1. Предмет договору (мета, сума, строк, погашення, відсоток тощо).

2. Умови забезпечення кредиту (форма забезпечення, посилання на додаткові документи, наприклад договір застави).

3. Зобов'язання банку (відкриття рахунка, надання консультацій, перевірка забезпечення та цільового використання кредиту тощо).

4. Зобов'язання позичальника (використання на вказані цілі, стягненням банком штрафів, власне повернення кредиту в строк, інформація про хід виконання угоди, подача звітності тощо).

5. Права банку (відстрочка погашення, перевірка використання та забезпечення, можливість розірвання угоди тощо).

6. Права позичальника (дострокове погашення, можливість відстрочки тощо).

7. Особливі умови договору (перерахунок суми кредиту, зміна %, спірні питання, зміна умов договору тощо).

8. Реквізити сторін.

Комерційні банки мають право вносити зміни до умов договорів, які не суперечать чинному законодавству, та вимагати додаткової інформації від клієнта, якщо вона не суперечить інтересам сторін.

Етапи кредитування загалом можна прокласифікувати так:

1. Попередній, що має кілька складових:

• інтерв'ю з клієнтом;

• визначення кредитоспроможності позичаль­ника;

• структурування кредиту.

2. Поточний етап - укладення кредитного договору та надання кредиту.

3. Підсумковий етап - контроль за цільовим використанням і погашенням кредиту.

Інтерв'ю з клієнтом - це особисте знайомство економіста кредитного відділу, а також керівника банку із клієнтом і розгляд його заяви, в якій обумовлено необхідну суму кредиту, його ціль і вид, термін кредиту та ймовірне забезпечення. Банк вимагає, щоб до заяви були долучені документи і фінансові звіти, які пояснюють причину необхідності кредиту. Це можуть бути бізнес-плани, податкові декларації, фінансові прогнози, звіти та обов'язково розрахунок техніко-економічного обґрунтування кредиту.

Деякі банки пропонують клієнтам заповнити анкету позичальника (склад засновників, форма власності, основні види діяльності тощо).

Економіст кредитного відділу, провівши з клієнтом попередню розмову, може з'ясувати не тільки важливі деталі кредитної угоди, а й накреслити психологічний і професійний портрет позичальника та застрахувати кредит від ризику вже на початку угоди.

Структурування кредиту - підготовка до укладення кредитної угоди. На цьому етапі банк визначає вид кредиту, суму, термін, способи видачі і погашення, вид забезпечення, процентну ставку за користування кредитом.

Вид і термін кредиту залежать від того, куди будуть вкладатися позичені кошти - у сферу обігу чи у сферу виробництва. Сума кредиту відіграє також значну роль, оскільки недостатня сума не дасть змоги завершити захід, що кредитується, надмірна сума може бути не погашена позичальником. Способи погашення допоможуть позичальникові правильно розпорядитися коштами зі свого поточного рахунка.

Розмір процентної ставки та порядок її сплати встановлюються банком залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, облікової ставки Національного банку, строку користування кредитом.

Пропозиції кредитного економіста банку можуть зовсім не збігатися з умовами кредиту, поданими у заяві клієнта, тому необхідно вишукувати компромісне рішення.

Після закінчення попереднього етапу кредитування економіст приймає кінцеве рішення про можливість на­дання кредиту і подає документи до кредитного комітету. На засіданні кредитного комітету економіст аргументує корисність і дохідність угоди. Рішення на видачу конкретного кредиту оформляється протоколом кредитного комітету.

Контроль банку за виконанням умов кредитного договору.

Контроль за виконанням умов кредитного договору повинен здійснюватися протягом усього процесу кредитування. Розрізняють попередній і оперативний контроль.

Попередній контроль банку включає перевірку розрахункового документа позичальника (обов'язковий номер і дата контракту, для здійснення якого наданий кредит, найменування партнера і всі його реквізити, сума договору повинна відповідати сумі кредиту) та форму забезпечення.

Оперативний контроль банку складається з таких процедур:

• перевірки своєчасного надходження до позичальника об'єкта кредитування (на основі товарно-транспортних документів та накладних на оприбуткування);

• ведення реєстру використання кредитних коштів;

• перевірки використання об'єкта кредитування за призначенням.

У разі встановлення факту нецільового використання кредиту з позичальника стягують штраф у розмірі, встановленому в кредитному договорі, а суму кредиту стягують достроково.

Якщо кредит забезпечений заставою, то банк перевіряє наявність застави за місцем її збереження залежно від виду заставленого майна:

• нерухомість - не менше ніж один раз на квартал;

• обладнання і майнові права - не менше ніж один раз на місяць;

• транспорт - не менше ніж двічі на місяць;

• товар - від двох до чотирьох разів на місяць.

Після перевірки оформляють відповідні акти.

Якщо заставлене майно знецінилось і повністю не забезпечує суму наданого кредиту, то банк має право достроково стягнути з позичальника суму незабезпеченого кредиту або вимагати надання додаткового забезпечення.

Сьогодні банки проводять моніторинг фінансового стану позичальника та виконання ним зобов'язань, і першими симптомами виникнення проблем у позичальника є:

• прострочена заборгованість, несплата процентів;

• прохання про пролонгацію, додаткове креди­тування;

• зниження коефіцієнта ліквідності;

• старіння кредиторської заборгованості;

• факторинг дебіторських рахунків;

• зростання товарних запасів;

• зниження рентабельності;

• уникнення зустрічі з працівниками банку.

Якщо банк виявив сумнівний (безнадійний) кредит, то можна використати такий порядок дій для повернення боргів і процентів за ними .

Модифікація кредитного договору передбачає пролонгацію кредиту або банк направляє свого менедже­ра для поліпшення управління у фірмі, що кредитується.

Реалізація забезпечення здійснюється через аукціони, але цей шлях підлягає ринковим ризикам і може не вирішити проблем банку.

Виконання судового рішення банк може здійснити шляхом конфіскації майна позичальника, накладення арешту на кошти боржника, що перебувають у третьої особи

Банкрутство позичальника.

Плата за кредит.

Процентами або прирівняними до них доходами називається будь-яка винагорода за надання коштів та зобов'язання їх надати, а також за прийняття кредитного ризику контрагента, і яка розраховується пропорційно часу та сумі коштів, які є об'єктами кредитної операції.

Фактори, що впливають на рівень позикового процента, це:

• середній рівень оплати за залучені ресурси (депозитний процент);

• витрати банку;

• об'єкт кредитування;

• платоспроможність клієнта;

• характер клієнта;

• ступінь ризику;

• рівень ставки податку на прибуток банку;

• стан попиту на кредит і термін його надання;

• можливість додаткового залучення кредитних ресурсів;

• рівень інфляції та ін.

Види процентних ставок за кредит такі:

• фіксовані - виплати за процентами незмінні протягом усього терміну кредиту;

• плаваючі - ставки за процент коливаються залежно від розвитку ринкових відносин, зміни депозитного процента, попиту та пропозиції на кредитні ресурси і т. д.

Сума плати за користування коштами залежить від середньої суми кредиторської заборгованості й розміру процентної ставки на день отримання кредиту.

Відсоткові ставки за кредитами встановлюються з урахуванням і того, що сума отриманих відсотків за позичковими коштами повинна покривати сплату відсотків за залученими коштами; повністю покрити операційні витрати, пов'язані з обслуговуванням кредитних операцій, і забезпечити певну суму прибутку для банку. При кредитуванні в іноземній валюті враховуються процентні ставки, які діють на міжнародних ринках позичкових капіталів. Рівень процентів, порядок нарахування та сплати обумовлюються в кредитній угоді.