88.Норматив максимального розміру кредитного ризику на одного контрагента (н7).

Н7 = (В + З_п )/РК · 100.

Оптимальне значення нормативу Н7 не має перевищувати 25 %. До вимог банку щодо контрагента включають:

А) щодо банків-контрагентів:

— строкові депозити, які розміщені в інших банках;

— кредити, що надані іншим банкам;

— сумнівна, пролонгована та прострочена заборгованість за кредитами/депозитами, що надані іншим банкам, та заборгованість за простроченими і сумнівними до погашення нарахованими доходами за цими операціями;

б) щодо клієнтів (небанківських установ) і фізичних осіб:

— заборгованість за кредитами;

сумнівна та прострочена заборгованість за кредитами та заборгованість за простроченими та сумнівними до погашення нарахованими доходами;

— дебіторська заборгованість та сумнівна дебіторська заборгованість, прострочені й сумнівні до погашення нараховані доходи;

— заборгованість (у тому числі прострочена й сумнівна) за факторинговими операціями, фінансовим лізингом, урахованими векселями, борговими цінними паперами місцевих органів виконавчої влади та небанківських установ у портфелі банку на продаж та на інвестиції, прострочені й сумнівні до погашення нараховані доходи за ними;

— акції (крім вкладень у статутні фонди інших банків та установ, на суму яких зменшено регулятивний капітал).

До позабалансових зобов'язань, виданих банком, уключаються:

— гарантії, поручительства, акредитиви та акцепти, що надані банком;

— сумнівні гаранти та поручительства;

— зобов'язання з кредитування, що надані банком.

Норматив великих кредитних ризиків (Н8) установлюється з метою обмеження концентрації кредитного ризику за окремим контрагентом або групою пов'язаних контрагентів.

Кредитний ризик, що прийняв банк на одного контрагента або групу пов'язаних контрагентів, уважається великим, якщо сума всіх вимог банку до цього контрагента становить 10 % і більше регулятивного капіталу банку.

89.

Норматив великих кредитних ризиків (Н8) визначається як співвідношення суми всіх великих кредитних ризиків, наданих банком щодо всіх контрагентів або груп пов'язаних контрагентів (Кв), з урахуванням усіх позабалансових зобов'язань (Зп), виданих банком щодо цього контрагента або групи пов'язаних контрагентів, до регулятивного капіталу банку (РК):

Н8 = (Кв. + Зп.)/РК.

Нормативне значення Н8 не має перевищувати 8-кратний розмір регулятивного капіталу банку.

Якщо норматив великих кредитних ризиків перевищує 8-кратний розмір не більше ніж на 50 %, то вимоги до нормативу адекватності регулятивного капіталу (Н2) подвоюються, якщо перевищення більше ніж 50 %, то вимоги до нормативу адекватності регулятивного капіталу (Н2) потроюються.

Норматив максимального розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру (Н9) установлюється для обмеження ризику, який виникає під час здійснення операцій з інсайдерами, що може призвести до прямого та непрямого впливу на діяльність банку. Цей вплив зумовлює те, що банк проводить операції з інсайдерами на умовах, не вигідних для себе, що призводить до значних проблем, оскільки в таких випадках визначення платоспроможності контрагента не завжди здійснюється достатньо об'єктивно.

Інсайдери — власники істотної участі, управлінський персонал, контролери, асоційовані особи (рідні брати, сестри, батьки власників істотної участі).

Норматив максимального розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру, визначається як співвідношення суми всіх зобов'язань цього інсайдера перед банком (3_і) і всіх позабалансових зобов'язань (З_п), виданих банком щодо цього інсайдера, та статутного капіталу банку:

Н9 = (3_і + З_п)/Статутний капітал · 100 %.

Оптимальне значення нормативу Н9 не має перевищувати 5 %.

Норматив максимального сукупного розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих інсайдерам (Н10) установлюється для обмеження сукупної суми всіх ризиків щодо інсайдерів. Надмірний обсяг сукупної суми всіх ризиків щодо інсайдерів призводить до концентрації ризиків і загрожує збереженню регулятивного капіталу банку.

Норматив максимального сукупного розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих інсайдерам, визначається як співвідношення сукупної заборгованості зобов'язань усіх інсайдерів перед банком (З_у.і.) і 100 % суми позабалансових зобов'язань (П_з), виданих банком щодо всіх інсайдерів та статутного капіталу банку:

Н10 = (З_у.і. + П_з)/Статутний капітал · 100 %.

До зобов'язань інсайдерів перед банком уключаються:

— строкові депозити, розміщені в інших банках;

— заборгованість за кредитами;

— сумнівна, прострочена заборгованість за кредитами/депозитами, заборгованість за простроченими і сумнівними до погашення нарахованими доходами;

— дебіторська заборгованість та сумнівна дебіторська заборгованість, прострочені й сумнівні до погашення нараховані доходи;

— заборгованість (у тому числі прострочена й сумнівна) за факторинговими операціями, фінансовим лізингом, урахованими векселями, борговими цінними паперами, прострочені й сумнівні до погашення нараховані доходи за ними;

— акції та інші цінні папери з нефіксованим прибутком (крім вкладень у статутні фонди інших банків та установу на суму яких зменшено регулятивний капітал).

До позабалансових зобов'язань, що видані банком інсайдерам, уключаються:

— гарантії, поручительства, акредитиви та акцепти, що надані банком;

— сумнівні гарантії та поручительства;

— зобов'язання з кредитування, надані банком.

У разі консорціумного кредитування до розрахунку нормативу головного банку консорціуму включається лише та частина кредиту, що надана безпосередньо цим банком.

Оптимальне значення нормативу Н10 не має перевищувати 30 %.

90. НОРМАТИВИ ЛІКВІДНОСТІ – економічні нормативи, які встановлює Національний банк України з метою контролю за станомліквідності банків: миттєвої ліквідності (Н4), поточної ліквідності (Н5) та короткострокової ліквідності (Н6).

 Норматив миттєвої ліквідності (Н4) визначається як співвідношення високоліквідних активів до поточних зобов’язань банку. Вінхарактеризує мінімальний обсяг високоліквідних активів, необхідний для забезпечення виконання поточних зобов’язань протягомодного операційного дня. Нормативне значення коефіцієнта Н4 повинно бути не менше 20%.

 Норматив поточної ліквідності (Н5) визначається як співвідношення активів з кінцевим строком погашення до 31 дня до зобов’язаньбанку з кінцевим строком погашення до 31 дня. Цей норматив характеризує мінімально необхідний обсяг активів банку длязабезпечення виконання поточного обсягу зобов’язань протягом одного календарного місяця. Нормативне значення коефіцієнта Н5 повинно бути не менше 40%.

 Норматив короткострокової ліквідності (Н6) визначається як співвідношення ліквідних активів до зобов’язань з кінцевим строкомпогашення до одного року. Він визначає мінімально необхідний обсяг активів для забезпечення виконання своїх зобов’язань протягомодного року. Нормативне значення коефіцієнта Н6 повинно бути не менше 60%.

91. НОРМАТИВИ ІНВЕСТУВАННЯ – економічні нормативи, що встановлюються Національним банком України з метою забезпеченняконтролю за інвестиційною діяльністю банків, у т. ч. за прямими інвестиціями. До таких нормативів належать Н11 та Н12.

 Норматив інвестування в цінні папери окремо за кожною установою (Н11) встанов-люється з метою обмеження ризику, пов’язаного зінвестуванням в акції, паї, част-ки та інвестиційні сертифікати окремої юри-дичної особи.

 Норматив інвестування Н11 визначається як співвідношення розміру коштів, що інвестуються на придбання акцій (паїв, часток) таінвестиційних сертифікатів окремо за кожною установою, до статутного капіталу банку. Нормативне значення показника Н11 не повинно перевищувати 15%.

 Норматив загальної суми інвестування (Н12) встановлюється з метою обмеження ризику, пов’язаного зі здійсненням банкомінвестиційної діяльності.

 Норматив Н12 визначається як співвідно-шення суми коштів, що інвестуються на придбання акцій (паїв, часток) та інвестиційнихсертифікатів будь-якої юридичної особи, до статутного капіталу банку. Нормативне значення показника Н12 не повинноперевищувати 60%.

92. Суб’єктами обов’язкового резервування є комерційні банки, які проводять операції із залучення депозитів. Зобов’язання щодо дотримання нормативів обов'язкового резервування коштів та порядку їх формування виникає в банків  із часу отримання ними банківської ліцензії. Порядок визначення та формування обов’язкових резервів встановлюється єдиним для всіх банків України.

Обов’язковому резервуванню підлягають всі залучені банком кошти, за винятком кредитів, одержаних від інших банків та іноземних інвестицій, залучених від міжнародних фінансових організацій, а також коштів, залучених на умовах субординованого боргу. Під залученим коштами Положення розуміє кошти юридичних та фізичних осіб у національній та в іноземній валюті (у тому числі в банківських металах), що обліковуються на їх поточних, вкладних (депозитних) рахунках або відображені в балансі банку на інших рахунках бухгалтерського обліку. Об'єктом резервування є сума пасивів (склад зобов'язань), а за окремими активно-пасивними рахунками - пасивне сальдо за зведеним балансом банку. Така форма визначення бази (об’єкту) резервування властива більшості країн світу. На практиці в різних країнах вимоги можуть встановлюватися до загальної суми пасивів або до окремих його частин. Найбільш поширеними пасивами є депозити до запитання та строкові депозити. До недавнього часу у Франції застосовувався метод встановлення норм обов’язкового резервування у процентах від суми кредитів, які надаються банком.

Костіна Н. І. відмічає, що у деяких випадках має місце виконання резервних зобов’язань шляхом придбання державних цінних паперів, що має ще одну мету – фінансування державного бюджету. Це властиво тим центральним банкам, які фінансують бюджетний дефіцит [81].

Банки формують обов'язкові резерви, виходячи із встановлених нормативів обов'язкового резервування до зобов'язань щодо залучених банком коштів, у цілому за зведеним балансом банку - юридичної особи з урахуванням усіх філій (в разі необхідності вони поповнюються).

Норматив обов’язкових резервів являє собою встановлений Національним банком розмір до зобов’язань щодо залучених банком коштів. Він встановлюється єдиним для всіх банків, за виключенням спеціалізованих, для яких можуть встановлюватись окремі нормативи. Для різних видів зобов’язань НБУ може встановлювати диференційовані нормативи в залежності від а) строку залучення коштів (короткострокові чи довгострокові зобов’язання банків); б) виду зобов’язань у розрізі валют (національна чи іноземна) чи виразу зобов’язань у банківських металах.

В різних країнах світу застосовуються різні розміри нормативу обов’язкового резервування: від 25 та 17 відсотків (найвищі ставки) в Італії та Іспанії відповідно до 0, 125 відсотка ( Японія) та 0, 145 відсотка (Англія). Ставка в Росії обмежена законодавчо і становить 20 відсотків. Різним може бути і розрахунковий період – від 10 днів (Іспанія) до 6 місяців (Велика Британія).

Формування та зберігання банками коштів обов'язкових резервів здійснюється в національній валюті на кореспондентському рахунку банку в Національному банку. Якщо банк переводиться в режим формування обов'язкових резервів на окремому рахунку в Національному банку сума обов'язкових резервів перераховується банком на окремий рахунок в Національному банку.

Порядок визначення та формування обов’язкових резервів передбачає термін резервування - звітний період резервування, тобто визначений строк (кількість днів), протягом якого резервуються та зберігаються на кореспондентському рахунку банку в Національному банку або на окремому рахунку в Національному банку кошти відповідно до встановлених нормативів; Цей період введено як розрахункову категорію, оскільки проводити щоденне врахування сум залучених коштів досить складно. Обсяг обов'язкових резервів, який має щоденно на початок операційного дня зберігатися на кореспондентському рахунку банку в Національному банку, установлюється для звітного періоду резервування в процентному відношенні (від 20 до 80 процентів) до суми обов'язкових резервів за попередній звітний період резервування, визначеної без урахування покриття будь-якими активами банку.

Для розрахунку залишку коштів сума зобов'язань банку, що приймається для розрахунку обов'язкових резервів, та залишки коштів на кореспондентському рахунку банку в Національному банку за вихідні та святкові дні визначаються на рівні залишків коштів на кінець того робочого дня банку, що передував вихідним чи святковим дням.

93. Оцінка ефективності банківської діяльності є одним із найважливіших завдань економічного аналізу, вирішення якого ґрунтується на застосуванні методу коефіцієнтів. Сутність методу коефіцієнтів полягає у побудові системи взаємозв’язаних показників, які всебічно характеризують стан і динаміку об’єкта дослідження. Розраховані коефіцієнти дають змогу фінансовому аналітику поглибити висновки про фінансовий стан банку, оскільки абсолютні значення дають повну картину лише у виняткових випадках.

Показники ефективності розраховують за результатами діяльності банку за рік. При розрахунках за квартал чи півріччя показники необхідно приводити до річного рівня.

Основними показниками, які характеризують прибутковість банку, є такі:

норма прибутку на капітал (рентабельність капіталу);

рентабельність (прибутковість) активів;

рентабельність витрат;

чистий спред;

чиста процентна маржа;

рівень іншого операційного доходу.

Ці показники та розглянуті вище коефіцієнти загальної дохідності активів та дохідності процентних активів дають змогу досить повно охарактеризувати діяльність банку з погляду її ефективності.

Норма прибутку на капітал (Rк) характеризує ефективність використання капіталу і розраховується як відношення чистого прибутку (ЧП)до балансового капіталу (К). Даний коефіцієнт показує, скільки чистого прибутку припадає на 1 грн капіталу банку і характеризує економічну віддачу капіталу. У світовій практиці норма прибутку на капітал (ROE) є основним показником ефективності діяльності банку. Норма прибутку на капітал розраховується за формулою:

.

Банк працює ефективно в тому разі, коли значення показника не менше 15 %.

Рентабельність активів (Rа) визначається відношенням чистого прибутку до сукупних активів банку, тобто до ресурсів, що управляються. Даний показник відображає внутрішню політику банку, професіоналізм його менеджерів, які підтримують оптимальну структуру активів і пасивів з погляду доходів і витрат. Тому у світовій практиці багато спеціалістів вважають даний показник (ROA) найкращим показником для оцінювання ефективності роботи менеджерів банку.

.

Банк ефективно використовує наявні ресурси в тому випадку, коли значення показника не менше 1 %.

Група часткових показників (за типами клієнтів, видами операцій тощо) відношення прибутку до середньої суми активів чи прибутку до середньої суми дохідних активів являє собою значну інформаційну цінність в оцінці результативності виробництва і реалізації окремих послуг і діяльності банку в цілому. Тенденція зростання даних показників забезпечується високою якістю менеджменту, збільшенням операційних ризиків (економічно виправданих чи ні).

Рентабельність витрат (Rв) визначається як відношення прибутку до витрат. Цей показник характеризує рівень віддачі витрат банку й оцінює суму прибутку, що припадає на одиницю витрат.

.