5.Оцінка інноваційного потенціалу підприємства

Дослідження взаємодії нововведень і організацій у нових умовах дає змогу врахувати вплив особливостей організацій на впровадження і поширення інновацій. Особливості взаємодії нововведення й організації розподіляється на декілька типів і впливає на рівень інноваційного потенціалу:

" Організація - користувач інновації;

" Організація - творець нововведення;

" Організація - розроблювач і користувач нововведення;

" Організація - носій нововведення;

" Організація - нововведення.

Організація - користувач інновації. Даний тип взаємодії грунтується на критерії, що нововведення - благо і чим більше нововведень, тим краще. Практична проблема полягає в тому, як підсилити сприйнятливість організації до нововведень і підвищити "потенціал опанування" або прискорити процес поширення інновацій серед потенційних споживачів. Коли організація - користувач нововведень, то на кінцевий результат впливають як властивості самої організації, так і властивості нововведення. Організації відбирають ті нововведення, які видаються їм перспективними. Завдання менеджера - ухилитися від великих капіталовкладень в одне якесь нововведення з тим, щоб дати змогу організації зберегти спроможність до адаптації наступного покоління інновацій або нових видів існуючих нововведень.

Організація – творець нововведень. Організації виступають ініціаторами і розроблювачами новацій у сфері продуктів, технологій, ідей, послуг, нових видів виробничих систем, систем управління і т.ін. головним завданням є пошук шляхів збільшення обсягів нововведень і скорочення часу виходу їх на ринок. Це змушує керівництво фірми зосереджувати увагу на організаційних аспектах управління нововведеннями, стимулюванні творчої активності працівників, підвищенні активності вивчення попиту і потреб споживачів. Метою інноваційного менеджменту в цій ситуації є всебічний розвиток інноваційного потенціалу організації, активності та продуктивності науково-дослідних підрозділів, що виконують науково-прикладні дослідження і розробки. Особлива увага приділяється тому, щоб ідеї працівників виробничої ланки передавались у підрозділи, які провадять НДДКР. Це створює відповідний інноваційний клімат, що забезпечує прорив в інноваційній діяльності організації, забезпечує оновлення асортименту продукції, її якості, створення нових властивостей, які задовольняють нові потреби.

Організація – розроблювач і користувач нововведення. Цей тип взаємозв'язку між організацією і нововведенням називається "внутрішнім нововведенням". Основне завдання тут полягає в необхідності силами фірми швидше вирішувати нову продукцію для зовнішнього ринку за допомогою зовнішніх наукових центрів. Надалі з цим продуктом фірма може виходити на ринок.

Організація – носій нововведення. Для впровадження деяких нововведень у практику необхідні нові організаційні форми, без яких нововведення залишаться недоступними потенційним споживачам. Особливість цього типу взаємозв'язків між організацією та нововведенням полягає в тому, що організаційні форми як носії нововведення самі є новими, хоча це не обов'язково. Поява нової організаційної форми неминуче породжує в навколишньому середовищі нестабільність, люди не знають, що очікувати від нової організації і як поводитися стосовно неї. Тому завдання менеджерів – забезпечити суспільне визнання підприємства, тобто зробити все необхідне, щоб у зовнішньому середовищі чітко розуміли, що являє собою нова форма організації і що вона робить, які має результати в інноваційній діяльності.

Організація - нововведення. Організація сама стає нововведенням. Це різноманітні організаційні форми взаємодії науки - виробництва - споживання: науково-технічні центри, державні організації, призначені для зміцнення зв'язків між промисловими фірмами й університетами, для консолідації фондів, що забезпечують розвиток дослідних робіт і появу нових значних технічних досягнень; інкубаторів, технопарків, технополісів.

Залежно від масштабів виробництва, характеру продукції, традиційних форм організації науково-технічної діяльності в даній галузі й інших чинників підприємства можуть здійснювати повний цикл НДДКР: фундаментальні дослідження, прикладні НДР, ДКР, експериментальні або брати участь у наукових дослідженнях через фінансування зовнішніх наукових організацій.

Під час здійснення на підприємстві повного циклу НДДКР важливими є взаємовідносини керівника підрозділів НДДКР з вищим керівництвом організації, що визначає політику фірми у сфері інноваційної діяльності, і оперативними підрозділами, що є провідними в процесі впровадження результатів НДДКР у виробництво. Виникає проблема збереження балансу між довгостроковими фундаментальними дослідженнями, які забезпечують організації виживання в майбутньому, і прикладними дослідженнями, що забезпечують сьогоденну конкурентну перевагу на ринку.

Слабкою ланкою інноваційного процесу є перехід нововведення від одного організаційного підрозділу до іншого, від НДР до ДКР, від ДКР до виробництва, від виробництва до збуту - порушується неперервність процесу, збільшуються витрати і час на розроблення. Така ситуація зумовлена організаційними особливостями завдань, що впливають на методи ефективного узгодження спільної діяльності цих підрозділів. В той час як виробничі підрозділи зацікавлені в зниженні витрат виробництва, а відділ збуту - у максимально швидкому завершенні проекту з метою негайного використання потенційних можливостей ринку, групи НДДКР націлені на закінченість і новизну результату, навіть при збільшенні витрат. Долається ця суперечність створенням "змішаних бригад" і використанням методу спільної розробки. Цей метод полягає у тісній взаємодії спеціалістів з різних підрозділів, наприклад, інженерів-технологів з виробниками, спеціалістами зі збуту та ін. до "змішаних бригад" повинні входити всі необхідні спеціалісти, що забезпечать дослідження, розроблення та впровадження продукту. При цьому бригади несуть повну відповідальність за прийняття рішень. Така організація розроблення нововведення на підприємстві сприяє досягненню високої якості продукту. Крім того одночасна робота над проектом спеціалістів різного профілю дає змогу уникнути внесення в нього змін на пізніх етапах розробки, завдяки чому скорочуються виробничі витрати [10 ст.224-227].

Кожний проект потребує попередньому аналізі, мета якого - виявлення життєздатності пропонованого проекту на основі отриманих даних, представлених: оцінкою потоку грошової готівки; оцінкою потоку готівки від проекту; оцінкою фінансово-економічних показників організації фінансування проекту; оцінкою фінансового (економічного) ризику проекту на основі показника якості для ризику.

З позиції підприємства можуть бути виділено дві найважливіші області ухвалення рішень управління проектами: відбір і завершення проектів.

Вибір проекту пов'язаний з вибором підприємством своєї стратегії і залежить: від бачення мети, напрямів і перспективи розвитку нововведень, знання свого науково-технічного потенціалу і уміння оцінити ресурсні можливості; здатності оптимально розподіляти ресурси.

Використовуються стратегії підприємства, стратегії НДДКР і стратегії нововведення.

Стратегія підприємства з позиції управління проектом: дає основу для забезпечення цілеспрямованості і комплексності всієї діяльності підприємства; визначає критерії, пріоритетності виконуваних проектів; додає цілеспрямованість рішенням керівників; враховується при численні рівня витрат на передбачуваний проект; полегшує визначення злагоджених орієнтирів для оперативного управління.

Стратегію підприємства в ринковій економіці розглядають як цільову установку підприємницької активності, виділяючи чотири основні форми ринкової стратегії: стратегію ринкового проникненні; стратегію розвитку продукту; стратегію диверсифікації; стратегію розвитку ринку.

З позиції управління проектом стратегія підприємства утворює основу: для ухвалення рішень по нововведеннях і НДДКР; реалізації стратегії нововведення, НДДКР; відбору і реалізації інноваційних проектів.

Стратегію інноваційного проекту можна визначити як результат різних взає'мозалежностей, що зв'язують, стратегію фірми, НДДКР, нововведення, аналіз економічної обстановки, потенціал підприємства, портфель проектів і конкретні проекти.

До основних чинників, що враховуються при виробленні стратегії інноваційного проекту, можуть бути віднесений; прогноз економічної обстановки, включаючи аналіз майбутніх загроз і сприятливих можливостей, виключення несподіванок, пошук конкуруючих технологій у сфері бізнесу, порівняльна ефективність витрат на нову техніку (для інноваційних проектів, в основі яких науково-технічне нововведення), суть якої в тому, що об'єм знань щодо технічного принципу зростає, поки не досягне крапки, після якої комерційна користь досліджень, що забезпечують нове знання, незначна і нею можна нехтувати, оскільки великі можливості забезпечуються вкладеннями в новий технічний принцип, економічний ризик інноваційного проекту, що полягає в отримання раціональної математичної оцінки очікуваної окупності альтернативних проектів за допомогою зважування суб'єктивної ймовірності результату; аналіз потенціалу фірми як оцінка власних сильних та слабких сторін.

Процедура оцінки включає: виявлення чинників, що відносяться до рішень за проектом; оцінку продуктивних пропозицій; ухвалення або відмова від проектних пропозицій; виявлення областей, де потрібна додаткова інформація, і виділення коштів на її отримання, зіставлення нової інформації з тією, що використовувалася при первинному рішенні; оцінку дії змінних; ухвалення рішення про припинення проекту.

Функція контролю - одна з важливих функцій інноваційного менеджменту. Вона полягає в перевірці організації інноваційного процесу, плану виконання створення новинок, реалізації інновацій. Методи контролю широко варіюють залежно від типу виробництва і продукції, що випускається. У системному підході контроль виконує функцію зворотного зв'язку в процесі управління інноваціями: інформаційні потоки в ньому спрямовані від об'єкта до суб'єкта управління. Наявність зворотного зв'язку є обов'язковою умовою завершеності системи управління. Принципове значення для організації контролю мають такі ознаки: мета контролю, предмета сфера, масштаби і форми контролю. До цих ознак відноситься певний вид контролю.

Оцінка інноваційного потенціалу підприємства лежить в основі діяльності вищого рівня менеджменту і передбачає облік, оцінювання й аналіз результатів розроблення і реалізації перспективних концепцій інноваційного розвитку.

Оперативний контроль націлений на поточний облік, аналіз етапів інноваційного процесу, його завдання - забезпечити виконання планових завдань.

Формування й оцінка інноваційного потенціалу. Розроблення та реалізація інноваційної стратегії.

Комплексною характеристикою спроможності підприємства до інноваційної діяльності є його інноваційний потенціал.

Існують різні підходи до тлумачення поняття інноваційний потенціал. Одні автори роблять наголос на наявності ресурсів, інші на можливості їх використання. Але більшість керується так званим ресурсним підходом, тобто уявляє інноваційний потенціал як сукупність ресурсів, виділяючи найчастіше такі його елементи, як кадрова, інформаційно-технологічна, організаційна й матеріально-технічна складові. Окремо можна виділити фінансові ресурси, які забезпечують умови реалізації інших елементів і виконують роль їх кількісної оцінки.

Фінансова складова інноваційного потенціалу забезпечує надходження коштів для виконання інноваційних процесів, створює стимули і умови для розробки інновацій, впливає на вибір тематики інноваційних проектів відповідно до потреб функціонування і розвитку самої інноваційної сфери, сприяє ефективному формуванню витрат на інновації, реалізує необхідну еластичність надходжень фінансових ресурсів відповідно до протікання інноваційного процесу.

Аналіз джерел фінансування інноваційних заходів підприємств України за 2002 рік засвідчив, що із загальної суми використаних на інноваційні цілі фінансових ресурсів майже 60 - 70% становили власні кошти підприємств, фінансування з державного бюджету дорівнювало приблизно 2 - 4%, кредитні ресурси 2 - 3%, кошти інвесторів 1 - 2% [2, ст.61-66]. Як видно з наведених даних, основним джерелом є власні кошти підприємств, і стає очевидним, що у майбутньому слід спиратися саме на них.

Матеріально-технічні ресурси є речовинною основою інноваційного потенціалу, визначають його техніко-технологічну базу, впливають на масштаби й темпи інноваційної діяльності. Формування інноваційного потенціалу може бути ускладнене їх одержанням. Тому актуально, особливо в наших умовах, орієнтуватися на створення не матеріаломістких нововведень, що дасть змогу максимально комплексно використовувати наявну сировинну базу, нові види матеріалів, утилізацію відходів відповідно до екологічних вимог, що висуває суспільство до виробників.

Кадрова складова інноваційного потенціалу може характеризуватися такими показниками, як загальна чисельність працівників, зайнятих в НДДКР, структурний розподіл чисельності персоналу за видами діяльності, за кваліфікаційними групами. Важливим фактором є ставлення робітників до інноваційних процесів, розвиток їх свідомого бажання вкладати свої знання й навички в інноваційну сферу. Дослідження, проведені на вітчизняних промислових підприємствах виявили, що серед керівників вищого й середнього рівнів підтримують і беруть участь в інноваційних процесах у середньому 70% респондентів, 8% ставляться до них пасивно, 10% опитаних чинять опір, 12% взагалі не визначилися. Серед інженерно-технічних працівників ці показники становлять відповідно 55%, 17%, 12% та 16%. Такі дані свідчать про середній рівень зацікавленості працівників українських підприємств у розвитку інновацій.

Усі складові частини, що мають вплив на розвиток інновацій, мають бути узгоджені між собою і виконувати певні функції згідно з механізмом їх використання, який розробляється у надрах інноваційного менеджменту підприємства. Розгляд потенціалу лише як сукупності ресурсів і можливостей їх використання є обмеженим. Таке уявлення про нього не враховує цільової характеристики цієї категорії. Використання ресурсів завжди є цілеспрямованим і певним чином організованим для реалізації потреб суспільства й суб'єктів господарювання. Цілями інноваційної діяльності можуть бути виживання підприємства й збереження ніші на ринку, збільшення конкурентоспроможності продукції, експансії, збільшення прибутку тощо. До інноваційного потенціалу також має належати поняття, яке характеризує внутрішню можливість самого інноваційного середовища, у котрому перебуває підприємство, здійснювати цілеспрямовану діяльність із залучення конкретних господарських ресурсів, з їхньої раціональної переробки для формування інноваційного продукту. Слід враховувати й зовнішні економічні фактори, що впливають на інноваційний потенціал, такі, як державна інноваційна політика, політика кредитних установ, конкурентні стратегій споживачів, постачальників, фінансових посередників, зміни у вподобаннях споживачів тощо. Отже, ресурсний підхід є недостатнім для визначення поняття "інноваційний потенціал". Інноваційний потенціал слід розглядати як складну динамічну систему генерування, накопичення і трансформування наукових ідей та науково-технічних результатів в інноваційні продукти, процеси. Інноваційний потенціал підприємства - це підсистема цілісної системи, в якій він взаємодіє з іншими потенціалами підприємства (кадровим, науково-технічним, технологічним тощо) [3, ст.5-6].

Отже, можна вважати, що інноваційний потенціал складає ядро загального економічного потенціалу підприємства, органічно входячи до його складових і визначає потенційну можливість підприємства щодо здійснення інноваційного розвитку.

Як свідчить практика радикальні інновації можна впроваджувати тільки на підприємствах із сучасною матеріально-технічною базою для проведення наукових досліджень і висококваліфікованими працівниками. Для оцінки інноваційного потенціалу застосовують такий важливий показник як вага витрат на НДДКР у загальній їх сумі. Показники питомої ваги витрат на науку у валовому внутрішньому продукті свідчать про те, що у 1999 році вони склали: в Україні 1,22%, Німеччині 2,44%, США 2,64%, Японії 3,04%, Франції 2,17%, Великобританії 1,87%, Польщі 0,75%. Проте у 2000 році частка витрат на науку в Україні зменшилася до 1,17% .

Витрати на НДДКР тісно пов'язані з показниками рентабельності, тому слід визначити частку її зростання внаслідок ефективної науково-дослідної та дослідно-конструкторської діяльності, рівень якої встановлюють завдяки ефективному менеджменту.

Ще одним показником ефективного функціонування та розвитку підприємства є кількість інновацій з урахуванням рівня їх новизни. Цей показник можна виміряти за отримання інформації про нову продукцію, що з нею підприємство виходить на ринок. Причому рівень новизни інновації можна визначити на засадах детального аналізу істотних властивостей інноваційної ідеї та порівняння відносного рівня її новизни з іншими.

Так, оцінку інноваційної діяльності підприємства можна здійснювати, використовуючи такі показники, як впровадження нових технологічних процесів, автоматизація виробництва за розробки та освоєння нових видів продукції. Проте використання кількості інновацій як показника, що характеризує інноваційну діяльність ускладнено у зв'язку з неможливістю його розрахунку.

Саме тому визначення економічної ефективності інноваційної діяльності доцільно здійснювати з використанням економічних результатів.