28. Економічні, соціальні та культурні права: загальна характеристика.

Економічні, соціальні та культурні права і свободи – це ті , які покликані гарантувати людині можливість задовольняти свої життєві потреби, отримати від держави захисту своєї економічної свободи, соціальних пільг, а також вільного доступу до культурних цінностей, свободи творчості та наукових досліджень.

Найважливішим із цієї категорії прав і свобод, безумовно, є право на володіння і розпорядження приватною власністю. Це фундаментальне право забезпечене усіма засобами юридичного захисту від зазіхань як з боку окремих осіб, так і органів державної влади. "Ніхто не може бути позбавлений власності, крім як з мотивів суспільної користі, належним чином доказаною, у випадках і при дотриманні процедури, встановленої законом, і завжди з попереднім повним відшкодуванням… вартості на день судового засідання у справі про попереднє встановлення розміру компенсації". Право приватної власності отримало закріплення практично в усіх постсоціалістичних конституціях.

Право на працю і пов’язані з ним права та свободи громадян у конституціях зарубіжних країн неоднаково визначається. В низці конституцій право на працю проголошується лише як бажання або мета, до якої прагне держава. У розвиток конституційних норм у більшості демократичних держав світу закони встановлюють терміни виплати державної допомоги по безробіттю та їх розміри.

Право на страйк, яке в конституціях згадується тільки як один із засобів захисту трудових інтересів громадян.

Право на охорону здоров’я включає ряд прав і гарантій і по-різному закріплюється в конституціях. Громадяни мають право на охорону здоров’я, яку гарантує доступна медична допомога, і на безоплатне користування медичним обслуговуванням на умовах і в порядку, визначених законом. Охорона здоров’я громадян фінансується з державного бюджету, роботодавцями, особистими й колективними страховими внесками та з інших джерел на умовах і в порядку, визначених законом. Держава піклується про здоров’я громадян і заохочує розвиток спорту та туризму. Нікого не може бути піддано примусовому лікуванню та санітарним заходам інакше ніж у передбачених законом випадках. Держава здійснює контроль за всіма установами охорони здоров’я…".

Право на освіту і тісно пов’язана з ним академічна свобода є одним з найбільш суттєвих прав людини, які зумовлюють не тільки соціальне просування людини, але і його суспільний статус. Практично в усіх країнах освіта відноситься до числа пріоритетних сфер укладення державних коштів. Щодо права на свободу викладання, то воно відображає ідеологічний плюралізм. Спільнота організовує освіту, яка є нейтральною. Нейтралітет в освіті передбачає, зокрема, повагу філософських, ідеологічних і релігійних поглядів батьків і учнів.

Вільний доступ до культурних цінностей належить до свобод т.зв. третього покоління і природно стало закріплюватися в конституціях порівняно нещодавно. До того ж розробники конституцій це право пов’язують із академічною свободою і правом на захист інтелектуальної власності. Як правило, основні закони переважної більшості держав обмежуються стандартними формулюваннями про те, що органи влади сприяють здійсненню права кожного на вільний доступ до культури

Звичайно, в конституціях зарубіжних країн закріплені й інші соціально-економічні та культурні права, як, наприклад, право на здорове навколишнє середовище, право на соціальне забезпечення в старості, права на житло, право на заняття фізичною культурою та спортом.