Новоград-Волинський медичний коледж
Методичні вказівки
до організації самостійної роботи студентів
з української літератури
Тема: Михайло Старицький "Талан"
Кількість годин – 2
Для студентів спеціальності 5.12010101 «Лікувальна справа»
5.12010102 «Сестринська справа»
Затверджено
Заступник директора з навчальної роботи______________________
«____»_______20____р.
Погоджено на засіданні циклової комісії циклової комісії соціально-гуманітарної та економічної підготовки
Протокол №___від «___» 20____р.
Голова циклової комісії______________
Матеріали підготували:
Сайчук Г.І., викладач української мови та літератури вищої категорії, викладач-методист
Котюк Г.І., викладач української мови та літератури вищої категорії, старший викладач
Мисюра І.В., викладач української мови та літератури
Комп’ютерний набір: Сосновська Ю.В.
ЗМІСТ
1. |
Актуальність теми |
4-5 |
2. |
Психологічна драма"Талан"- твір про життя українських професійних акторів.
|
6-25 |
3. |
Матеріали для самоконтролю (тести) |
25 |
4. |
Карта ООД |
26 |
Самостійна робота
Тема: Михайло Старицький (1840-1904) "Талан"
Кількість навчальних годин – 2
І. Актуальність теми
Багатогранна творчість Старицького має неминуще значення. Письменник сприяв подальшому розвитку української літературної мови і красного письменства в цілому. Твори його відзначаються широким діапазоном мовностильових пластів — від розмовно-побутового до романтично-піднесеного, від ніжно-інтимного до іронічно-саркастичного, засобами якого автор гнівно таврує суспільні й людські вади. Письменник «викував» багато слів-неологізмів. Відомі його словотвори —- «мрія», «нестяма», «байдужість», «страдниця», «приємність», «чарівливий», «пестливий» та інші — увійшли до мовного активу народу, вживаються і нині, «втративши» свого автора.
Велика розмаїта мистецька спадщина М. Старицького живе пов¬ним життям і нині, зберігаючи не лише історико-пізнавальну, а й виховну та естетичну цінність. Співець трудової людини, письменник у своїх творах утверджував її високу мораль і етику, волелюбність і високий патріотизм, немеркнучу красу народної душі, яку не могли знівечити віки визиску, жорстокості, наруги.
Театральне мистецтво України бере початок з глибокої давнини, коли воно проявлялося в народних іграх, танцях, піснях та обрядах. З 11 століття відомі театральні вистави скоморохів. В епоху Київської Русі елементи театру були в церковних обрядах. Про це свідчать фрески Софійського собору в Києві (11 століття). Перші зразки драми прилюдно виголошувалися учнями київських Братської та Лаврської шкіл (16-17 століття). Важливими осередками розвитку релігійної драми у цей час вважалася також Львівська братська школа та Острозька академія. У 17-18 столітті широкого розмаху набули вертепи — мандрівні театри маріонеток, які виконували різдвяні драми та соціально-побутові інтермедії. У 1795 році був відкритий перший в Україні стаціонарний театр у Львові, в колишньому костелі єзуїтів. В Наддніпрянщині, де перші театральні трупи народилися також у 18 столітті, процес відкриття стаціонарних театральних споруд просувався повільніше. Так, у Києві перший стаціонарний театр з'явився у 1806 році, в Одесі — в 1809, в Полтаві — в 1810. Становлення класичної української драматургії пов'язане з іменами Івана Котляревського, який очолив театр у Полтаві та Григорія Квітки-Основ’яненки, основоположника художньої прози в новій українській літературі. Бурлеск та експресивність, поряд з мальовничістю та гумором, що характерні для їх творів, надовго визначили обличчя академічного театру в Україні. У другій половині 19 століття в Україні поширився аматорський театральний рух. В аматорських гуртках розпочинали діяльність корифеї українського театру — драматурги і режисери Михайло Старицький, Марко Кропивницький та Іван Карпенко-Карий. Заслуга швидкого розвитку театру належить також і видатній родині Тобілевичів, члени якої виступали під сценічними псевдонімами Івана Карпенка-Карого, Миколи Садовського і Панаса Саксаганського. Кожен із них не лише створив власну трупу, а й був видатним актором і режисером. Провідною зіркою українського театру того часу була Марія Заньковецька. У центрі уваги Старицького — становище митця в дворянсько-буржуазному суспільстві, питання про місце й роль мистецтва в житті народу, про шляхи його розвитку і ставлення до нього різних класів і прошарків на Україні в кінці XIX ст.