32. Політична система та її конституційно-правове регулювання в зарубіжних країнах.

Третім компонентом суспільного ладу є політична система суспільства — цілісна й упорядкована сукупність державних і недержавних інститутів, відносин і принципів, що покладені в основу політичного життя конкретної країни і беруть участь у ньому. У демократичному суспільстві політичне життя здебільшого зосереджене у державі, але у ньому беруть участь і недержавні інститути, наприклад політичні партії, підприємницькі структури, засоби масової інформації і т. ін. Структурними елементами політичної системи є: 1) держава в особі всіх трьох гілок влади зверху донизу; 2) політичні партії, підприємницькі структури, профспілки, різноманітні асоціації (антивоєнні, екологічні, громадської думки); 3) засоби масової інформації (так звана четверта гілка влади); 4) церква.

Політична система кожної конкретної країни визначається соціальним ладом суспільства, формою правління і характером політичного режиму. Це доволі гнучка субстанція, здатна або формувати суспільство, згуртоване єдністю інтересів, держави і народу (наприклад, у Швейцарії), або тільки спричиняти і приумножувати конфлікти між ними (Ірак, КНДР та ін.).

33. Поняття демократичної держави та її конституційні характеристики в зарубіжних країнах.

У багатьох конституціях країн світу, звичайно ж у різних варіантах, проголошується й гарантується принцип демократії. Як конституційно-правова категорія демократія містить такі елементи: 1) такий лад і такий спосіб життя, коли народ сам управляє (керує) усіма справами: і державними і суспільними; 2) свобода особи, наявність у кожної людини широкого кола прав і свобод, їх гарантій та засобів захисту; 3) побудований на конституції політичний плюралізм; 4) усвідомлена участь громадянина у житті суспільства у формі обговорення законопроектів, участі у виборах, референдумах тощо; 5) демократія - це дисципліна, організованість, відповідальність особи перед суспільством і державою.

Конституційне закріплення цього принципу різне як за формою, так і за змістом. Так, в основних законах Індії, Казахстану, Перу, Росії, ФРН, Франції та інших держав є положення про демократичну державу. У ст. 1 Конституції Намібії 1990 р. знаходимо такі приписи: “Цим засновується Республіка Намібія як суверенна, світська, демократична та унітарна держава, яка базується на принципах демократії, верховенства законів і правосуддя для всіх. 2. Вся влада належить народові Намібії і має здійснюватись через демократичні інституції держави”. Про демократію згадується в конституціях зарубіжних краї найчастіше у зв’язку з тими чи іншими конституційно-правовими інститутами (партіями, виборами тощо).

Демократія як найбільш загальний принцип знаходить своє інституційне в існуванні політичного та ідеологічного плюралізму, в парламентаризмі, місцевому самоврядуванні, а функціональне втілення – у реальному здійсненні влади народом на усіх рівнях, у систематичних і “чесних” виборах, референдумах.

34. Поняття, сутність і роль політичних партій у зарубіжних країнах.

Політична партія (лат. pars (partis) — частина, група однодумців) — це добровільна, активна й організована частина суспільства, створена для вираження і захисту соціально-економічних, національних, релігійних та інших інтересів політичними методами, тобто шляхом завоювання влади, участі в ній на коаліційній основі чи впливу на її здійснення. З усіх громадських об'єднань, що діють на політичній арені, політичні партії є "найбільш політичними", оскільки відверто ведуть боротьбу за місця у парламентах і урядах, за посади президентів і віце-президентів, губернаторів і мерів. Маючи мандати на ці високі посади, лідери та члени політичних партій здійснюють управління державою, а через нього — всім суспільством, впливаючи в такий спосіб на прийняття і реалізацію державних І політичних рішень.

Характерною рисою політичного життя демократичних держав є політичний плюралізм, або багатопартійність. Політичний плюралізм — це легальна діяльність різних політичних партій. Він закріплюється або конституцією країни, або спеціальними законами.

В умовах багатопартійності владна партія (чи партії під час створення коаліційного уряду) називається правлячою, а партія в опозиції до неї — опозиційною (лат. oppositio — протиставлення). У зарубіжних країнах накопичено великий і здебільшого позитивний досвід взаємовідносин правлячих і опозиційних партій. Активна діяльність опозиції становить природний елемент політичної культури. Безсумнівно, що опозиція, опозиційна боротьба корисні і для правлячої партії, і для виборців: правлячу партію вона вчить, як треба керувати країною і вирішувати нагальні проблеми, а виборцям демонструє, що опозиція здатна запропонувати свою концептуальну модель управління, виходу з кризи, реформ і т. ін., якщо правляча партія неспроможна вирішити ці проблеми в-державі. Чим професійніша і авторитетніша опозиція, тим сумлінніше й обачніше діє правляча партія. Власне опозиція утримує уряд від помилкових рішень, попереджає про наближення суспільних потрясінь і т. ін.

Необхідно розрізняти опозицію помірну й радикальну (підтримує корінні й рішучі дії), лояльну (готова до підтримки влади) та конструктивну (формує змістовні пропозиції), а також деструктивну (руйнівну).

Політичні партії, взаємодіючи у боротьбі за завоювання політичної влади чи за участь у її здійсненні, утворюють партійну систему країни. Це може бути багатопартійна система (Франція, Італія, Японія), двопартійна система (СІНА, Велика Британія) або однопартійна система (Куба, КНДР).