондовій біржі. Фондова біржа не є комерційною організацією і не ставитьза мету отримання прибутків. Її доходи формуються за рахунок продажу акцій, регулярних членських внесків, біржових зборів і штрафів. Доходи повністю йдуть на покриття витрат, на забезпечення і розвиток діяльності біржі. Фондова біржа створюється без мети отримання прибутку і займається виключно організацією укладення угод купівлі-продажу цінних паперів та їх похідних. Організовуються ФБ, як правило, у вигляді приватних акціонерних товариств (США, Великобританія) або публічно-правових інститутів (Франція, Італія, Швейцарія, Німеччина), у яких уряд не тільки бере участь у розробці правил біржової торгівлі, а й забезпечує порядок на торгах, контролює виконання норм і правил при укладенні та реалізації біржових фондових угод.
42. Цінні папери — це грошові документи, що засвідчують право володіння або відносини позики, визначають відносини між особою, яка їх випустила, та їхнім власником і передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або відсотків, а також можливість передачі грошових та інших прав, що випливають з цих документів, іншим особам. Цінні папери об'єктивно необхідні, тому що вони, а) оперативно задовольняють потреби здійснення платежів; б) прискорюють і полегшують розрахунки між суб'єктами виробничо-комерційної діяльності; в) дають змогу вирішувати проблеми надійності гарантій у вигляді застав на укладені угоди тощо. Облігація — цінний папір, що засвідчує внесення її власником грошових коштів і підтверджує зобов'язання відшкодувати йому номінальну вартість цього цінного паперу в передбачення строк, з виплатою фіксованого щорічного відсотка. Іншим видом цінних паперів є ощадний сертифікат банку — письмове свідоцтво банку про депонування грошових коштів, яке засвідчує право вкладника на одержання після закінчення встановленого строку депозиту й відсотків по ньому. Як різновид цінних паперів виступає також вексель — цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця сплатити після настання строку визначену суму грошей власнику векселя.
43. Попит — платоспроможна потреба, яку споживачі можуть задовольнити, придбавши певні блага. Попит пов'язує кількість благ, що купуються, з тими варіантами, від яких треба відмовитись заради придбання цих благ. Наприклад, студент, що бажає отримати «п'ятірку» на іспиті з економічної теорії, порівнює очікуваний результат зі своїми затратами праці та часу на вивчення курсу. Між кількістю матеріального блага, яке споживач хоче придбати, і ціною, сплаченою за його придбання, існує зворотний зв'язок. За високу ціну можна купити менше матеріальних благ, а за нижчу — більше. Така залежність становить суть закону попиту. Криві попиту й пропозиції інформують нас про те, яку кількість товару бажають продати виробники й купити споживачі залежно від ціни, яку пропонують виробники і яку готові заплатити споживачі. Але, окрім ціни, попит і пропозиція визначаються також й іншими змінними (факторами). Важливими неціновими факторами, які впливають на попит є: * середній рівень доходу споживача - це ключовий детермінант попиту. Коли зростають доходи людей, збільшується попит майже на все; * чисельність населення - збільшення кількості споживачів веде до підвищення попиту і навпаки; * ціни і доступність споріднених товарів - існує залежність між взаємозамінними товарами, що виконують ті самі функції, як, наприклад, масло і маргарин, олівець і ручка, бавовна і вовна. Попит на товар А зменшується із зниженням ціни на взаємозамінний товар В.
44. Пропозиція – це кількість товарів, яка перебуває на ринку або може бути доставлена на ринок; визначається виробництвом, але не тотожне йому. Конкретна кількість товару, яку продавці бажають та можуть продати на ринку за деякий період часу за певного значення ціни називається обсягом пропозиції. а законом пропозиції, зміна ціни товару супроводжується відповідною зміною величини пропозиції, тобто відбувається рух уздовж кривої пропозиції. Але така залежність зберігається, як і в ситуації із законом попиту, не завжди, а лише при умові незмінності інших, тобто нецінових факторів. У реальному житті ми досить часто бачимо, як при стабільній ціні змінюється величина пропозиції, чи зміна ціни пропозиції не супроводжується зміною її величини, або ціна і величина пропозиції змінюються у протилежних напрямках тощо. Ці та подібні факти (це може бути також зміна кута нахилу кривої пропозиції) свідчать про зміну самої пропозиції. Причиною цього явища виступає дія нецінових факторів пропозиції, які можна поділити на дві основні групи (за сферами дії факторів): фактори у сфері виробництва і фактори у сфері продажу благ. До нецінових факторів пропозиції, які діють у сфері виробництва, належать такі:1. Зміна цін на ресурси. Як зазначалося вище при тлумаченні закону пропозиції, між витратами виробництва і пропозицією існує тісний зв'язок, тобто зниження ціни на ресурси зменшить витрати виробництва і приведе до зростання пропозиції при тій же ціні. Наприклад, можна очікувати, що зниження цін на мінеральні добрива приведе до зростання пропозиції продукції сільського господарства. 2. Зміна технології. Вдосконалення технології означає, що застосування нових знань дає можливість ефективніше, тобто з меншими витратами ресурсів, виробляти одиницю блага. Тому при Даних цінах на ресурси зменшаться витрати виробництва, що приведе до зростання пропозиції. 3. Зміна податків і субсидій. Виробники розглядають практично всі податки і платежі в бюджет як витрати виробництва.
45. Еластичність попиту — це показник, що виражає коливання сукупного попиту, викликані пониженням цін на товари і послуги. Еластичним називається попит, що сформувався за умови, що зміна його об'єму (у %) перевищує відсотковий вираз зниження цін: Ed>1 Якщо показники падіння цін і збільшення попиту виражені у відсотках, рівні, тобто зростання об'єму попиту лише компенсує зниження рівня цін, то еластичність попиту рівна одиниці: Ed=1. У разі, коли ступінь пониження цін перевищує показник попиту на товари і послуги, попит нееластичний: Ed<1. Отже, еластичність попиту - показник ступеня чутливості (реакції) споживачів до змін ціни товару. Еластичність попиту може бути пов'язана не тільки із зміною ціни на товар, але і зі зміною доходу споживачів. Тому розрізняють еластичність попиту за ціною та еластичність попиту по доходах. Є і попит з одиничною еластичністю. Це ситуація, за якої і дохід, і величина попиту змінюються на однаковий відсоток, отже загальний дохід залишається постійним у міру зміни ціни. Реакція споживачів на зміну ціни товару може бути сильною, слабкою, нейтральною. Кожен з них породжує відповідний попит: еластичний, нееластичний, одиничний. Можливі варіанти, коли попит виявляється абсолютно еластичним або абсолютно нееластичним. Еластичність пропозиції — показник, що відтворює зміни сукупної пропозиції, які відбуваються у зв'язку зі зростанням цін. У випадку, коли збільшення пропозиції перевершує зростання цін, останнє характеризується як еластичне (еластичність пропозиції більше одиниці — E>1). Якщо приріст пропозиції дорівнює приросту цін, пропозиція називається одиничною, а показник еластичності дорівнює одиниці (E=1). Коли приріст пропозиції менше приросту цін, формується так звана нееластична пропозиція (еластичність пропозиції менше одиниці — E<1). Таким чином, еластичність пропозиції характеризує чутливість (реакція) пропозиції товарів на зміни їхніх цін. Взаємодія попиту і пропонування визначає ринкову рівновагу. Ринкова рівновага – це стан ринку, за якого обсяги попиту та пропонування збігаються. Криві попиту і пропонування в точці кількісно-цінової рівноваги перетинаються. Ціна рівноваги – це ринкова ціна (P*), за якої обсяг попиту дорівнює обсягу пропонування. Це ціна, яка задовольняє і продавців, і покупців, за цією ціною їхні інтереси співпадають. У точці рівноваги відсутні як дефіцит, так і надлишок товарів, отже, зникають чинники, які спричиняють зміну ціни. Ринок не завжди перебуває в стані рівноваги, але завжди існує тенденція до вирівнювання обсягів попиту і пропонування. Якщо ціна відхиляється вгору від рівноважної, з’являється надлишок товарів у продавців, загострення конкуренції змушує їх знижувати рівень ціни до рівноважного, а якщо ціна опустилась нижче за рівноважну, то виникає дефіцит товарів і, користуючись конкуренцією серед покупців, продавці піднімають ціну.
46. Доскона́ла конкуре́нція (також: досконалий ринок) — ідеалізований стан ринку, коли окремі покупці і продавці не можуть впливати на ціну. Такий ринок завжди приходить до рівноваги. На ринку панує для однакових продуктів єдина ціна, тому що жоден покупець або продавець в зв’язку зі своїм незначним розміром не може її диктувати. Оскільки існує конкуренція між продавцями, кожен продавець намагається максимально знизити свою ціну і, сам того не прагнучи, опиняється на рівні нульового прибутку. Навіть якщо продавець хоче довгостроково "прив’язати" покупців до себе, пропонуючи їм товари за цінами нижчими ніж ринкові, він попросту збанкротує. Вважається, що серед усіх галузей економіки фондові ринки найбільше відповідають ідеалу досконалої конкуренції. Недосконала конкуренція виникає тоді, коли ринок не здатний виконувати одну або більше своїх функцій. Функції ринку із досконалою конкуренцією На ринок покладено виконання наступних функцій: - Координаційна функція: ринки координують попит та пропозицію, уможливлюючи їх зустріч за рахунок відповідної інфраструктури, наприклад, біржі. - Алокаційна функція: ринки сприяють економному урівноваженню пропозиції та попиту, а ціновий механізм – найкращому використанню ресурсів. - Селекційна функція: ринки дозволяють торгувати лише тим продавцям та покупцям, які виконують певні вимоги, наприклад, щодо мінімального рейтингу, ліцензії тощо.
47. Абсолютна, або чиста, монополія існує коли одна фірма являється єдиним виробником продукту, в якої нема близьких аналогів. Характерні риси чистої монополії: Єдиний продавець – споживач повинен купувати товар у монополіста, або обходитись без нього; Нема близьких замінників – продукт унікальний, так як на ринку не існує певних подібних аналогів; “Диктуючий ціну” – на відміну від ринку чистої конкуренції, коли фірма “згоджується з ціною” при ринку із чистою монополією монополіст диктує свою ціну, тому що він випускає і контролює загальний об’єм пропозиції; Заблоковане входження – якщо монополіст немає конкурентів, то існує вагома причина цьому. Існування монополії залежить від існування певних бар’єрів для вступу в галузь. Ринок чистої монополії — це такий тип побудови ринку, на якому продукцію пропонує один продавець. Підприємство-монополіст має задовольнити всіх потенційних покупців певного товару в межах даного ринку, і тому це підприємство ототожнюється з галуззю. В широкому розумінні монополія — це така ситуація, за якої продавців (виробників) настільки мало, що кожний з них може впливати на загальний обсяг пропозиції та ціну продукції, що реалізується. Головними ознаками ринку чистої монополії є: — відсутність досконалих замінників продукції фірми-монополіста; — неможливість входження на ринок інших фірм; — велика кількість покупців на ринку; — досконала інформованість щодо цін, фізичних ознак товару, інших параметрів ринку.
48. Монополістична конкуренція – це така ринкова структура, що відображає положення фірми в умовах, у яких поєднуються економічні ознаки фірм-монополістів і конкуренції. Ринок монополістичної конкуренції характеризується досить великим ступенем конкурентної боротьби, що доповнюється невеликою часткою монопольної влади. На ньому відносно велика кількість товаровиробників пропонує, як правило, схожу, але неоднакову продукцію. У цій ринковій ситуації кількість фірм необов'язково може складати тисячі, як при чистій конкуренції, досить присутності, декількох десятків середніх чи малих підприємств. Основними ознаками ринку монополістичної конкуренції виступають такі: 1. Кожна фірма володіє відносно невеликою часткою всього ринку. 2. Фірма має обмежений контроль над ринковою ціною. 3. Майже неможливі таємні змови, узгоджені дії фірм з метою обмеження обсягу виробництва і штучного підвищення цін. 4. Відсутність взаємної залежності між численними фірмами. 5. Диференціація продукту.
49. Олігополістичний ринок складається з невеликого числа продавців, дуже чуттєвих до політики ціноутворення і маркетингових стратегій один одного. Товари можуть бути схожими (сталь, алюміній), а можуть бути і несхожими (автомобілі, комп'ютери). Невелика кількість продавців вважає, що новим претендентам важко проникнути на цей ринок.
Олігополія - це ринкова структура, при якій в реалізації якого-небудь товару домінує небагато продавців, а поява нових продавців ускладнено чи неможливо. Товар, реалізований олігополістичними фірмами, може бути і диференційованим і стандартизованим.
Важливу роль в характері конкурентних відносин на такому ринку відіграють обсяг і структура тієї інформації про конкурентів і про умови попиту, якою фірми володіють: чим менше такої інформації, ти більш конкурентним буде поведінка фірми. Основна відмінність олігополістичного ринку від ринку досконалої конкуренції пов`язано з динамікою цін. Кожний продавець має чітко реагувати на стратегію та дії конкурентів.
Олігополістичний ринок характеризується не багаточисельністю, тобто коли на ринку функціонує небагато фірм. Так, коли ми чуємо “Велика трійка”, “Велика четвірка”, “Велика шестірка”, то очевидно, що галузь є олігополістичною. Наприклад, олігополія включає алюміневу промисловість, в якій три фірми мають тенденцію до панування на ринку; при олігополії 10 чи 15 бензозаправок можуть мати приблизно рівні частки ринку нафтопродуктів в місті середніх розмірів.
50. На конкурентному ринку суперники використовують різні методи боротьби: цінові, нецінові, нечесні (недобросовісні) та чесні ( добросовісні).
Цінові методи конкуренції - це конкуренція, в якій головним засобом боротьби є ціна.
В умовах сучасної конкуренції переважають нецінові методи конкуренції.
Нецінова конкуренція - це стратегія конкурентної боротьби, яка спрямована не на зміну цін, а на створення передумов, які поліпшують реалізацію продукції.
За цінової конкуренції перемагає той, хто домагається нижчої ціни продукції, ніж конкуренти. Це, по суті, боротьба за скорочення затрат виробництва завдяки використанню досягнень науково-технічного прогресу, наукової організації праці, підвищення її продуктивності тощо.
Залежно від форм і цілей конкуренції формуються такі види цін: монопольно високі, монопольно низькі, демпінгові, дискримінаційні.
Практика встановлення монопольно високих цін призводить до зменшення платоспроможного попиту населення, зменшення їх реальних доходів. На перший погляд, продавці мають бути зацікавлені у високих цінах на свою продукцію для отримання більш високих прибутків (що, в принципі, відповідає дійсності), але в умовах сучасної конкуренції цей принцип дещо модифікується. Наявність на ринку конкурентів утримує продавців від тривалого встановлення надвисоких цін на свою продукцію.
51. Монопо́лія — виключне право (виробництва, торгівлі, промислу тощо), що належить одній особі, групі осіб (олігополія) чи державі.
Однією з негативних рис є те, що ринок породжує монополії та монополістичні тенденції в економічній системі.
Історія монополії сягає сивої давнини. Згадку про неї знаходимо вже у старогрецького філософа Аристотеля. Він відносить її до «мистецтва наживати майно», зазначаючи, що «вигідно в розумінні наживання майна, якщо хтось зуміє захопити будь-яку монополію».
Англійський філософ Томас Гобс описує монополії, створені ще феодальною державою для зарубіжної торгівлі. Він їх називає корпораціями, «метою яких є збільшення прибутків шляхом монопольного права купівлі і продажу як вдома, так і за кордоном».
Монополістичні тенденції проявляються на всіх етапах розвитку ринкових процесів, але стають явними лише в ХІХ ст.
За формою об'єднання капіталу монополії поділяють на трести, синдикати, картелі, багатогалузеві концерни.
Картель — це об'єднання декількох підприємств однієї галузі виробництва, учасники якого зберігають свою власність на засоби виробництва і вироблений продукт, промислову і комерційну самостійність, і домовляються про частку кожного в загальному об'ємі виробництва, цінах, ринках збуту.
Синдикат — це об'єднання ряду підприємств однієї галузі промисловості, учасники якого зберігають власність на засоби виробництва, але втрачають власність на виготовлений продукт, а значить, зберігають виробничу, але втрачають комерційну самостійність. У синдикатів збут товарів здійснюється загальною збутовою конторою.
Трест — це об'єднання ряду підприємств однієї або декількох галузей промисловості, учасники якого втрачають власність на засоби виробництва i виготовлений продукт, виробничу i комерційну самостійність, тобто об'єднують виробництво, збут, фінанси, управління, а на суму вкладеного капіталу власники окремих підприємств отримують акції тресту, які дають їм право брати участь в управлінні i привласнювати відповідну частку прибутку.
52. Антимонопольна політика (демонополізація економіки та розвиток конкуренції) — економічна політика, спрямована на запобігання монопольній діяльності, її обмеження та припинення, а також на розвиток конкуренції.
Антимонопо́льне законода́вство — сукупність законодавчих, урядових та інших нормативно-правових актів, які обмежують монополізацію виробництва, утворення монопольних структур і об'єднань (крім спеціально визначених державою). Воно сприяє свободі підприємництва, вільному і рівному для всіх праву вибору напряму виробничої чи торговельної діяльності, встановлення цін, одержання та розподілу прибутку.
В Україні антимонопольне законодавство базується на таких законах:
- Про захист від недобросовісної конкуренції
- Про захист економічної конкуренції.
53. Фінансові системи мають певні характерні риси:
1. Кожна ланка фінансової системи має властиві саме їй методи реалізації коштів, щоб створити фонди фінансових ресурсів і їх використання.
2. Кожна ланка фінансової системи є відносно самостійна.
3. Між ланками фінансової системи існує тісний зв'язок, і ефективне функціонування фінансової системи можливе лише тоді, коли всі ланки є досконалими та ефективними.
Поділ фінансової системи на окремі ланки — явище об'єктивне, зумовлене потребами економічного розвитку.
Структура фінансової системи — динамічна і не може розглядатися в статичному вигляді. У процесі економічного розвитку вона може доповнюватися або деякі її ланки можуть відмирати.
2. Структура фінансової системи.
Вся сукупність фінансових інститутів та організацій утворюють цілу фінансову систему країни. В різних країнах вона може бути різною, і відрізнятися метою та способом організації фінансової системи.
Для ефективної діяльності фінансової системи потрібно зробити велику кількість наукових досліджень, глибокого аналізу причин і наслідків створення та використання фондів фінансових ресурсів, впливу цих процесів на всі аспекти життя держави. Поділ фінансової системи на окремі ланки - явище об'єктивне, зумовлене потребами економічного розвитку.
Структура фінансової системи є динамічною і не може розглядатися у статичному вигляді.
У процесі економічного розвитку вона може доповнюватися, або деякі її ланки можуть відмирати ( ставати непотрібними в період бурхливого економічного розвитку суспільства ).
54. Фінансова система – це вся сукупність відокремлених фінансових відносин, які тісно між собою взаємопов’язані, і на яку покладено завдання як розподілити та перерозподілити ВВП країни.
Фінансова система України має таку структуру: державні фінанси ( до них входить державний бюджет, місцевий бюджет, централізовані та децентралізовані фонди цільового призначення [ пенсійний фонд, фонд соціального страхування, державний інноваційний фонд, валютний фонд, державний інноваційний фонд, фонд ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення, позабюджетні фонди], державне та особисте майнове страхування, фінанси підприємств і організацій державної та комунальної форми власності, державний кредит ).
55. Державний бюджет — основний загальнодержавний фонд централізованих коштів. За допомогою бюджету держава концентрує певну частку валового внутрішнього продукту і централізовано розподіляє її на розвиток національної економіки, для потреб соціального захисту населення, утримання органів державної влади й управління, оборони країни. Державний бюджет на кожний фінансовий рік розглядається Верховною Радою України і затверджується як закон.
Державний бюджет — це система грошових відносин, яка виникає між державою, з одного боку, і підприємствами, фірмами, організаціями та населенням, з іншого, з метою формування та використання централізованого фонду грошових ресурсів для задоволення суспільних потреб. Іншими словами, це — щорічний баланс надходжень та видатків, який розробляють державні органи для активного впливу на економічний процес та підвищення його ефективності. У кожній країні основу державних фінансів становить бюджет, а точніше — бюджетна система, яка включає державний бюджет і бюджет відповідних адміністративних одиниць.
Функції державного бюджету:
1. Фіскальна ф-я;
2. Розподільна ф-я;
3. Стимулююча ф-я;
4. Контрольна ф-я.
56. Бюджетна система - це сукупність бюджетів різних рівнів, державного, бюджетного АР Крим, обласних бюджетів міста Києва та Севастополя, міські бюджети, районні, сільські та селещні рбюджети.
Державне казначейство оррганізовує, на який покладено ф-ї, використ. держаного бюджету:
- облік його касовго виконання.
- управління держ. внутрішнім та зовнішнім органом.
Під порушенням законодавства про бюджетну систему в Україні — діянням, яке передбачає кримінальну відповідальність — розуміється використання службовою особою бюджетних коштів усупереч їх цільовому призначенню або в обсягах, що перевищують затверджені межі видатків, а так само недотримання вимог щодо пропорційного скорочення видатків бюджету чи пропорційного фінансування видатків бюджетів усіх рівнів, як це встановлено чинним бюджетним законодавством, якщо предметом цих діянь були бюджетні кошти у великих розмірах.
57. Бюдже́тний дефіци́т — перевищення видаткової частини державного бюджету над дохідною. Є однією з основних причин інфляції, спричиняється економічною нестабільністю, скороченням надходжень до бюджету, зростанням видатків з бюджету. Покриття бюджетного дефіциту може здійснюватися шляхом отримання державних позик та емісією грошей.
Дефіцит бюджету - це сума, на яку рівень видатків бюджету перевищує рівень надходжень. Причини виникнення дефіциту: — спад виробництва; — зниження ефективності функціонування окремих галузей; — несвоєчасне проведення структурних змін в економіці або її технічного переоснащення; — великі воєнні витрати; — інші фактори, що впливають на соціально-економічне становище країни.
58. Податкова система - це сукупність чинних в Україні податків, форм, принципів та методів, а також інститутів та організацій, що забезпечують вилучення їх, здійснюють контроль за дотриманням податкового законодавства.
Ф-ї податкової системи:
1. Фіскальна
2.Розподільча
3. Регулююча
59. Класифікація податків проводиться:
за формою оподаткування;
за економічним змістом об'єкта оподаткування;
в залежності від рівня державних структур, які їх встановлюють;
за способом їх стягнення (в залежності від територіального рівня);
в залежності від способів встановлення ставок оподаткування;
в залежності від встановленого порядку використання;
за суб'єктом оподаткування.
За формою оподаткування податки поділяються на прямі і непрямі.
60. Елементи системи оподаткування:
1.суб*єкт
2.об*єкт оподаткування
3.джерело оподаткування
Будь-який податок може бути розкладений на складові — елементи оподаткування. Серед них виділяють: платника податку, об'єкт оподаткування, одиницю оподаткування, податкову базу, джерело сплати податку, податкову ставку та квоту.
Платником податку є фізична чи юридична особа, яка сплачує податок фінансовим органам. Об'єкт оподаткування — це дохід, майно або товар, що підлягає оподаткуванню. Одиниця оподаткування — це одиниця вимірювання об'єкта оподаткування. Податкова база — вартість об'єкта оподаткування в одиницях його вимірювання, до якої застосовуються податкові ставки. Джерело сплати податків — це дохід, з якого платник податку сплачує податок. Податкова ставка — це розмір податку на одиницю об'єкта оподаткування. Податкова квота — це частка податку в доході платника податку.
61.Кредит – як економічна категорія виражає відносини між людьми з приводу позики грошей на умовах обов'язкового повернення їх у певний строк з оплатою у вигляді відсотка. Юридична або фізична особа, яка видала гроші в борг, є кредитором, а котра отримала - позичальником. У процесі руху позики між кредитором і позичальником складаються певні економічні відносини. Форми кредиту: Комерційний кредит надається одними фірмами іншим у товарній формі з відстрочкою платежу. Банківський кредит надається банками й іншими кредитними установами підприємцям у вигляді грошових позик. Державний кредит надається населенням країни своєму уряду (державі) шляхом купівлі державних облігацій внутрішньої позики. Споживчий кредит надається фізичним особам на придбання товарів тривалого використання (меблі, автомашини, побутова техніка). Міжнародний кредит надається країнами одна одній в грошовій, товарній, валютній формах на умовах поворотності, строковості і платності та цільового характеру.
Іпотечний кредит надається у вигляді довгострокових позик банками під заставу нерухомості для купівлі або будівництва житла, купівлі землі, потреб господарювання тощо. Міжгосподарський кредит надається одним суб'єктом господарювання іншому і включає комерційний кредит, дебіторсько-кредиторську заборгованість та ін. Основні функції: перерозподільча – кредит забезпечує акумуляцію тимчасово вільних грошових ресурсів домогосподарств, підприємницького та державного сектору перетворюючи їх у позичковий капітал. емісійна – виявляється у створенні нових платіжних засобів кредитними установами. економія витрат обігу завдяки тому, що кредит суттєво пприскорює швидкість обороту грошових ресурсів і здешевлює обслуговування грошового обігу.
62.Кредитна система представляє собою сукупність кредитних відносин та інститутів, які організовують ці відносини. Вона забезпечує акумуляцію грошових заощаджень і доходів по різним каналам та передачу їх у вигляді позик підприємствам, державі, населенню.Кредитна система складається із декількох ланок, кожна з яких виконує специфічні функції по акумуляції і розподілу грошових коштів.Сучасна кредитна система включає три основні групи (має 3-х ярусну структуру):-центральний банк;-банківські інститути;-небанківські кредитно-фінансові установи.В групу банківських інститутів входять:-комерційні банки;-інвестиційні банки;-ощадні банки;-іпотечні банки та інші.До небанківських кредитно-фінансових установ відносяться:-страхові компанії;-пенсійні фонди;-інвестиційні компанії;-позико-ощадні асоціації;-фінансові компанії;-ломбарди;-кредитні спілки;-благодійні фонди.
63. Відповідно до статті 1 Закону України “Про банки і банківську діяльність” банківська діяльність включає в себе такі групи банківських операцій, як:
- залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб; - розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик; - відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб.Ба́нк (від італ. banco - лава) — кредитно-фінансова установа, яка зберігає кошти і капіталовкладення, надає кредити та здійснює послуги по фінансовим операціям.У ринковій економіці функціонують різні види банків, які класифікуються за певними ознаками:За формою власності: державні;акціонерні;кооперативні.За масштабами операцій: роздрібні (акумулюють кошти численних клієнтів, невеликі за обсягом. При цьому потрібна розвинута інфраструктура);оптові. Обслуговують незначну кількість великих клієнтів, а необхідні ресурси залучають на фінансовому ринку.За територіальним охопленням: міжнародні;регіональні;банки, що ведуть діяльність у національному масштабі (колишні спеціалізовані банки).За колом виконуваних операцій: спеціалізовані;універсальні.За порядком формування статутного фонду комерційні банки поділяються на публічні та приватні акціонерні товариства та пайові банки. Характерні ознаки цих господарських товариств регламентуються Законом України «Про акціонерні товариства».В Україні функціонують два державні комерційні банки: Український експортно-імпортний банк та Ощадний банк України.Таким чином, можна сказати, основна функція банківської системи – посередництво в переміщенні коштів від кредиторів до заёмщикам і південь від продавців до покупців. Також функцій банківської системи относятся:перераспределение і мобілізація капіталів, регулирование грошових розрахунків, опосередкування товарних потоків тощо.
64.Доходи населення — це сукупність коштів і витрат у натуральному виразі для підтримання фізичного, морального, економічного й інтелектуального стану людини.Розрізняють грошові і натуральні доходи. Формування грошових доходів здійснюється за рахунок оплати праці працівників, виплат із соціальних фондів (соціальних трансфертів), підприємницьких доходів, доходів від власності, доходів від особистого підсобного господарства та індивідуальної трудової діяльності, інших доходів (аліментів, гонорарів, благодійної допомоги тощо).1. Доходи бюджету класифікуються за такими розділами:1) податкові надходження;2) неподаткові надходження;3) доходи від операцій з капіталом;4) трансферти.2. Податковими надходженнями визнаються встановлені законами України про оподаткування загальнодержавні податки і збори (обов’язкові платежі) та місцеві податки і збори (обов’язкові платежі).3. Неподатковими надходженнями визнаються:1) доходи від власності та підприємницької діяльності;2) адміністративні збори та платежі, доходи від некомерційної господарської діяльності;3) інші неподаткові надходження.4. Трансферти - кошти, одержані від інших органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, інших держав або міжнародних організацій на безоплатній та безповоротній основі.
65.Персональний розподіл доходів - це розподіл доходів між окремими фізичними особами, сім'ями або домогосподарствами. Аналіз персонального розподілу доходів дає можливість виявити фактори, що визначають рівень і структуру доходів окремих сімей.Фактори, що впливають на структуру сімейних доходів:- розмір грошових доходів членів сім'ї;- наявність чи відсутність безплатних і пільгових благ; -рівень цін на споживчі економічні блага;- обсяг податків;- наявність чи відсутність безробітних у сім'ї;-ступінь соціальної захищеності;-тривалість робочого дня працюючих у ринковому секторі;- наявність чи відсутність доходів від власності, що функціонує незалежно від власника;- наявність та число утриманців тощо.Сімейний дохід - сума доходів свідомо організованої на основі родинних зв'язків та спільності побуту невеликої групи людей, життєдіяльність яких спрямована на реалізацію соціальних, економічних та духовних потреб індивідів, сім'ї.Рівень сімейних доходів не повинен бути нижчим прожиткового мінімуму, який має дві форми прояву: фізіологічний та соціальний.
66.Функціонування ринкової економіки відбувається на кількох взаємопов’язаних ринках : ринку нерухомості, кредитів і капіталу,основних засобів виробництва, споживачів товарів та праці.Ринок – це інститут або механізм, за допомогою якого відбувається об’єднання та взаємодія покупців (пред’явників попиту) та продавців(постачальників) конкретного товару або послуги.Ринок праці є системою суспільних соціальних відносин,пов’язаних знаймом і пропозицією праці, тобто з купівлею і продажем; це також економічний простір – сфера працевлаштування, в якій взаємодіють покупці і продавці праці; це механізм, що забезпечує узгодження ціни і умов праці між роботодавцями і найманими працівниками та регулює її попит та пропозицію.Ринок праці виконує такі функції :узгоджує економічні інтереси суб’єктів трудових відносин;забезпечує конкурентне середовище кожної зі сторін ринкової взаємодії;забезпечує пропорційність розподілу робочої сили відповідно до структури суспільних потреб і розвитку техніки;підтримує рівновагу між попитом на робочу силу та її пропозицією;формує резерв трудових ресурсів для забезпечення нормального процесу
суспільного відтворення;та інші.
67.Форми та системи заробітної плати - це механізм встановлення розміру заробітку залежно від кількості та якості праці і її результатів.Заробітна плата існує у двох основних формах: погодинній і відрядній.Погодинна заробітна плата — оплата вартості та ціни робочої сили за її функціонування протягом певного робочого часу.Відрядна, або поштучна, заробітна плата - оплата вартості й ціни товару робоча сила залежно від розмірів виробітку за одиницю часу. В економіці розвинутих країн світу існують такі системи заробітної плати: тарифні, преміальні та колективні.За тарифної системи заробітна плата залежить від безперебійної роботи устаткування, від складності праці, яка виражена відповідним тарифним розрядом і ставкою. Наприклад, в автомобільній промисловості США передбачено від 14 до 18 розрядів. Тарифні системи оплати та посадові оклади службовців й інженерно-технічних працівників розробляють на основі оцінки різних трудових характеристик. Зокрема враховують такі фактори, як кваліфікація виконавця (освіта, досвід роботи, професійна підготовка); розумові та фізичні зусилля; його відповідальність за матеріали, устаткування тощо; умови праці (важкі, непривабливі та ін.).Застосування преміальної системи ґрунтується на прийомах відрядної та погодинної заробітної плати. Відрядно-преміальна система передбачає сплачування робітникові певної суми за кожен виріб. За норматив беруть найменший можливий обсяг виробітку, який поширюється на більшість робітників. Спеціальні премії призначаються за дотримання технологічної дисципліни, за безаварійну роботу або за підтримання устаткування в належному стані. Преміальні системи заробітної плати будують так, щоб стимули, пов'язані з поліпшенням окремих показників роботи, доповнювали один одного.
68-69.Суспільне відтворення-це екон. процес ,в якому вир-тво,розподілення,обмін і споживання постійно повторюються і відновлюються через результат виробництва-продукт,а також через відновлення і розвиток форм і методів орган. праці.розрізняють 3 види:1.Просте(це відновлення і споживання продукту в постійно незмінних обсягах і якостях).2.Звужене(зменшення обсягів виробництва і споживання).3.Розширене(кількісне і якісне зростання обсягів виробництва)
70.Безробіття — соціальне явище, коли кількість бажаючих отримати роботу є більшою, ніж робочих місць.Працездатними вважаються люди віком від 15-70р.ці вікові межі визначаються чисельністю робочої сили.Існує 2 типи безробіття:вимушене і добровільне.Форми безробіття:Циклічне безробіття виникає внаслідок коливань економіки. У фазі рецесії підприємства звільняють робочих та наймають на роботу в разі економічного підйому. Вважається, що кон'юнктурне безробіття зникає через 2-3 роки.Сезонне безробіття — результат природних коливань кліматичних умов протягом року або коливань попиту. Зникає протягом року.Панельне безробіття: відсоток безробіття, який неможливо усунути навіть при найкращому розвитку кон'юнктури. Цей вид безробіття виникає внаслідок фрикційного, добровільного та структурного безробіття. Це та група безробітних, які не можуть знайти роботу в зв'язку з кваліфікацією, віком, станом здоров'я, місцем проживання або недостатнім бажанням до праці.Фрикційне безробіття виникає, коли люди тимчасово знаходяться без роботи в результаті зміни місця праці, професій. Цей вид безробіття виникає в короткостроковому вимірі.Структурне безробіття — виникає в результаті зміни структури економіки, викликане науково-технічним прогресом і зміною структури потрібних кадрів.
71.Економічне зростання-це розвиток національної економіки протягом певного періоду,що вимірюється абсолютним приростом обсягів ВВП,ВНП,НД.
Типи:1.Екстенсивний,який здійснюється шляхом збільшення обсягів залученихдо процесу виробництва ресурсів.2.Інтенсивний,який здійснюється шляхом ефективнішого,продуктивнішого використання ресурсів на основі научно-технічного прогресу.3.Змішаний