59. Державні фінанси провідних країн світу?

У розвинутих країн світу фінансова система включає кілька рівнів, що утворюють її структуру:

1. державні фінанси. У країнах з федеративним устроєм державні фінанси поділяються на: федеративні фінанси і фінанси суб’єктів федерації;

2. місцеві фінанси (графства, муніципалітети);

3. фінанси приватних, національних організацій.

Така організаційна побудова фінансової системи характеризується відсутністю єдності. Це означає що кожен підрозділ управління фінансами самостійно складає та затверджує свій бюджет, розробляє і здійснює фінансову, в тому числі бюджетно-податкову політику, керує боргом.

Ланки державних фінансів:

Державні фінанси розвинених країн в належності від цільового призначення та способів формування включають наступні ланки фінансових відносин:

1. федеральний бюджет (бюджет центрального уряду);

2. бюджети членів федерації (бюджет виконавчих органів влади суб’єктів федерації);

3. спеціальні позабюджетні фонди;

4. державний кредит і кредити членів федерації;

5. фінанси державних корпорацій.

Провідною ланкою державних фінансів розвинених країн є федеративні фінанси (федеративний бюджет чи центрального уряду).

Федеральний бюджет являє собою централізований фонд грошових засобів, призначений для фінансового забезпечення завдань і функцій держави.

Бюджет суб’єкта федерації – це регіональний фонд грошових засобів , призначений для фінансового забезпечення завдань і функцій державної влади членів федерації.

Соціальні позабюджетні фонди – важлива ланка державних фінансів розвинених країн, пов’язані з соціальною сферою та представлені фондами національного страхування.

Державний кредит – це також важлива ланка державних фінансів. Це кредитні відносини між державами, з одного боку і економічними суб’єктами всередині країни і за кордоном, включаючи й іноземні держави, з іншого боку, при яких держава виступає в якості кредитора, позичальника і гаранта.

Фінанси державних корпорацій – складова частина державних фінансів провідних зарубіжних країн.

60. Прямі та непрямі податки.

Прямі податки – встановлюються на дохід та майно фізичних та юридичних осіб, які проводять сплату податків. Прямі податки встановлюються безпосередньо щодо платника, їх розмір залежить від масштабів об’єкта оподаткування. До таких податків відносяться податок з доходів фізичних осіб, податок на прибуток, податок на майно.

Непрямі податки – це податки на товари і послуги, сплачені в ціні товару або включені в тариф. Оскільки непрямі податки встановлюються в цінах товарів та послуг, їх розмір для окремого платника прямо не залежить від його доходів. Це так звані податки на споживання. До них відносяться податок на додану вартість, акцизний збір, мито.

Перевагами непрямих податків є наступне: швидке надходження їх до бюджету, що дає змогу фінансувати видатки бюджету; непрямі податки охоплюють дуже широке коло товарів і послуг народного споживання, тому є висока ймовірність того, що надходження їх буде досить повним, але ще непрямі балансують місцеві бюджети, так як споживання більш-менш рівномірне в територіальному аспекті.

Головним недоліком непрямих податків є те, що їх сплата не залежить від розміру доходів платника. Таким чином , сплата непрямих податків стає тяжким тягарем для платників податків.

43. Визначення фінансового ринку та його елементи Фінансовий ринок є складовою сферою фінансової системи держави. Він може успішно функціонувати лише в умовах ринкової економіки, коли преважна частина фінансових ресурсів мобілізується суб'єктами підприємницької діяльності на засадах їх купівлі-продажу. Фінансовий ринок виступає посередником руху коштів від їх власників до користувачів. Він являє собою особливу форму організації руху грошових коштів у народному господарстві і має своїм призначенням забезпечити підприємствам, державі і фізичним особам належні умови для залучення необхідних коштів і продажу тимчасово вільних ресурсів. За економічною сутністю фінансовий ринок — це сукупність економічних відносин, пов'язаних з розподілом фінансових ресурсів, купівлею-продажем тимчасово вільних грошових коштів і цінних паперів. В організаційному плані фінансовий ринок — це сукупність ринкових фінансових інституцій, що супроводжують потік коштів від власників фінансових ресурсів до позичальників. До них належать: комерційні банки, валютні та фондові біржі, інвестиційні фонди компаній, лізингові організації, пенсійні та страхові фонди, національний банк, позабіржові торговельні системи. За формою фінансових ресурсів фінансовий ринок поділяється на: ринок грошейринок капіталів (ринок кредитних ресурсів і ринок цінних паперів). Ринок грошей має справу з короткотерміновими фінансовими активами, що є високоліквідними та малоризикованими. Придбання короткотермінових боргових зобов'язань здійснюється тільки у тимчасове користування. Інструментами цього ринку є казначейські векселі і короткострокові комерційні векселі. Ринок капіталів складається з ринку фінансових інструментів, що відображають права власності, та довгострокових боргових зобов'язань. Включення довгострокових зобов'язань до ринку капіталів пояснюється саме тривалим терміном використання ресурсів, що певною мірою наближає їх за умовами кругообігу до власного капіталу. Ціною ресурсів на ринку капіталів є дивіденди та курсові різниці, а також проценти за довгостроковими позиками. За організацією торгівлі фінансовий ринок поділяється на: кредитний, ринок цінних паперів. Кредитний відображає ту частину фінансового ринку, яка функціонує на основі укладення кредитних угод. Він має договірний характер. Ринок цінних паперів являє собою особливу форму торгівлі фінансовими ресурсами, яка опосередковується випуском та обігом цінних паперів. Фінансовий ринок досягає найбільшої ефективності, коли задіяні усі його складові: ринок грошей, ринок кредитів, ринок цінних паперів, ринок фінансових послуг.