Форми регулювання науково-технічної діяльності

Досягнення цілей і завдань науково-технічної політики здійснюється державою шляхом застосування форм прямого та непрямого регулювання.

До важелів прямого регулювання в сфері науково-технічної діяльності належать:

— визначення державних пріоритетів розвитку науки і техніки;

— формування державних науково-технічних програм;

— доведення державних замовлень на науково-технічні розробки;

— бюджетне фінансування фундаментальних досліджень та реалізації науково-технічних програм;

— проведення державної науково-технічної експертизи;

— підготовка науково-технічних кадрів вищої кваліфікації;

— здійснення патентної та ліцензійної діяльності.

До важелів непрямого регулювання науково-технічної діяльності належать:

-створення сприятливих умов для здійснення науково-технічної діяльності всіма суб´єктами підприємництва;

—правовий захист інтелектуальної власності;

—звільнення від оподаткування, введення пільгового режиму оподаткування суб´єктів господарювання в сфері науково-технічної діяльності;

—введення пільгового кредитування;

—встановлення взаємовигідних міжнародних зв´язків;

—пропагування науково-технічних досягнень;

—стимулювання науково-технічної творчості.

Завданням регулювання науково-технічної діяльності є створення оптимального механізму поєднання ринкових і державних важелів впливу на науково-технічні процеси, їх орієнтація на економічне зростання та інтеграцію у світову економіку.

Ринковий і державний механізми регулювання по-різному впливають на ефективність науково-технічної діяльності, зумовлюють різні дії і політику в цій сфері (рис. 1).

Ринкові механізми розвитку науково-технічної діяльності зумовлюють потребу в політиці сприяння активізації приватного бізнесу, створення однакових правових умов захисту інтелектуальної власності, господарювання, конкуренції.

Державне регулювання пов´язане з виділенням пріоритетних напрямів науково-технічної діяльності, формуванням програм і держзамовлень, їх фінансуванням.

У регулюванні науково-технічної діяльності важливо забезпечити оптимальне поєднання ринкових механізмів і державного впливу на функціонування і розвиток цієї важливої сфери економіки. Механізм регулювання науково-технічної діяльності в цілому передбачає:

— правове забезпечення науково-технічної та інноваційної діяльності;

— створення економічно сприятливих умов для ефективного здійснення науково-технічної діяльності шляхом застосування податкових і фінансово-кредитних важелів;

— забезпечення бюджетним, базовим і програмно-цільовим фінансуванням науково-технічної діяльності у розмірі не менше 1,7 відсотка ВВП. Базове фінансування надається для проведення фундаментальних досліджень, розвитку пріоритетних галузей науки, інфраструктури науково-технічної діяльності, збереження наукових установ, які є національним надбанням, підготовки наукових кадрів. Програмно-цільове фінансування здійснюється на конкурсній основі і забезпечує реалізацію науково-технічних програм, розробок за державним замовленням і програмами міжнародного співробітництва;

Рис. 1. Умови ринкового і державного регулювання науково-технічної діяльності

— визначення пріоритетних напрямів науково-технічної діяльності, їх підтримку та заохочення;

— формування науково-технічних прогнозів і програм;

— мобілізацію коштів на науково-технічну діяльність та стимулювання їх надходжень;

— стимулювання розвитку підприємництва у сфері науки і техніки;

— підготовку наукових кадрів вищої кваліфікації.

Державне фінансування науково-технічних процесів і програм здійснюється на основі їх відбору за такими критеріями:

— спрямованості на вирішення першочергових проблем національної безпеки держави;

— забезпечення прориву або збереження передових позицій у науково-технічному розвитку;

— відповідності вимогам сучасного світового рівня;

— наявності умов для реалізації;

— багатоцільового призначення;

— забезпечення соціального ефекту від реалізації;

— економічної доцільності, окупності.

Державні наукові та науково-технічні програми є важливим засобом реалізації пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки шляхом концентрації науково-технічного потенціалу країни (рис. 2).

Державні наукові та науково-технічні програми формуються Міністерством освіти і науки України, Національною академією наук, іншими центральними органами управління на основі цільових проектів і розробок, відібраних на конкурсних засадах з урахуванням пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки.

Рис. 2. Види державних наукових і науково-технічних програм

При виборі науково-технічних пріоритетів враховується:

— стан, рівень та можливості розвитку науки і техніки у суспільстві на певний період часу;

— національний попит на науково-технічну продукцію, її експортний потенціал;

— узгодженість з пріоритетними та реальними можливостями соціально-економічного розвитку;

— комплексність та взаємопов´язаність елементів науково-технічної діяльності, ранжованість завдань та узгодженість дій на стадії “наука-виробництво”;

— економічні, соціальні та екологічні наслідки впровадження результатів науково-технічної діяльності у виробництво.

Виходячи з пріоритетних напрямів, розробляються державні науково-технічні програми, які включають планові завдання державним установам, державні замовлення приватним науково-дослідним і проектним організаціям та ряд прогнозів розвитку науково-технічних досліджень.

На основі переліку найважливіших розробок, спрямованих на створення новітніх технологій і продукції, щорічно формується державне замовлення, яке забезпечує економічно вигідні умови для участі наукових, дослідних і проектних організацій у розвитку фундаментальних досліджень.

Для забезпечення розвитку науки і сприяння науково-технічній творчості держава створює систему науково-технічної інформації, забезпечує стандартизацію, сертифікацію та метрологію, проводить експертизу науково-технічних розробок.

З метою постійного поновлення інтелектуального потенціалу суспільства, розвитку науково-технічної культури, новаторства, сприяння творчості держава забезпечує престиж наукової праці, організовує підготовку і підвищення кваліфікації науково-технічних кадрів, забезпечує відбір талановитої молоді, запроваджує систему атестації кадрів, встановлює державні стипендії, премії і почесні звання для осіб, що зробили значний внесок у розвиток науки.

Державна політика у сфері патентів і ліцензій спрямована на регулювання відносин щодо набуття та використання права на об´єкти інтелектуальної власності. Автори прав отримують доходи від використання їхнього продукту у підприємницькій діяльності. Тим самим створюється ефективна система мотивацій до науково-технічної діяльності, її практичної спрямованості, підвищення якості розробок.

Важливим засобом державного регулювання у сфері науково-технічної діяльності є державна підтримка міжнародного науково-технічного співробітництва. Держава створює необхідні правові та економічні умови для здійснення вільних та рівноправних відносин з міжнародними організаціями, товариствами, об´єднаннями. Науково-технічне співробітництво здійснюється шляхом проведення спільних досліджень, технічних розробок на основі кооперації, реалізації спільних програм, обміну науково-технічною інформацією, проведення міжнародних конференцій, конгресів, симпозіумів, обміну кадрами, спільну підготовку фахівців тощо.

Практична реалізація результатів інноваційної діяльності здійснюється на ринкової стадії, яка включає наступні етапи: впровадження на ринок, зростання виробництва, уповільнення зростання і падіння обсягів продажів.

4. Освоєння інновацій – тобто впровадження на ринок, це практична реалізація результатів інноваційної діяльності здійснюється на ринкової стадії, яка включає наступні етапи: впровадження на ринок, зростання виробництва, уповільнення зростання і падіння обсягів продажів.

На даному етапі підприємство-виробник виробляє пробну партію продукту. Також фірма проводить маркетингові дослідження у вигляді зондування ринку малими партіями нового товару. Якщо зондування ринку проходить успішно, починається підготовка до широкомасштабного просування товару на ринок.

Підготовка ведеться за двома основними напрямками: створення відповідних потужностей для різкого збільшення обсягів виробництва. У цих цілях проводиться технічна підготовка виробництва і, в разі необхідності, здійснюється будівництво нових виробничих потужностей; через маркетингові підрозділи проводиться сильна рекламна кампанія нововведення та організовується збутова мережа.

Запуск товару у виробництво вимагає великих інвестицій для реконструкції старих або будівництва нових виробничих потужностей, підготовки персоналу, проведення рекламної кампанії. На цьому етапі інноваційного процесу ще не відома реакція ринку на нововведення, існують ризики відторгнення пропонованого товару. З цієї причини інвестиції носять ризиковий характер. За розрахунками фахівців, фінансування робіт, пов'язаних з освоєнням масштабного виробництва нової продукції і подальшим удосконаленням технології, на цьому етапі в 6-8 разів більше, ніж витрати на дослідження і розробки. Основним джерелом інвестицій є власні кошти підприємств, які вони акумулюють у спеціальних фондах, а також позикові кошти, в основному банківські кредити.

5. Серійне виробництво - це зростання обсягів виробництва до об’ємів попиту ринку. При відсутності на ринку близьких аналогів нового продукту ціна на нього може бути штучно збільшено на якийсь проміжок часу, що дозволить забезпечити підприємству понаднормову прибуток. На даному етапі інноваційного процесу виробництво продукту розширюється. Відбувається зменшення поточних витрат виробництва, що сприяє зниженню ціни. Прибуток від реалізації товару нерідко досягає піку. За деякими оцінками, обсяг прибутку в цей період може становити 50-70% прибутку, одержуваного за весь життєвий цикл товару.

6. Споживання і уповільнення зростання виробництва. Поступово темпи зростання виробництва знижуються. У витратах зростає частка витрат на рекламу і підтримку конкурентоспроможності продукції. Здійснюється пошук нових ринків. Проводиться розробка покращених модифікацій продукту, удосконалюються технологічні процеси.

У цей час багато фірми також намагаються влаштуватися на новому ринку. Деякі з них купують ліцензію на виробництво нового продукту. Інші випускають продукт, порушуючи патентне законодавство. Треті налагоджують підпільний випуск продукту, часто низької якості, під товарної маркою розробника. Нарешті, четверті конкуренти випускають аналогічні товари з більш високим технічним рівнем, використовуючи можливі лазівки в патентному законодавстві.

7. Спад обсягів продажів - наступ даного етапу означає, що прийшов момент, коли ринок починає перенасичуватись даними товаром. Відбувається стійке падіння обсягів продажів і зниження, можливо навіть до нульової позначки, розміру отримуваного прибутку. Спад відбувається як із-за старіння товару, так із-за змін в технології, зміни смаків та уподобань споживачів, а також внаслідок появи на ринку більш досконалих товарів, пропонованих конкурентами.

Всі перелічені етапи життєвого циклу інновації зобржені на рис.3.

Рис. 3. Технологічний потенціал інновації

Концепції життєвого циклу інновації, продукту і товару.

Характеристика технологічної траекторії S – подібної кривої. Технологічний потенціал інновації. Технологічні межі та розриви. Критичні точки переходу на нову технологічну траєкторію( криві Перла і Гомбертца).

Як би ми не визначали технологію (технічно або організаційно), вона завжди має межу або послідовність меж для декількох технологій, які разом утворюють велику технологію, продукт або метод ведення справ.

S-образна крива, яку ми для стислості будемо називати S-крива - це графік функції, абсциссой якої є "витрати" на розвиток технології, а ордината - "результат". Вона відображає процес розвитку будь-якої у тому числі організаційної технології і має вигляд стилізованої букви S.

Рис. 4. S-крива має три характерні ділянки: ділянка навчання технології, ділянка підвищеної віддачі технології та ділянка її насичення.