1. Терміни “конституційне право” і “державне право”. Співвідношення, зміст і практика їх застосуванння в різних країнах.

Словосполучення “конституційне право зарубіжних країн” у правознавстві використовується для позначення відповідної галузі права іноземних держав в узагальненому плані, однойменної науки та навчальної дисципліни в системі вищої юридичної освіти. Існує конституційне право кожної окремої країни – австрійське, індійське, російське та ін. Незважаючи на те, що у різних країнах обсяг конституційно-правового регулювання та конкретний зміст його може помітно різнитися, все ж структура цієї галузі, її інститути в принципі однакові, подібні, аналогічні. Саме це дозволяє аналізувати, вивчати у порівняльному плані основи конституційного права багатьох держав.

Певний інтерес викликає використання в літературі термінів ''конституційне право'' і ''державне право''. Нерідко підкреслюється при цьому, що ці терміни практично майже ідентичні , що вони є синонімами. Свідчення такого підходу – використання деякими авторами словосполучення “конституційне (державне) право зарубіжних країн”. Еволюція державного права як галузі і як наука у цілому призвела до того, що існуюча у минулому відмінність між поняттями конституційне право і державне право втратила колишнє значення. Водночас при більш ретельному розгляді питання можна виявити, що різниця термінології відображає сутнісну відмінність між відповідними поняттями.

Історично склалося так, що в країнах, де провідну роль у формуванні даної галузі права відіграли конституційно-правові акти, акцентували увагу на правах і свободах людини та їх закріплення в конституції – Основному законі країни, або в законах, які мали конституційне значення, сама галузь стала іменуватися конституційним правом (Великобританія, США, Франція). В країнах же, в яких правова наука надавала основоположне значення розвитку держави, її інститутів та їх юридичному оформленню та закріпленню, як, наприклад, у Німеччині, відповідна галузь отримала назву державне право.

Деякі автори пояснюють вибір того чи іншого терміна національною традицією слововживання. Якщо, на їх думку, англосаксонська і романська правові системи традиційно користуються терміном конституційне право, то для германської системи характерним є вживання терміну державне право.

Остільки конституція не обмежується встановленням державного ладу, а охоплює також засади недержавного життя (шлюб, власність та ін.), оскільки конституційне право більш об’ємніше, ніж право державне, яке за значенням і змістом означає тільки право держави. З іншого боку, конституційне право обмежене порівняно з державним у тому плані, що державне право містить у собі, наприклад, адміністративне і процесуальне право…

2. Виникнення та еволюція конституційного права зарубіжних країн

Загальноприйняті педагогічні традиції пов’язують виникнення конституційної ери з появою перших писаних конституцій (США, Польщі та Франції.). Відповідно формування конституційного права як самостійної й автономної галузі національного права розпочалося на зламі ХVIII і ХІХ століть. Дещо запізніле оформлення галузі пов’язане насамперед зі специфікою та соціальним призначенням конституційного права, якому належало убезпечувати і захистити інтереси людини та посадових осіб. Звісна річ, що в умовах панування абсолютизму можливість формування особливої системи норм, які мали обмежити цю владу, була майже виключена.

В Стародавній Греції та Стародавньому Риму були відомі такі поняття, як демократія, конституція, фундаментальний закон, а також низка інших. У Великобританії до числа основоположних актів конституційного значення відносять Велику хартію вольностей, прийняту в 1215 р., Хабеас корпус акт, прийнятий у 1679 р. і ряд інших нормативно-правових актів, виданих ще в епоху середньовіччя. Ці політичні передумови сприяли появі особливої системи правових норм, які були покликані стверджувати як найвищі цінності свободу індивіда, права і свободи людини і підпорядкувати цим цінностям порядок формування, організацію та здійснення державної влади. Отже, можна говорити про те, що саме епоха антифеодальних революцій стала періодом утвердження конституційного права в якості самостійної та провідної галузі національного права в усіх передових державах світу.

Основні принципи та інститути конституційного права виникали і формувалися не на голому місці. Адже ще в епоху, що передувала визвольним революціям, існували концепції, які мали важливе значення для формування конституційного права. У Великобританії утвердження Хабеас корпус акта призвело до виникнення одного з таких провідних принципів сучасного конституційного права, як гарантія особистої свободи. В цій же країні сформувалися концепція верховенства парламенту як органу народного представництва і концепція панування права.

Варто особливо виділити видатне значення двох подій всесвітньо-історичного масштабу у формуванні конституційно-правових засад – боротьбу північноамериканських колоній за свою незалежність, що призвела до появи Декларації незалежності 1776 р. і французьку буржуазну революцію кінця XVІІІ ст., маніфестом якої стала Декларація прав людини і громадянина 1789 р.

Головною тенденцією в еволюції національного конституційного права у зарубіжних країнах була і залишається всезростаюча демократизація, розширення сфери дії та кола суб’єктів, які користуються захистом з боку конституційно-правових норм та інститутів.